Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Діти з порушеннями слуху та зору

Лекція 2.

 

План:

1. Характерастика дітей з порушеннями слухового аналізатору.

2. Характерастика дітей з порушеннями зорового аналізатору.

3. Організація спеціального навчання та виховання дітей з порушеннями аналізаторів.

 

Література:

1. Боскис Р. М. Учителю о детях с нарушениями слуха. - М., 1987.

2. Венгер А.А., Выгодская Г.Л., Леонгард Э.И. Отбор детей в специальные дошкольные учреждения. - М., 1972.

3. Дети с отклонениями в развитии: Методическое пособие для педагогов, воспитателей массовых и специальных учреждений и родителей / Сост. Н. Д. Шматко/ - М., 1997.

4. Дошкольное воспитание аномальных детей: Книга для учителя и воспитателя / Под ред. Л. П. Носковой/ - М., 1993.

5. Земцова М. Н. Учителю о детях с нарушениями зрения. - М., 1973.

6. Кащенко В.П. Педагогическая коррекция. - М., 1992.

7. Кондратов Л. М. Если ребенок не видит. М., 1991.

8. Лубовський В. І. Психологічні проблеми діагностики аномального розвитку дитини. - К-П., 1999.

9. Мастюкова Е.М. Ребенок с отклонениями в развитии: ранняя диагностика и коррекция. - М., 1992.

10. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології. - К., 1994

11.Основы коррекционной педагогики / Под ред. В. А. Сластенина/ - М., 1999.

12. Специальная педагогика / Под ред. Н. М. Назаровой/ - М., 2000.

 

 

1. Характерастика дітей з порушеннями слухового аналізатору.

 

Серед дітей з порушеннями розвитку значне місце посідають діти з вадами слухового та зорового аналізаторів.

Слухом називають здатність організму сприймати та диференціювати звукові коливання завдяки слуховому аналізаторові.

Слуховий аналізатор складається з:

- периферійного віддділу – слухосприймаючого рецептору (зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо);

- провідникового відділу (слуховий нерв);

- центрального відділу (мозкових клітин в скроневих частках кори великих півкуль).

В залежності від ступеня вираженості дефекту слухової функції та від часу втрати або різкого зниження слуху всіх дітей з порушеннями слуху поділяють на:

- глухих;

- слабочуючих або туговухих.

Глухота – це стійке грубе порушення слуху, при якому розбірливе сприйняття мови стає неможливим.

Порушення слухової функції визначається як стійке в тих випадках, коли ні в процесі розвитку, ні в результаті спеціального лікування не досягаються позитивні результати.

Глухота може бути природженою або набутою.

Природжена глухота зустрічається рідше і причинами її є:

- генетичні фактори (спадковість);

- дефекти розвитку слухового аналізатору в пренатальний період (атрезії – зарощення слухового проходу);

- несприятливі умови розвитку плоду в період вагітності: перенесені матір’ю інфекційні захворювання (грип, кір); вживання алкоголю та наркотичних засобів; лікування стрептоміцином, хініном; травми плоду, особливо в перші місяці вагітності, коли формується зачаток слухового аналізатору.

Набута глухота найчастіше є результатом

- гострих запальних процесів у внутрішньому вусі і слуховому нерві при різних інфекційних захворюваннях: менінгіті, корі, скарлатині, грипі, паротиті та інш.;

- негативний вплив на слуховий аналізатор хімічних речовин (стрептоміцину, хініну) та надмірного шуму;

- травми голови (природові та в різні періоди розвитку).

Залежно від часу виникнення розрізняють:

- ранню глухоту, що виникла в передмовний період розвитку;

- пізню глухоту, як таку, що наступила, коли у дитини мова вже сформувалась.

Загальний темп психічного розвитку глухих дітей уповільнюється та порушується.

Характерною рисою є те, що різке стійке порушення слухової функції унеможливлює розбірливе сприйняття мови оточуючих. Як результат, дитина не може оволодіти активним мовленням і поступово перетворюється на глухоніму. Вона не спілкується з оточуючим світом, не отримує різноманітну інформацію. Не розвиваються і такі психічні функції як сприйняття, увага, пам’ять, мислення та інші пізнавальні процеси.

В багатьох глухих дітей також виявляються порушення з боку вестибулярного апарату. На першому році життя відзначається відставання в термінах утримання голови, оволодіння навиком самостійної ходьби. Діти часто не володіють тим досвідом, що є в чуючи однолітків: не вміють швидко бігати, стрибати, повзати, робити найпростіші рухи за зразком. Сформовані рухи характеризуються порушенням координації, орієнтування в просторі, острахом висоти, уповільненістю та скутістю. В побуті діти з вадами слуху створюють зайвий шум, роблять некоординовані й неспритні рухи (при ходьбі асиметрія кроків, човгання ногами, похитування корпусу, підвищена різкість рухів).

Глухим дітям притаманні порушення дрібної моторики пальців рук та артикуляційних органів, що надалі відбивається на формуванні різних видів дитячої діяльності.

Тільки за допомогою спеціальних методів навчання можна навчити глуху дитину мовленню та оволодінню знаннями та досвідом.

 

Туговухість – це часткова слухова недостатність різного ступеню вираженності, при якій виникають труднощі в сприйнятті мови та розвитку мовлення.

Якщо при глухоті сприйняття мови різко обмежене, то при туговухості в спеціально створених умовах можливості сприйняття зростають. Такими умовами можуть бути посилення голосу, зменьшення відстані від джерела звуку до вуха дитини, використання спеціальної звукопідсилюючої апаратури та інш.

Причини виникнення туговухості, як і глухоти, різноманітні:

- гострі та хронічні запалення середнього вуха (відбуваються патологічні зміни в середньому вусі – прорив барабанної перетинки, залишаються рубці, зрощення, що призводить до порушення рухливості барабанної перетинки та ланцюга слухових кісточок);

- хронічні захворювання носа та носоглотки (при аденоїдних розрощуваннях порушується прохідність євстахієвої труби);

- інфекційні захворювання;

- природжені аномалії слухового аналізатора.

За глибиною порушення слухової функції виділяють різні ступені туговухості:

- легка ступінь (сприйняття мови на відстані 6-8 м, шепітної мови – 3-6м від вушної раковини);

- помірна ступінь (4-6м, 1-3м відповідно);

- значна ступінь (2-4м, не більше 1м відповідно);

- важка ступінь (не більше 2м, до 0,5м відповідно).

Головна відмінна риса цих дітей від глухих полягає в тому, що вони самостійно, хоч і на недостатньому рівні, засвоюють усну мову. Негативний вплив на розвиток слабочуючої дитини має те, що на частковий дефект слуху, на відміну від тотальної глухоти, зазвичай не зважають уваги. Дорослі не розуміють утруднень та проблем дитини, вважають її лінивою, недоумкуватою. Це призводить до психічних розладів: дитина стає плаксивою, закомплексованою, скритною, виявляє негативізм у відношеннях з дорослими та дітьми.

Порушення слуху завжди призводять і до порушення мовлення. В пізнавальній діяльності глухих та слабочуючих дітей велику роль відіграють наглядно-зорові форми пізнання. А для розвитку словесно-мовних форм вирішальним є письмове мовлення. Для усного ж мовлення, сформованого за допомогою спеціальних прийомів навчання, характерне недорозвинення звуковимови та лексико-граматичної системи.

В спілкуванні з оточуючими діти з порушеннями слуху використовують міміку, жести, пантоміму. Кожен жест моє певне значення. Це так зване жестове мовлення. В кожній мові існує також і жестова азбука. Але життєво необхідним для всіх категорій дітей є оволодіння словесним мовленням. Для цього вживають спеціальні засоби навчання, які базуються на використанні збережених аналізаторів (зорового, тактильного, вібраціоннго). Велику увагу приділяють формуванню навику зорового сприйняття усного мовлення за видимими рухами мовних органів (так званне «читання з губ»).

 

2. Характерастика дітей з порушеннями зорового аналізатору.

 

Важливу роль в психічному розвитку дитини має також і зір.

Він відіграє провідну роль в орієнтуванні, пізнавальній та трудовій діяльності дитини. За його допомогою сприймаються предмети: розрізняються форми, величини, розміри, відстані, кольори та світлотіні. Через візуальний канал дитина здобуває уявлення про себе і світ. Зоровий контроль має велике значення для розвитку рухів. Візуальне сприймання людьми одне одного дуже важливе для встановлення міжособистісних стосунків і визначається функціонуванням зорового аналізатора. При порушенні його діяльності у дитини виникають значні труднощі в пізнанні світу та орієнтуванні в ньому, в здійсненні контактів із людьми, що її оточують, у різних видах діяльності.

 

Зорове сприймання оточуючого світу здійснюється завдяки зоровому аналізаторові. Він складається з трьох відділів:

- периферійного (око);

- провідникового (зоровий нерв, зорові та підкоркові нервові утворення)

- центрального (мозкові клітини в зорових зонах кори головного мозку).

Діяльність зорового аналізатора забезпечує сприйняття та аналіз візуальних подразників.

 

Порушення зору у дітей можуть бути виражені по-різному в залежності від сили хворобливого впливу та його локалізації.

 

Дітей зі стійкими дефектами зору поділяють на сліпих та слабозорих.

Сліпими є ті діти, у яких зорові відчуття або взагалі відсутні, тобто обидва ока втрачають здатність до світловідчуття та розрізнення кольорів (абсолютна, тотальна сліпота) або збережене світловідчуття чи незначний зір недостатнє для звичайної життєдіяльності (практична сліпота). Максимальна гострота зору на оці, яке краще бачить, з корекцією – 0,04.

Слабозорі діти мають гостроту зору на оці, яке краще бачить, при корекції звичайними окулярами від 0,05 до 0,4, яка дозволяє розрізняти предмети, контури яких вони бачать нечітко. Головна відмінність даної групи від сліпих: при вираженому зниженні гостроти сприйняття зоровий аналізатор залишається основним джерелом сприйняття інформації про навколишній світ і може використовуватися як провідний у навчальній, професійній та інших видах діяльності.

До цієї категорії відносяться також діти, які мають інші дефекти зорової функції (різке звуження поля зору та ін.). Слабозорих дітей значно більше, ніж сліпих.

 

Залежно від часу настання дефекту виділяють дві категорії дітей:

 

- сліпонароджені - це діти з уродженою тотальною сліпотою або осліплі у віці до трьох років. Вони не мають зорових уявлень, і весь процес психічного розвитку здійснюється в умовах повного випадіння зорової системи;

- осліплі - діти, що втратили зір у дошкільному віці та пізніше.

 

Причини порушення зору різноманітні.

Природжені порушення зорової функції обумовлені

- генетичними факторами (спадкові форми природжених катаракт, помутніть хрусталика ока);

- хворобливим впливом на орган зору в період його ембріонального розвитку (токсоплазмоз, краснуха матері);

- природовими травмами, які викликають крововиливи, переломи та зрушення кісток черепу.

Набуті зорові аномалії значно менше розповсюджені, але можуть все ж таки виникати внаслідок

- невриту зорового нерва;

- глаукоми (відшаровування сітківки);

- травм ока або мозку;

- важких форм таких інфекційних захворювань як грип, туберкульозний менінгіт, менінгоенцефаліт, скарлатина, кір.

 

При діагностиці порушення зору важливо визначити, чи воно є прогресуючим, чи має стаціонарну форму прояву.

 

До двох-трьох місяців життя немовля з глибокими порушеннями зору за характером реакцій і поведінки майже не відрізняється від зрячої дитини того ж віку. І тільки після цього періоду патологія починає помітно проявляти себе. Малюки відстають від однолітків в освоєнні навичок рухливості (маються на увазі повороти зі спини на живіт і назад, спроби сідати, а згодом і самостійно ходити), у них уповільнено розвивається мислення, виникають труднощі у спробах оволодіння предметними діями. Крім того, зниження зорових функцій негативно впливає на психічний, фізичний і емоційний розвиток, що виражається в малій рухливості, зниженому настрої, тенденції до замкнутості, «зануренні у себе» і, як наслідок, призводить до ігнорування контактів з іншими дітьми.

 

Порушення зорової функції як первинний дефект прямо чи опосередковано викликає різні особливості загального розвитку дитини. Вона не може безпосередньо сприймати візуальні та просторові ознаки об’єктів та явищ, що її оточують. Це є перешкодою для оволодіння чуттєвим досвідом, розвитку образного мислення, формування моторно-рухової сфери. Втрачена функція зорового аналізатору компенсується за рахунок активної діяльності інших аналізаторних систем: слухової, рухової та тактильної. В процесі розвитку у дітей формуються нові засоби сприйняття та аналізу дійсності, орієнтування в оточенні, пізнавальної діяльності.

 

 

3. Організація спеціального навчання та виховання дітей з порушеннями аналізаторів.

 

Тільке спеціальне навчання та виховання може дати змогу дітям з порушеннями зорової або слухової функції стати повноцінними членами суспільства.

 

В середині ХХ століття була розроблена система спеціального навчання глухих та слабочуючих дітей. Було передбачено два відділення:

- І відділення – для дітей, що мають відносно невеликі порушення слуху і фразову мову з вадами звуковимови;

- ІІ відділення – для дітей з важкими порушеннями слуху і елементарною мовою.

Пізніше були створені спеціальні учбові заклади окремо для глухих і слабочуючих дітей.

В них розподіл учнів здійснювався за рівнем інтелектуального розвитку:

- І відділення – для дітей зі збереженним інтелектом;

- ІІ відділення – для дітей зі зниженним інтелектом.

Завдяки спеціальній коррекційній, педагогічній та психологічній допомозі, яка надається дітям та підліткам з вадами слуху, вони стають соціально адаптованими та всебічно розвиненими особистостями. Є багато прикладів, коли глухі або слабочуючі люди досягають значно більших успіхів, ніж чуючі.

 

В Україні функціонує 6 спеціальних загальноосвітніх шкіл-інтернатів для сліпих дітей, у яких навчається близько 800 тотально незрячих, 24 – для дітей зі зниженим зором (3,3 тисячі учнів), 5 спецшкіл із продовженим днем для таких же дітей (близько 800 учнів). Деякі учні навчаються вдома, а є й такі, що одержують інклюзивну освіту.

Для навчання сліпих та слабозорих дітей французьким вченим-тифлопедагогом Луї Брайлем було розроблено рельєфно-крапковий шрифт, який отримав назву «шрифт Брайля».

У залежності від ступеня зорових порушень і способів сприйняття навчального матеріалу розрізняють наступні групи:

A) Сліпі і практично сліпі діти з гостротою зору від 0 до 0,04 з корекцією склом на кращому оці.

Діти, що входять до цієї групи мають незначний залишковий зір або зовсім нічого не бачать. Під час занять вони користуються тактильно - слуховим способом сприйняття, читають і пишуть за системою Брайля. Частина дітей даної групи спроможна сприймати інформацію за допомогою зору (якщо шрифт крупний, чорно - білий). Але діти групи А, навіть якщо зір частково збережений, навчаються в школах для сліпих або в спеціально створених класах для сліпих у школах, які навчають дітей з меншими патологіями зору.

Б) Діти з гостротою зору від 0,05 до 0,09 з корекцією склом на сильнішому оці.

У цих дітей, як правило, відмічаються складні порушення зорових функцій. Досить часто із зниженою гостротою зору в них звужене поле зору, є порушення у просторовому сприйнятті. Всі ці порушення значно ускладнюють зорове сприйняття навчального матеріалу. Діти цієї групи навчаються в школах для дітей зі зниженим зором, а в навчальному процесі застосовуються спеціальні оптичні та технічні засоби, які частково коригують та компенсують уражені функції. Діти зі зниженим зором повинні пам'ятати, що їх зір нестійкий і має тенденцію до погіршення, особливо у несприятливих умовах.

B) Діти зі зниженим зором від 0,01 до 0, 04 з корекцією склом на сильнішому, більш
збереженому оці.

У певних умовах діти цієї групи вільно читають, пишуть, можуть сприймати предмети за

допомогою зору, орієнтуються у просторі. У зв'язку з цим необхідно застосовувати спеціальні методи та технічні засоби навчання, а навчально - виховний процес повинен відповідати визначеним гігієнічним вимогам. Діти даної групи також вчаться в школах для дітей із ураженим зором. Але при деяких умовах вони досить успішно можуть навчатися в масовій школі.

Г) Діти з гостротою центрального зору 0,4 - 0,5 та вище з корекцією склом на сильнішому оці.

У дітей даної групи спостерігаються вторинні відхилення у психічного розвитку.

Вони навчаються в масовій школі, але у рамках спеціального, більш м'якого, режиму.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Визначення видів діяльності, можливостей їх перспективи розвитку | Тема 3 Органiзацiя проектно - конструкторських робіт
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 15933; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.008 сек.