Ступені руйнування елементів об'єкта

Ступінь руйнувань	Слабкі	Середні	Сильні	Повні
Очікувана шкода, %	10...30	З0...50	50...90	90...100

4. Аналізують результати оцінки і роблять висновки:

- порівнюючи ∆Рфlim об'єкта з величиною ∆Рфтак, виявляють чи стійкий об'єкт до дії ударної хвилі. При ∆Рфlim >∆Рфmax - об'єкт стійкий, а при ∆Рфlim <∆Рфтак - не стійкий до дії ударної хвилі;

- які з елементів найбільш слабкий (з малими ∆Рф lim);

- до якої величини доцільно підвищувати стійкість об'єкта.

Доцільно підвищувати стійкість об'єкта до значення ∆Р_фтах, якщо це не потребує великих економічних витрат. У іншому випадку достатньо буде підвищити стійкість найбільш слабких елементів до рівня стійкості більшості елементів об'єкта.

На основі висновків пропонують заходи щодо підвищення стійкості роботи об'єкта в умовах надзвичайних ситуацій.

Такими заходами можуть бути:

- укріплення несучих конструкцій та перекрить будівель установкою додаткових колон, ферм, контрфорсів або підкосів;

- розміщення обладнання на нижніх поверхах будівель або в підвалах, надійне закріплення на фундаменті, установка захисних кожухів або ковпаків;

- прокладка кабельних мереж та трубопроводів під землею;

- створення резервних запасів контрольно-вимірювальної апаратури.

2. НАСЛІДКИ АВАРІЙ НА ХІМІЧНО-НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ'ЄКТАХ

До хімічно небезпечних об'єктів (ХНО) відносяться об'єкти, що мають сильно діючі отруйні речовини (СДОР), (хлор, аміак, фосген, сірководень і ін.). На об'єктах СДОР, як правило, зберігають в рідкому стані в щільно закритих ємностях. Під час роботи об'єкту СДОР можуть знаходиться в технологічному устаткуванні. Під час транспортування – в спеціальних металевих цистернах.

Причинами аварій на ХНО можуть бути:

- перевищення нормативних запасів СДОР;

- порушення правил транспортування і зберігання СДОР;

- порушення вимог техніки безпеки під час використовування СДОР у виробництві;

- вихід з ладу окремих агрегатів і трубопроводів;

- можливі терористичні акти.

Внаслідокаварій, з руйнуванням ємностей або комунікацій зі СДОР, рідина розливається на поверхні і випаровується, утворюється хмара зараженого повітря.

Під впливом приземного вітру заражена хмара переміщається на значні відстані від місця аварії, заражаючи місцевість. Таким чином, на місцевості утворюється зона хімічного зараження (ЗXЗ), яку наведено на рисунку 3.5.

Рисунок 3.5. Зона хімічного зараження (ЗXЗ)

З она хімічного зараження (ЗXЗ) - це територія, що включає місце безпосереднього розливу СДОР і територію, над якою розповсюдилася хмара зараженого повітря з уражаючою концентрацією.

Часто ЗХЗ прогнозують у вигляді рівнобедреного трикутника. Розміри ЗXЗ характеризуються її глибиною (Г), вширшки (Ш), і площею (S).

У ЗXЗ можуть опинитися не тільки сам ХНО, але і інші об'єкти або населені пункти.

Населений пункт або його частина, а також об'єкта, що опинилися в ЗXЗ, називають осередками хімічного ураження (ОХУ). В ЗXЗ може бути декілька ОХУ.

Глибину ЗXЗ можна визначити за формулою

,

де G – масса СДОР, кг;

Д – токсодоза, мг·мин/м³;

В – швидкість приземного вітру, м/с;

К1 – коефіцієнт, що враховує характер місцевості (К1 = 1 для відкритої місцевості, К1 = 3,5 для закритої);

К2 – коефіцієнт враховує умови зберігання СДОР (К2 = 1 для не обвалованої і К2 = 1,5 для обвалованої ємкості);

К3 – коефіцієнт враховує ступінь вертикальної стійкості атмосфери (К3 = 1 для інверсії, К3 = 1,5 для ізотермії, для конвенції).

З метою спрощення розрахунків, при визначенні глибини ЗХЗ, користуються таблицями.

Ширина ЗХЗ визначається із співвідношення:

Ш = 0,02·Г для інверсії;

Ш = 0,35·Г для ізотермії;

Ш = 0,6·Г для конвекції.

Площа 3X3 визначається як площа рівнобедреного трикутника.

S = 0,5·Г·Ш, км²

Захисні дії населення в зоні хімічного зараження починаються з моменту оповіщення про загрозу зараження СДОР.

При цьому необхідно:

- надіти засоби індивідуального захисту (протигаз, плащ, накидку);

- укритися в найближчому сховищі ЦО або вийти із зони зараження в сторону перпендикулярному напрямку вітру, уникаючи проходу через тунелі, яри (в низьких місцях вища концентрація СДОР).

- За відсутності засобів захисту:

- залишитися в приміщенні, при наявності верхніх поверхів, піднятися в ці приміщення, щільно закрити вікна і двері, димохід, вентиляційні люки;

- провести герметизацію приміщення: заклеїти щілини в вікнах плівкою, лейкопластирем або папером; вхідні двері щільно закрити, використовуючи ковдри і будь-які щільні тканини.

3. НАСЛІДКИ АВАРІЙ НА РАДІАЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ'ЄКТАХ.

Радіаційнонебезпечними є об’єкти, які виробляють, використовують, або зберігають радіоактивні речовини (РР). Серед можливих джерел радіаційної небезпеки є аварії на атомних електростанціях (АЕС). Міжнародною організацією з питань атомної енергетики (МАГАТЕ) встановлено 8 рівнів небезпеки на АЕС.

До 0 рівня відносяться події, які не мають істотного значення для безпеки.

Події 1 і 2 рівнів не створюють реальної загрози для людей і природи. Вони зв’язані зі зниженням готовності захисних систем опер блоку.

Подія 3 рівня – це часткова утрата одного з елементів захисту, чи незначний викид РР, що не перевищує установлених обмежень.

Рівні з 4 по 7 – це аварії, пов’язані з радіоактивними викидами, можливим пошкодженням ядерного реактора.

Наприклад, аварія на ЧАЕС у 1986 році віднесена до 7 рівня.

Аварія на АЕС характеризується тривалістю викидів (залежно від часу ліквідації аварії) і великим вмістом у викидах довго живучих радіонуклідів (плутонійю-239, стронцію-90, цезію-137 тощо).

При аварії на ЧАЕС у викидах було виділено 23 основні радіонукліди. Спочатку найбільш небезпечним був йод-131 (період напіврозпаду – 8 діб), який активно засвоюється організмом і накопичується в ньому.

З часом велику небезпеку становили цезій-134, потім цезій-137, стронцій-90, плутоній-239 з періодами напіврозпаду: 2, 30, 28 і 20000 років відповідно.

При прогнозуванні наслідків аварії на ЧЕС та плануванні заходів захисту населення виділяють три фази протікання аварії

Рання фаза – від початку аварії до моменту закінчення викиду РР в атмосферу і закінчення формування радіоактивного сліду на місцевості (кількох годин до декількох діб).

Середня фаза – від моменту завершення формування радіоактивного сліду до вжиття усіх заходів захисту населення (від декількох діб до року).

Пізня фаза – після аварійна фаза тривалістю від декількох місяців до десятиріч. Ліквідуються наслідки аварії, відновлюється ЖД у районі лиха.

Викинуті радіонукліди, змішуючись з повітрям, утворюють, так звану, радіоактивну хмару, яка під впливом вітру може переміщатися на великі відстані від місця аварії (сотні, тисячі кілометрів).

При переміщенні хмари радіонукліди випадають на місцевість, утворюючи на ній, так званий, радіоактивний слід.

Він характеризується: формою, розмірами і рівнями радіоактивного зараження.

Як один з можливих варіантів, на рівнинній місцевості радіоактивний слід може сформуватися у вигляді дещо спотвореного витягнутого еліпса завдовжки L і шириною b. (рисунок 3.6.)

Дата добавления: 2014-01-04