Лекція 4. Принципи організації системи електронного документообігу

Клас

Клас

План

ОДЯГУ

Характер дії на матеріал для одягу може бути трьох видів:

• механічна дія - розрізання, зшивання, складання у складки;

• фізико-механічна дія - це рівень дії на «грубу» структуру матеріалу, а саме на його переплетення (крій по косій, використання розтяжності трикотажних полотен тощо);

• фізико-хімічна дія - це рівень дії на «тонку» структуру матеріалу, саме на молекулярну структуру (волого-теплова обробка (ВТО), форніз тощо).

Способи формоутворення одягу

При виготовленні швейних виробів використовують такі основні способи створення об’ємної форми: конструктивний та технологічний.

3.1 КОНСТРУКТИВНИЙ спосіб формоутворення здійснюється за рахунок членування поверхні одягу на основні деталі та шляхом введення додаткових ліній членування (рельєфів, кокеток, підрізів), а також за допомогою виточок, зборок, складок тощо.

3.2 Створення об’ємної форми виробу ТЕХНОЛОГІЧНИМ способом може бути досягнуто впливом на «грубу» або «тонку» структуру матеріалу.

3.2.1 Дія на «грубу» структуру матеріалу передбачає дію на його рухому структуру на рівні переплетення утвореного системою ниток основи та утоку, які у тканині утворюють кут 90°. Відомо, що найменша рухомість будь-яких тканин вздовж нитки основи, а найбільша під кутом 45°. Даний метод формоутворення часто комбінують з конструктивним методом.

Зміна кута між нитками основи і утоку

Здатність тканин до формоутворення під дією на «грубу» структуру залежить від:

- виду переплетення;

- сировинного складу;

- щільності тканини.

Для тканин пальтово-костюмної групи допускається зміна сітьового кута до 10 °(~ 80°), при цьому зберігається бажана форма поверхні деталі. Якщо зміна кута β більша 10°, то необхідне додаткове закріплення форми за допомогою швів, волого-теплової обробки, прокладок [2].

За даним методом формують коміри, рукава, деталі штанів.

Використання здатності матеріалу до драпірування

Драпірування — це здатність матеріалу під власною вагою утворювати м’які рухомі складки. Ця властивість залежить від:

- щільності переплетення;

- сировинного складу;

- властивостей волокон, ниток;

- структури матеріалу (виду переплетення) тощо.

Використання розтяжності трикотажу. Цей метод у поєднанні з конструктивним методом застосовують при виготовлені швейних виробів з трикотажних полотен. Можливе поєднання в одному виробі деталей різного переплетення і розтяжності або поєднання в одній деталі ділянок різного переплетення і розтяжності. Також використовують звуження виробів по ширині відносно розмірів фігури. В цьому випадку використовують від’ємні прибавки на вільне облягання, в результаті чого ширина виробу без фігури менша від розмірних ознак фігури. Засобом фіксації форми виробу є тіло людини.

3.2.2 Дія на «тонку» структуру матеріалу. В даному випадку дія відбувається на рівні мікроструктури матеріалу, тобто на молекулярному рівні за допомогою температури, тиску, часу, вологи, з додаванням хімічних засобів або без них.

Суха теплова обробка здійснюється за допомогою температури та тиску. Використовується для формотворення елементів одягу з синтетичних матеріалів за допомогою прес-форм (наприклад, чашки корсетних виробів, купальників).

Процес формоутворення складають операції:

-розм'якшення (порушення молекулярної структури волокна);

-формування під тиском;

-охолодження, як засіб фіксації форми.

Різновидом сухої теплової обробки виробів є видавлювання.

Волого-теплова обробка здійснюється за допомогою температури,

тиску, вологи, часу. В цьому методі поєднується дія як на грубу, так і на тонку структуру матеріалу: на грубу — відбувається зміна сітьового кута між нитками основи та утоку; на тонку — відбувається порушення молекулярної структури волокна. Засобами фіксації форми при ВТО є: висушування після ВГО, закріплення швом (строчкою), прокладання пружків по контуру деталі. Волого-теплову обробку використовують для спрасування, відтягування деталей виробів, запрасовування, розпрасовування швів, пресування деталей.

Відпарювання - здійснюється на пароповітряних манекенах одночасно по всій поверхні одягу. Відбувається дія гарячої пари - повітряної суміші, яка напускається всередину виробу під тиском. Це одночасна дія на грубу і тонку структуру матеріалу. Фіксація форми виробу відбувається в результаті висушування виробу.

Фальцювання - це загинання і фіксація країв деталі під час ВТО на фальцпресах за допомогою металевих шаблонів певної форми. В результаті отримують точні розміри і потрібну форму деталей (клапани, накладні кишені, коміри).

Волого-теплова обробка з додаванням хімічних речовин. Різновидом цього способу формоутворення є форніз. Форніз - це просочування тканини або деталей спеціальними хімічними розчинами з наступним формуванням та термофіксацією форми. Цим способом утворюють складки, «плісе», «гофре» тощо. Складки формують на деталях спідниці, рукава, вставок, басок, тощо.

Фронтальне дублювання деталей — це пресування з одночасним дублюванням деталей. Це високопродуктивний метод формоутворення, який дозволяє одночасно отримати форму виробу, виконати фіксацію країв деталей, з’єднати дублюючі прокладки з деталями верху, що забезпечує

формостійкість елементів одягу: пілочки, деталей комірів, клапанів, підборту тощо.

5.3 Комбінований метод. Як правило, в одному швейному виробі використовується два або більше методів формоутворення.

Переваги і недоліки способів формоутворення одягу Конструктивний спосіб:

Переваги:

- необхідність застосування;

- можливість створення будь-якої форми швейного виробу;

- висока точність відтворення форми одягу;

- стійкість форми при експлуатації;

- можливість використання розрахунків.

Недоліки:

- збільшення кількості членувань, що збільшують площу лекал і витрати матеріалів;

- збільшення працевитрат на виготовлення;

- обмежена можливість використання сипких матеріалів.

Технологічний спосіб:

Переваги:

- одержання об’ємної форми без додаткових швів;

- збереження працевитрат, площі лекал, витрат матеріалів;

- можливість автоматичних виробничих процесів;

Недоліки:

- обмеження використання через різні властивості матеріалу; •

- необхідні додаткові витрати на фіксацію форми;

- складність догляду за виробом і збереження його форми.

- недоступність якісних вітчизняних хімічних засобів стабілізації форми;

- погіршення умов праці робітників.

1. Таблиці множення і ділення в підручниках та програмі середньої
загальноосвітньої школи.

2. Складання таблиці множення числа 2.

3. Складання таблиці ділення на два.

4. Типи вправ на засвоєння таблиць множення та ділення:

а) безпосереднє використання таблиць;

б) читання та називання таблиць напам'ять;

в) повторення способів складання таблиць;

г) оперативне застосування знань таблиць;

д) використання знань табличних результатів у різних математичних
ситуаціях.

Література

1. Методика викладання математики в початкових класах: Навч. посібник / М.В. Богданович. - К.: А.С.К., 1988. С. 164 -175.

2. Програми середньої загальноосвітньої школи 1 - 4 (1 - 3) класи. – К.: "Освіта", 1994. С. 161-186.

3. Богданович М. В. Математика: Підруч. для 2 кл. - К.: Освіта, 1994. С. 104-151.

4. Богданович М. В. Математика: Підруч. для 3 кл. - К.: Освіта, 1994. С. 15 -140.

1. Таблиці множення і ділення в підручниках та програмі середньої
загальноосвітньої школи

Матеріал теми вивчається в 2 та 3 класах. В 2 класі вивчаються таблиці множення чисел 2, 3, 4, 5. В 3 класі повторюється вивчення таблиць множення чисел 2 і 3, 4, 5, таблиці ділення на числа 2 і 3, 4, 5. Вивчаються таблиці множення на числа 6, 7, 8, 9, та таблиці ділення на числа 6, 7, 8, 9. Після вивчення таблиці множення вивчається відповідна таблиця ділення.

Множення і ділення у межах 100
Таблиці множення чисел 2, 3, 4, 5. Таблиці ділення на 2, 3, 4, 5.	Учень: знаєнапам’ять таблиці множення чисел 2, 3, 4, 5 і ділення на 2, 3, 4, 5.

Множення і ділення
Таблиці множення чисел 6, 7, 8, 9 та ділення на 6, 7, 8, 9.	Учень: пояснюєспособи складання таблиць множення; вмієскладати таблиці на ділення за відповідною таблицею множення; знаєнапам’ять таблиці множення і ділення.

2. Складання таблиці множення числа 2

Підготовчими вправами є:

1. Використовуючи предметні зображення предметів згрупованих по 2, 3 складіть приклади на додавання.

2. Подані приклади на додавання замінити прикладами на множення, якщо це можливо (2+2+2+2, 4+4+4+5, 8+7).

3. Прочитайте приклад 2·4=8. Що показує другий множник? Як перевірити відповідь?

Знаходити добутки за допомогою додавання незручно. Треба скласти і вивчити результати множення числа 2 на числа 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, тобто скласти таблицю множення числа 2.

Використовуючи предметні зображення предметів по 2 складаємо таблицю множення числа 2.

2+2 2·2=4

2+2+2 2·3=6

2+2+2+2 2·4=8

2+2+2+2+2 2·5=10

2+2+2+2+2+2 2·6=12

2+2+2+2+2+2+2 2·7=14

2+2+2+2+2+2+2+2 2·8=16

2+2+2+2+2+2+2+2+2 2·9=18

Для засвоєння таблиці множення числа 2 використовують такі типи завдань:

а) завдання, які виконуються з безпосереднім використанням таблиці
множення числа 2;

б) вправи на відтворення таблиці множення числа 2;

в) вправи на використання знань табличних результатів та завдання на
складання і розв'язування задач. Зразки вправ кожного виду розглянемо за [1] с.
167-168.

3. Складання таблиці ділення на два

Багато практичних завдань, математичних задач вимагають застосування дії ділення. Ділення одного числа на друге виконують за певним правилом, але спочатку треба вивчити таблиці ділення. Таблиці ділення складають за таблицями множення, а потім їх завчають напам'ять.

Підготовчими вправами є вправи типу: за прикладом 2·6=12 складіть приклад на ділення (12:2=6). Саме так складається вся таблиця ділення на 2.

Запишемо в стовпчик зліва таблицю множення числа 2, а справа від нього таблицю ділення на 2.

2∙2=4 4:2=2

2∙3=6 6:2=3

2∙4=8 8:2=4

2∙5=10 10:2=5

2∙6=12 12:2=6

2∙7=14 14:2=7

2∙8=16 16:2=8

2∙9=18 18:2=9

Далі вчитель пропонує прочитати й записати таблицю ділення на 2 в зошит, обчислити з використанням таблиці кілька виразів та розв'язати 1-2 задачі.

Для засвоєння таблиці ділення на два використовують різні завдання на її відтворення та застосування табличних результатів у ході обчислень та розв'язування задач.

4. Безпосереднє використання таблиць

Розглянемо вправи на засвоєння таблиць множення і ділення. Їх можна поділити на такі типи:

- безпосереднє використання таблиць для знаходження потрібних табличних результатів;

- читання таблиць та називання їх з пам'яті;

- відтворення способів складання таблиць;

- оперативне застосування знань таблиць;

- використання знань табличних результатів у різних формах навчальної діяльності.

Безпосереднє використання таблиць

На перших уроках вивчення тієї чи іншої таблиці слід виконувати завдання з опорою на цю таблицю. В основному це розв'язування задач та обчислення виразів на 2 дії різного ступеня, наприклад,

6∙7-20. У цьому разі учню треба деяку мить тримати в пам'яті табличний результат, що й сприяє його запам'ятовуванню. Треба навчити учнів знаходити табличні результати множення і ділення за зведеною таблицею (Піфагора).

Читання та називання таблиць напам'ять

У засвоєнні таблиць треба домогтися, щоб учень напам'ять назвав будь-який окремий випадок кожної з таблиць. У досягненні цієї мети чи не головну роль відіграє неодноразове послідовне (упорядковане) називання кожної з таблиць. Наводимо зразки завдань:

1) Прочитайте таблицю ділення на 6 за підручником. Закрийте підручник і скажіть таблицю напам'ять.

2) Назвіть числа п'ятірками до 50, а сімками до 70.

3) Користуючись записами, скажіть напам'ять таблицю ділення на 8,
починаючи з найбільшого діленого 72 64 56 48 40 32 24 16: 8

4) Запишіть послідовно всі результати таблиці множення числа 9.

5) Назвіть всі ділені таблиці ділення на 8.

6) Продовжити ряди чисел так, щоб у кожному ряду було 8 чисел 14,21,28,...; 12, 18,24,....

7) У кожному рядку знайдіть одне зайве число.

8, 10, 12, 16, 20, 24, 28, 32, 36;

16, 24, 32. 40, 48, 54, 56, 64, 72.

Інші типи вправ на використання таблиць опрацювати за [1] с. 172-175.

Дата добавления: 2014-01-04