Початок філософії в Японії

Легізм

Так звані законники, представники іншого напрямку древньокитайської філософії, протиставили конфуціанському ритуалові – лі закон – фа й відмовилися від методів переконання, тобто від

морального примусу, цілком поклавшись на правовий примус і покарання. Совість вони замінили страхом. Наївні уявлення про державу як про велику сім'ю були замінені уявленням про державу як бездушний механізм. Місце доброчесних мудреців зайняли чиновники, місце правителя – батька свого народу – деспот-гегемон, який уявляв себе вищим від предків, народу й самого неба. Вищою метою стала зовнішня мета перемоги свого царства в боротьбі царств, підкорення інших царств і возз'єднання Піднебесної, Китаю. Заради цього виганялися всякі надмірності, скасовувалося мистецтво, припинялося різнодумство, знищувалася філософія. Все спрощувалося й уніфікувалося. Економічну основу могутності держави законники бачили в землеробстві (ремесла і торгівля ними ущемлялися).

Землеробство і війна – головне, на що держава повинна спиратися і заради чого вона повинна існувати. Позитивним у законників було те, що вони висунули концепцію рівних можливостей, відповідно до якої державні посади повинні заміщатися за здібностями, а не за іменитістю, а тим більше не повинно бути спадкоємних посад. Законники ввели систему кругової поруки.

Шан Ян. Шан Ян – не тільки теоретик, а й законник-практик. Піднісшись у середині IV ст. до н.е. у царстві Цінь як радник правителя цього царства, Шан Ян провів реформи, які ввійшли в історію як «реформи Шан Яна». Була введена приватна власність на орні землі. У сфері управління утвердилася система кругової поруки і взаємного виказування. З ім'ям Шан Яна пв'язують книгу «Шан цзюнь шу» («Книга правителя області Шан»).

Традиція і новаторство. Книга починається з полеміки Шан Яна з конфуціанцями, які відговорюють правителя Цінь від нововведень і закликають його залишатися вірним старовині, традиції: «Коли наслідують старовині, не роблять помилок» (2, 213). Шан Ян указує на те, що і люди, і суспільство змінюються, що «у давнину люди були прості й тому чесні; нині ж люди хитрі й тому нечесні» (2, 221). Якщо раніш і можна було керувати людьми виходячи з чеснот, то тепер «необхідно насамперед мати закони про покарання» (2, 221). Тому, відповідає Шан Ян конфуціанцям, «той, хто йде всупереч давнині, не обов'язково заслуговує осуду», і «щоб принести користь державі, не обов'язково наслідувати старовину», адже «мудрий творить закони, а дурний обмежений ними; обдарований змінює ритуал, а нікчемний пв'язаний ритуалом» (2, 213). При визначенні методів управління варто виходити з основног завданя, котре стоїть перед державою.

Це завдання Шан Ян бачив у насильницькому об'єднанні Китаю. А «це означає, що нині справи йдуть зовсім не так, як у глибокій

давнині» (2, 221), що також говорить проти сліпого наслідування старовини. У такий спосіб Шан Ян виступив як новатор.

Управління. Виступаючи проти конфуціанського управління, Шан Ян заявляв, що «доброта і людинолюбство – мати провин» (2, 214), що істинна чеснота «веде своє походження від покарання» (2, 217) і що до такої чесноти можна прийти лише «шляхом страт і примирення справедливості з насильством» (2, 223). Щоб можна було наводити порядок ще до того, як спалахне безлад, необхідно: 1) мати в державі багато покарань і мало нагород, 2) карати жорстоко, вселяючи трепет, 3) жорстоко карати за дрібні злочини (наприклад, людина, котра упустила по дорозі палаюче вугіллячко, карається смертю), тоді великим нівідкіля буде взятися, 4) роз'єднувати людей взаємною підозрілістю, стеженням і виказуванням.

Тільки так, стверджував Шан Ян, може скластися «країна, де народ боїться державних законів і слухняний у війні» (2, 215), де «народ піде на смерть за правителя».

Однак народ царства Цінь не прийняв методів управління Шан Яна. І як тільки прихильний до Шан Яна правитель Цінь умер, Шан Ян був страчений. Однак насіння, посіяне Шан Яном, не загинуло. Воно дало сходи й принесло плоди для всього Китаю, щоправда, не відразу, а через 125 років.

Хань Фей-цзи. Це останній значний філософ періоду Чжань-го, учень Сюнь-цзи. Хань Фей-цзи використовував в інтересах школи «фа цзя» вчення Сюнь-цзи про злу природу людини і необхідність однодумності. Якщо Сюнь-цзи вважав, що зла природа людини змінюється вихованням, то Хань Фей-цзи стверджував, що ця природа взагалі не може бути змінена в кращу сторону, вона може лише бути припинена покаранням і страхом перед покаранням.

Критика філософів. Живучи наприкінці «золотого віку» китайської філософії, Хань Фей-цзи підвів їй своєрідний підсумок. Філософія шкідлива для держави, вона пропонує людям незрозумілі й суперечливі зразки поведінки, і тим самим збиває людей з пуття, сіяє смуту і заважає управлінню. Хань Фей-цзи називає філософські вчення «дурними і брехливими, заплутаними й суперечливими» (2, 277), а промови філософів – «витонченими і таємничими» (2, 269). Особливо осудливо відзивається Хань Фей-цзи про конфуціанців, які «культурою підривають закони» (2, 267) і, живучи в минулому, зовсім марні для управління державою. «Цей люд не можна використовувати на службі, він усе одно що опудало» (2,280). А тим часом ці «книжники» одержують рясні нагороди, тоді як на хліборобів лягають важкі податі. При такому стані справ "не можна досягти того, щоб простий народ завзято трудився і поменше ляпав язиком" (12, 278).

Хань Фей-цзи і даосизм. Однак сам Хань Фей-цзи спирався у своєму світогляді на даосизм. Він намагається роз'яснити вчення Лао-цзи. Але це роз'яснення було в дусі школи фа-цзя. Хань Фей-цзи зрозумів дао як юридичний закон, якому підкоряється саме небо. Дао – закони речей. Усе підпорядковане законам: небо, речі, людина. Не підпорядковані законові тільки дао і правитель.

Правитель. Правитель – державне втілення дао. Його серце – умістище дао. Правитель повинен бути подібний на дао. «Відчуженість, спокій, недіяння – така сутність дао. Тому варто відкинути прояви радості та гніву й зробити своє очужіле серце вмістищем дао» (2, 227).

Дао єдине і неподільне – і правитель повинен бути єдиним і покладатися тільки на самого себе. «Дао» порожнє, нерухоме, спокійне й усамітнене – правитель повинен ховати все глибоко в собі, не відкриватися своїм підданим, своїм чиновникам. Правитель повинен бути оточений таємничістю, в противному випадку він буде оточений не слухняними чиновниками, а тиграми.

«Якщо государ утратить свою таємничість, то тигр буде йти за ним по п'ятах» (2, 228). Сила правителя – у строгому дотриманні законів і в покараннях. «Якщо закони і покарання строго дотримані, тигри перетворюються на людей і набувають свого колишнього вигляду (чиновників)» (2, 228).

Хань Фей-цзи по-своєму роз'ясняє даоські тези про те, що той, «хто на висоті дао, схожий на того, хто помиляється» і що сила в бездіяльності, недіянні. Правитель повинен прикидатися темним, дурним, тим, хто помиляється і не діє – так він дізнається про справжні думки своїх підданих і приспить пильність ворогів. Але недіяння має і другий смисл. Правитель може бути бездіяльним, якщо в нього добре працюючий державний апарат. У такому випадку він не тільки може, а й повинен бути бездіяльним. «У спокої та мовчанні тримайся позаду, ніколи не став себе в роль (виконавця). Лихо для государя, якщо він зайнятий тим же, що й чиновники. Коли (государ) довіряє чиновникам, але (їхні справи) не зливаються, народ іде за ним, як одна людина» (2, 226). Це мистецтво управління Хань Фей-цзи ставить навіть вище від закону. Закон – для народу, мистецтво управління для государя. Закон усім явний, мистецтво управління таємне.

Говорячи про Хань Фей-цзи, древньокитайський історик Сима Цянь зазначає: «Жорстокість у нього доведена до межі, а милосердя зведене на нівець».

Імперія Цінь. Після генеральної репетиції в царстві Цінь при Шан Яні програма законників була реалізована в імперії Цінь, яка утворилася внаслідок того, що з боротьби царств переможцем вийшло царство Цінь. Періодові «воюючих царств» прийшов кінець. Правитель царства Цінь став китайським імператором на ймення Цінь

Ші-Хуан. Він увів єдине для всього Китаю законодавство, єдині грошові одиниці, єдині одиниці вимірювання, єдину писемність, єдину майнову та соціальну градацію населення, єдиний військово-бюрократичний апарат, завершив будівництво Великої китайської стіни. Після цього перейшли до уніфікації культури.

Новий імператор прийняв законопроект свого радника Лі Си, який раніше був разом з Хань Фей-цзи учнем Сюнь-цзи.

У законопроекті говорилось: «У давнину, коли Піднебесна перебувала в смуті й роздробленості, ніхто не міг привести її до єдності й тому панували впливові князі. А всі проповідники вихваляли старе, для того щоб завдати шкоди новому. Вони вдавалися до брехливих слів, аби внести в існуючий порядок плутанину. Люди хвалили ті філософські вчення, що подобались їм, і визнавали помилковим усе, що встановилося зверху. Але ви, государ, об'єднали Піднебесну, відокремили біле від чорного й установили єдиношанування лиш одного імператора. У такий час приватні школи творять беззаконня. Варто їм довідатися, що видається той чи той указ, як вони починають витлумачувати його по-своєму. По-перше, цим вони бентежать власну душу, а по-друге, збуджують кривотолки. Вони насмілюються засуджувати діяння повелителя, збуджують незаконні інтереси й, очолюючи юрбу, сіяють наклеп. Якщо не заборонити ці приватні вчення, то государ може втратити авторитет і серед його підданих будуть збиватись угруповання. Тому закрити приватні вчення найрозумніше за все.

Я просив би вилучити всі наявні літературні твори, книги віршів, історичні видання і твори усіх філософів. Тих, хто через тридцять днів після опублікування цієї праці не здасть книги, засилати на каторжні роботи. Можна не вилучати лише медичні, ворожильні й сільськогосподарські книги. Люди, які бажають учитися, нехай вчаться у ваших чиновників».

Далі Сима Цянь продовжує: «Цінь Ші-хуан схвально поставився до поради Лі Си, вилучив «Ші цзін», «Шу цзін» і всі вислови філософів. Цим він намагався оглупити народ».

На основі цього законопроекту, що став законом, більшість книг було спалено, сотні філософів утоплені в нужниках. Така була перша «культурна революція» у Китаї (213 р. до н.е.). Вона не принесла ніяких плодів, крім тих, які зазвичай несе з собою деспотизм: страх, обман, виказування, фізичне та розумове виродження народу. За приховування книг кастрували і відправляли на будівництво Великої китайської стіни, що забрало життя сотням тисяч людей. За невиказування страчували, донощиків нагороджували і підвищували в посаді. Цінь Ші-Хуан занедужав манією переслідування. Коли він умер, були вбиті всі його бездітні дружини, а

будівельники гробниці замуровані живцем разом із мертвим імператором.

Молодший син Цінь Ші-Хуана узурпував владу, винищивши усіх своїх двадцять братів і їхніх родичів. Був страчений Лі Си, три гілки його роду були винищені.

Проіснувавши всього лише 15 років, імперія Цінь упала. Її змінила імперія Хань.

Період імперії Цінь – єдиний період в історії Китаю, коли була перервана традиція. Нова династія Хань відновила традицію. Знищені книги (серед них і конфуціанський «Лунь юй») були відновлені по пам'яті. У 136 р. до н.е. ханьський імператор У-ді підніс конфуціанство на рівень державної ідеології Китаю. Але це було вже конфуціанство з домішкою легізму. В цьому неоконфуціанстві «лі» (ритуал) і «фа» (закон) злилися воєдино, методи переконання і прикладу, з одного боку, і примусу та покарання – з іншого, прийшли в стан гармонії. Інші філософські школи (моїсти, школа імен) так і загинули, треті (даоси) розглядались як неофіційні (поряд із буддизмом, який прийшов з Індії,). Характерні для доціньського періоду явища духовного життя суспільства: плюралізм шкіл, боротьба думок, невтручання влади у сферу світогляду – так ніколи й не були відновлені.

У цьому розумінні період Чжаньго дійсно був «золотим віком» китайської філософії.

У цивільній історії Японії проглядаються три великих періоди: 1) патріархальне первіснообщинне суспільство, 2) феодальне суспільство (середина VI ст. – середина XIX ст. н.е.), 3) період Нової та Новітньої Японії (із середини XIX ст.).

Усередині другого періоду розрізняють ранній феодалізм (династії Асука, 552 – 645; Нара, 645 – 794; Хеян, 794 – 1185), зрілий феодалізм (династії Камакура, 1185 – 1333, і Муромоті, 1333 – 1578) і пізній феодалізм (династії Мамояма, 1573 – 1614, і Едо, 1614 – 1869).

У світоглядному відношенні перший період – добуддистський, а другий і третій – буддистські.

Добуддистський період. Перший час Японія у своєму культурному розвитку значно відставала від Китаю. Тому, починаючи з I ст. н.е., Японія зазнавала сильного впливу тоді більш зрілої, ніж японська, китайської культури періоду династії Хань (206 р. до н.е. – 220 р. н.е.) і культури наступних династій. У 405 р. Японія, все ще не маючи писемності, приймає як офіційну

китайську мову і китайську писемність. Із приходом корейських і китайських переселенців у Японію проникає конфуціанство.

Але світоглядом рядових японців залишається рання японська міфологія. Вона збереглась у писемній пам'ятці VIII ст., відомій під назвою «Кодзікі» («Записки стародавності»).

Для древньої японської міфології характерний культ природи (натуризм) і її одушевлення (анімізм). Центральне місце в поклонінні природі посідає культ Сонця.

Поклонялись, однак, і Місяцю, і стихіям у їхніх різних проявах. А також деревам, квітам, джерелам і т.д. Вся природа населялася духами гір, рік, дощу, вітрів, дерев... Це натуризм.

Синто. (Синто – Шлях богів). Традиційний японський культ синто виник як синтез японського анімізму й шаманства. Синто – поклоніння сонму богів. Головне божество Аматерасу (наголос на першому складі) – богиня Сонця. Сонце уявляється володаркою небес зі своїм царським двором і радою богів. З'явилися синтоїстські храми. Релігійних зображень у них не було. Для синто характерний культ імператора (теніо) і його предків (теніосум). Династичний синтоїзм – культ, який відправлявся імператорською родиною, як такою, що як перебуває в родинних стосунках з богами. Храмовий синтоїзм – культ різних богів у храмах. Домашній синтоїзм – культ богині Аматерасу з її кіотами (від грецьк. kibotos – ящик, ковчег) з різними священними предметами. Народний синтоїзм містить уявлення про домовиків і т.д.

Тільки в 1945 р. церква в Японії відділилася від держави і був скасований культ імператорів. Тепер династичний культ – особиста справа імператорської родини. Сьогодні в Японії близько 10 мільйонів неосинтоїстів.

«Кодзікі». «Кодзікі» – священна книга синтоїзму. У першій частині «Кодзікі» описується споконвічний стан світу як стан хаосу, далі, відокремлення неба від землі. Цей початковий період пов'язаний з першою трійцею божеств, які перебувають у прихованому стані.

Друга частина «Кодзікі» оповідає про конфліктуючу між собою пару богів Ідзанагі (чоловіче божество) і Ідзанамі (жіноче божество), що відповідно персоніфікують творення, добро і світло та руйнування, смерть і тління, а загалом загробний світ як світ скверни.

Ідзанагі породжує бога Місяця Цукуемі, богиню Сонця Аматерасу та бога водної руйнівної стихії Сусаноо.

Конфлікт між Ідзанагі й Ідзанамі повторюється як конфлікт між Аматерасу й Сусаноо.

Боги сходять на Землю й рідняться з людьми.

Японія – країна восьми великих островів – створена Ідзанагі й Ідзанамі.

Буддистський період. У цей період державною релігією Японії стає синтоїзм.

Разом з тим у 552 р. в Японії дістає офіційне визнання й буддизм у його північному різновиді – у формі китаїзованої махаяни.

Буддизм проникає в Японію з Китаю через корейський півострів. Вище вже говорилося про те, що в 405 р. Японія приймає як офіційну мову китайську. В Японію приїжджають китайські та корейські архітектори, скульптори, живописці. Будуються буддистські монастирі. Зі своєї сторони японці починають відвідувати Китай. У 607 р. до китайського двору прибуває японське посольство. У Китай посилають японців як студентів.

У 645 р. державна власність на землю перетворюється на власність окремих феодалів («переворот Тайка» – початок династії Нара).

У другій половині IX ст. з'являється власна японська писемність, яка змінює китайську (правда, китайська мова залишається мовою історичних, юридичних і теологічних документів). У 894 р. до н.е. зв'язок Японії з Китаєм припиняється.

Китаїзований буддизм японізується. Боги Синто витлумачуються як частина буддистського пантеону.

Виникає якесь Ребо-сінто (двочастинне синто). Богиня Сонця Аматерасу прирівнюється до Будди Вайрочани, який посів головне місце в езотеричному пантеїстично-моністичному буддизмі, який вчив, що всесвіт – прояв духовної і матеріальної субстанції Будди Вайрочани. У цьому різновиді буддизму обряди мають містичний характер. Вони розглядаються як спосіб установлення містичного союзу з Буддою. Головне полягає в досягненні містичного відчуття вічності Будди.

Езотеричний буддизм був представлений двома сектами: Тендай (запозичений з Китаю в VII ст.) і Сінгон (походить від тантрійського буддизму Центральної Азії).

Державна влада прагнула послабити вплив буддизму.

Дата добавления: 2014-01-05