Собор святого Юра у Львові Фасад Бернардинського костелу, місто Львів

м. Бердичів, костел монастиря босих кармелітів Місто Жовква, Домініканський костел

Київ, церква Андрія Першозванного Костел Святого Йосипа та монастир отців Лазаритів, м. Ізяслав

Костел Святих Ігнатія Лойоли і Станіслава Костки у Кременці Почаївська лавра.

Учнівський період дуже швидко закінчився і поступився місцем століттю місцевих шедеврів. З кінця 17 століття до кінця 18 століття на Україні виникло декілька споруд, що увійшли в золоту скарбницю архітектури бароко. Майже всі вони мали і мають місцебудівне значення — Почаїв, комплекс будівель Почаєвської лаври (арх.Г. Гофман), Луцьк, Костел Святого Йосипа та монастир отців Лазаритів, м.Ізяслав тощо.

На Лівобережній Україні подібних зразків бароко мало, але вони є — Київ, церква Андрія Першозванного, Успенський собор Єлецького монастиря, Чернігів.

Чернігів, Успенський собор Єлецького монастиря

Українська музика доби бароко — найвище досягнення національного мистецтва. Провідним жанром став багатоголосий партесний спів. Парте́сний спів - вид церковного багатоголосного хорового співу, що виник в Україні, змінивши одноголосний знаменний спів, на початку 17 століття. Кількість голосів у партесному співі, починаюич від 3-х, сягає 12-ти, 16-ти, 24-х і навіть 48-ми. Помітну роль у його поширенні відіграли братські школи. Цю течію представляли композитори Є. Завадовський, М. Замаревич, І. Зюска, І. Календа, К. Коньовський та ін. Партесний спів відзначався стриманістю образного ладу, гармонійністю і простотою.

Григорій Сковорода (1722-1794) — самобутній український мислитель. Син козака з Лівобережжя, він здобув освіту в Києво-Могилянській академії, працював викладачем у Переяславському та Харківському колегіумах. Проте ворожість церковної влади до його прогресивних поглядів та педагогічних методів змусила його розпочати життя мандрівного філософа. За 25 років Г. Сковорода пішки пройшов рідне Лівобережжя та Слобожанщину, проповідуючи свої погляди. Мислителя хвилювали проблеми соціальної нерівності людей, пошуки шляхів до людського щастя. На його думку, цей шлях лежить через самопізнання та працю. Людина повинна займатись у житті тим, що найбільше відповідає її нахилам, а для цього вона має бути незалежною, уникати визискування і слави.

Філософська концепція Г. Сковороди грунтується на тезі про існування трьох світів: макрокосму — всесвіту, який є вічним; мікрокосму — людини; "символічного" світу Біблії. Практичний досвід, який Г. Сковорода вважав джерелом усіх знань, привів до критики релігійних догматів, схоластичних постулатів богословів; він піддав сумніву окремі положення Біблії, хоча й шукав у ній духовне начало.

Г. Сковорода — один із визначних гуманістів свого часу; він був широко обізнаний із творами стародавніх і сучасних філософів, володів латинською, грецькою, польською, німецькою та церковнослов'янською мовами. Гуманістичні ідеали викладені ним у поетичних збірках "Сад божественних песней" та "Басні Харьковскія", підручниках з поетики та етики. Багато його поетичних творів та висловлювань набули популярності серед народу, а вірш "Всякому городу нрав і права" став народною піснею.

Гуманістичні, демократичні та просвітницькі ідеї Г. Сковороди вплинули на розвиток передової філософської та суспільно-політичної думки України, а його поетична спадщина заклала підвалини класичної української літератури. Він писав твори, пісні, басні, трактати та діалоги, переклади.

На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав...».

Дата добавления: 2014-01-05