Особливості соціального становлення у підлітковому, ранньому юнацькому віці

Насамперед, необхідно зазначити про наявність у психолого-педагогічній науці принципово різних концепцій розвитку дитини в онтогенезі (напрями, концепції, теорії вікової психології), відмінних підходів до періодизації вікового розвитку (починаючи з розгорнутої періодизації Ж.-Ж. Руссо та ін.), в основі яких покладено різні критерії. Вважаємо за доцільне послуговуватися періодизаціями, які сьогодні використовують у віковій і педагогічній психології.

Отже, підлітковий вік – період онтогенезу, перехідний між дитинством та дорослістю, виокремлений у якості особливого періоду в ХІХ ст. Хронологічні межі періоду точно не фіксовані. В залежності від того, чи розглядається як особливий етап розвитку ранній юнацький вік, підлітковому вікові відводиться період від 10-11 до 15 років або від 11-12 до 16-17 років. Таким чином, психологи розходяться й у визначенні вікових меж юності. У західній психології загалом превалює тенденція об’єднання підліткового віку і юності у єдиний віковий період – період дорослішання, змістом якого є перехід від дитинства до дорослості, а межі можуть простягатися від 12-14 до 25 років. У вітчизняній і російській психології прийнято розглядати юнацький вік як самостійний період розвитку людини, його особистості й індивідуальності

Таким чином, відповідно однієї з сучасних вікових періодизацій (у віковій психології) розглядаємо період дорослішання, у межах якого для нас мають значення:

− підлітковий (середній шкільний) вік – від 11 до 14 років у дівчаток і від 12 до 15 років у хлопців;

− рання юність (старший шкільний вік) – від 15/16 до 17/18 років.

До періоду дорослішання, таким чином, відносять також період зрілої юності (від 18 до 20 років).

Не зважаючи на виокремлення відповідно двох періодів (підлітковий, ранній юнацький вік), у психологічній науці іноді цей віковий період загалом (з 11/12 до 18 років) відносять до числа кризових, втім питання про неминучість кризи і її тривалості залишається дискусійним.

Доцільно враховувати усталений у соціальній психології підхід, що розрізняє періодизацію психічного розвитку, що враховує передусім психофізіологічні зміни, і періодизацію соціального розвитку, що спирається на особливості взаємодії індивіда з соціумом на різних етапах його життя, тобто на міру його включення в суспільну діяльність і соціальні контакти, особливості засвоєння соціального досвіду і відтворення соціальних зв’язків. З таких позицій старший підлітковий і ранній юнацький вік належать до єдиного маргінального (перехідного) періоду соціалізації.

Будемо зважати також на соціально-педагогічну класифікацію віку, де вікова періодизація співвідноситься із етапами соціалізації. Зокрема, відповідно такої класифікації розрізняють молодший підлітковий вік (10-12 років), старший підлітковий вік (13-14 років), ранній юнацький вік (15-17 років), юнацький вік (18-23 роки) і т.д. Соціально-педагогічна наука при розгляді цієї вікової групи наголошує на тому, що соціальний розвиток підлітка супроводжується „утворенням якісно нового рівня соціальних домагань дорослої людини, часто з дитячим уявленням про шляхи їх досягнення. Недостатня підготовленість дитини до виконання нової, специфічної для підлітків системи ролей, як і відсутність рольової завантаженості і самостійності, властиві ідеалізм та максималізм в оцінці інших, перебування у стані внутрішнього конфлікту, зумовленого складним процесом усвідомлення своїх „хочу” і „можу”, зумовлюють виникнення численних конфліктів у соціумі, особливо з найближчим оточенням, з батьками і педагогами” тощо.

Отже, основний зміст підліткового віку розглядається або як час переходу до дорослості (з цим пов’язано уявлення Д.Б. Ельконіна, Т.В. Драгунової про „почуття дорослості” як основне новоутворення підліткового віку), або як самостійна фаза, відносно незалежна від інших. Остання точка зору на сучасному етапі превалює.

Підлітковий вік (часто разом із юнацьким) розглядається як особлива соціально-психологічна і демографічна група, що має власні установки, специфічні норми поведінки тощо, що утворюють особливу підліткову субкультуру.

Особливості соціального розвитку особистості у підлітковому, ранньому юнацькомі віці Відповідно концепції Ж. Піаже, у віці від 11-12 до 14-15 років відбувається остання фундаментальна децентрація – дитина вивільняється від конкретної прив’язаності до даних у полі сприйняття об’єктів й починає розглядати світ з точки зору того, як його можна змінити. Саме в цьому віці, за Піаже, остаточно формується особистість, будується програма життя.

Значущою в контексті дослідження проблеми соціального становлення особистості підлітка є культурноісторична концепція Л.С. Виготського, наукові праці представників його школи (Л.І. Божович, Д.Б. Ельконін, А.Р. Лурія, О.М. Леонтьєв та ін.). Зокрема, Виготський розглядав проблему інтересів у перехідному віці, вважаючи її „ключем до всієї проблеми психологічного розвитку підлітка”. Відповідно психологом визначено основні групи інтересів підлітків („домінантів”):

− „егоцентрична домінанта” (інтерес підлітка до власної особистості);

− „домінанта далечини” (установка підлітка на великі масштаби, які для нього більш суб’єктивно властиві, ніж близькі, сьогоднішні);

− „домінанта зусиль” (тяга підлітка до супротиву, подоланню вольовим напруженням, що іноді вивляються у впертості, хуліганстві, боротьбі проти виховного авторитету, протесті тощо);

− „домінанта романтики” (прагнення підлітка до невідомого, ризикованого, до пригод, до героїзму.

За Л.С. Виготським, важливими новоутвореннями підліткового віку є розвиток рефлексії і на її основі самосвідомості. Розвиток рефлексії у підлітка не обмежується лише внутрішніми змінами самої особистості, у зв’язку із виникненням самосвідомості для підлітка стає можливим і більш глибоке й широке розуміння інших людей. Таким чином, за Виготським, розвиток самосвідомості найбільшою мірою залежить від культурного змісту середовища.

Підліткам властиві спрямованість у майбутнє, стурбованість соціальними проблемами (війни і миру, екології тощо). Втім, соціокультурні зміни, трансформації соціально-психологічної ситуації в суспільстві зумовлюють „вакуум віри”, пасивність, дефіцит духовних контактів, гуманістичних начал особистості. Тому важливо уберегти їх від соціальної фрустрації, сприяти зростанню. Інакше вони сконцентрують у собі соціально-психологічні характеристики „маргіналів”, що створюватимуть їм труднощі при інтеграції в соціальні інститути та соціальні відносини.

Однією з характерних рис підліткового віку психологи вважають схильність до радикалізму – тобто дотримання радикальних (крайніх, вирішальних) поглядів і дій, схильність до бескомпромісних суджень.

У підлітковому віці втрачають свою актуальність стосунки з батьками, вчителями, а найважливішими стають стосунки з однолітками. Таким чином, значну роль у становленні та особистісному самовизначенні референтні групи як інститути соціалізації. Ціннісні орієнтації референтної групи значню мірою визначають соціально-психологічне обличчя підлітка.

Таким чином, важливішим новоутворенням підліткового періоду є становлення нового рівня самосвідомості, зміна Я-концепції (Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, Е. Ериксон, І.С. Кон), відкриття та становлення соціального „Я” (І.С. Кон).

Провідними потребами у підлітковому віці виступають потреби у самоствердженні й у спілкуванні з однолітками, остання розглядається також як провідна діяльність (Д.Б. Ельконін). Згідно з іншою точкою зору, провідною діяльністю у цей період є просоціальна діяльність, що визначається потребою підлітка зайняти певне місце в житті суспільства (Д.І. Фельдштейн).

Просоціальна діяльність підлітків, на думку Д.І. Фельдштейна, являє собою новий рівень розвитку діяльності дитини із засвоєння мотивів, цілей діяльності, норм людських взаємовідносин, її певний етап, сенситивний підлітковому віку, оскільки у ньому у найбільшій мірі полягають тенденції розвитку підлітка, що прагне оцінювати самого себе у системі „я і моя участь у житті суспільства”, „я і моя корисність суспільству”

Особливе значення у розвитку самосвідомості підлітка має формування власного образу фізичного Я – уявлення про свій тілесний образ, порівняння та оцінювання себе з точки зору еталона „мужності” або „жіночості”. Уявлення про свою зовнішність є найважливішм у самосвідомості підлітка, що пов’язано із тим, що ознаки дорослості насамперед виявляються у зміні його тіла і виступають чинником його статусу у товаристві ровесників. З такими особливостями самосвідомості пов’язані явища нервової анорексії, булімії, що частіше спостерігаються у дівчат-підлітків. Тяжко переживаються у цьому віці фізичні ознаки статевого дозрівання організму – прищі, непропорційний розвиток частин тіла та ін.

Таким чином, особливості підліткового віку як „кризового”, „перехідного”, „маргінального”, можуть зумовити різної міри проблеми соціального становлення особистості.

Досліджуючи розвиток особистості у ранньому юнацькому віці (від 15/16 до 17/18 років), розглядають його натуральний і соціальний ряди. Для нас має суттєве значення власне соціальний ряд. Отже, на думку психологів, у цьому віці особистість досягає високого рівня інтелектуального розвитку, збагачує ментальний досвід, вивчає власний внутрішній світ, власну індивідуальність, формує цілісний Я-образ, самовизначається у життєвих і професійних планах, осмислено спрямовує свій погляд у майбутнє.

Як центральне новоутворення раннього юнацького віку розглядають особистісне самовизначення, що постає як потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості. У такому контексті говорять про становлення ідентичності як усвідомленої індивідом самототожності. Допомагаючи людині визначити своє місце у суспільстві, особистісна ідентичність забезпечує основу для соціальних порівнянь – порівнянь себе із ровесниками, дорослими, своїм ідеалом, а також із собою у минулому, актуальному теперішньому, потенційному близькому і віддіаленому майбутньому.

У ранній юності основними є потреби у самореалізації, самовираженні, з’ясуванні сенсу життя. Старші школяри не просто пізнають навколишню дійсність, у них виникає потреба сформувати власні погляди на мораль, на світ, ставлення до нього, розібратися у своїх особистісних і життєвих проблемах. У ранньому юнацькому віці інтенсивно формується світогляд як система поглядів на об’єктивний світ і місце у ньому людини.

Формування світогляду включає в себе соціальну орієнтацію особистості – усвідомлення своєї належності до соціальної спільноти (національної, професійної, вікової), вибір свого майбутнього соціального становища і шляхів його досягнення.

Загальні світоглядні пошуки в ранній юності конкретизуються у життєвих планах; чим соціально більш зрілим є юнак, тим більше його прагнення спрямовані у майбутнє, тим активніше формуються у нього пов’язані з перспективою життя моральні настанови.

Особливості соціального становлення у підлітковому, ранньому юнацькому віці зумовлюють необхідність соціально-педагогічної підтримки особистості, створення оптимальних умов для її соціального становлення.

Дата добавления: 2014-01-06