КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Характерні особливості мистецтва римської античностіЗ проголошенням Римської імперії (1-У ст. н. є.) перед мистецтвом було поставлено завдання возвеличення особистості правителя і прославлення його влади. Дев'ять грандіозних акведуків постачали водою імператорський Рим. Римський письменник Юлій Фронтін впевнено заявляє, що не можна порівняти ці "величезні кам'яні споруди з безкорисними пірамідами Єгипту чи з найпрославленішими, але святково пустопорожніми будівлями греків". У цих словах - ключ до розуміння чи не найважливішого стимулу римського мистецтва культу корисності і навіть пафосу: "В ім'я держави!" Бо пафос Риму мав дуже конкретну основу: це був не пафос боротьби зі смертю, як у єгиптян, не пафос облагороджуючої краси, як в Елладі. Потрібним, корисним було лише те, що задовольняло такі прагнення, як акведук, що подавав воду із околишніх гір, чи тріумфальна арка, що надихала на нові ратні подвиги. Будуються численні монументи римських імператорів І - II ст. н. є., коли Рим досяг вершин своєї могутності. Владу імператорів підкреслюють грандіозні пам'ятники архітектури (прекрасно сплановані ансамблі міст, знамениті імператорські бані - терми, амфітеатри). Римська архітектура не може порівнятися в художніх цінностях з грецькою, але вона велична, досить ефектна і у своїх інженерно-будівельних досягненнях була значно вищою від простої балочної конструкції грецького храму. Типи римських будівель різноманітніші, світські - не менш визначні, аніж культові, і багато з них закріпились у світовій архітектурі на віки. Це, наприклад, тип базиліки зі склепінчастим перекриттям, який потім став основою християнських храмів. У І і II ст. був побудований знаменитий Колізей - амфітеатр, що вміщав одночасно п'ятдесят тисяч глядачів, які через вісімдесят входів могли швидко заповнити і звільнити амфітеатр. Тут відбувалися гладіаторські бої і травля звірів. Арена амфітеатру мала дерев'яну рухому підлогу, яка могла підніматися і опускатися. Вона могла заповнюватися водою із підведеного до будівлі рукава акведуку, і тоді в Колізеї влаштовувалися морські битви. Художню основу Колізею складали ритми зовнішньої стіни по вертикалі і горизонталі. Колізей ділиться на три яруси аркад, четвертий ярус глухої стіни був увінчаний круглими щитами, які посилювали ефект широти будівлі, "підтримували" ритмічність арок нижніх поверхів і прикрашували його. Пантеон - "храм усіх богів". Побудований біля 118 - 125 рр. Відноситься до епохи імператора Адріана (117-138 рр.). Пантеон - це велична купольна ротонда, у якій вперше образний акцент був перенесений з зовнішнього виду на внутрішній простір храму. Тут вперше була вирішена проблема організації великого внутрішнього простору: поєднання стіни і склепу, стіни і купола (будівля заввишки 42,7 м була перекрита куполом 43,2 м в діаметрі без єдиної опори). Щоб підтримати таку громаду, знадобились масивні стіни, товщина яких досягає шести метрів. І це надає зовнішньому виду храму деяку незграбність, яка виправдовується небувалим простором, що відкривається перед враженим відвідувачем всередині храму. Це справжнє царство світла! Світло ллється зверху із дев’ятиметрового отвору в куполі знаменитого "вікна Пантеону". Під впливом світла, що ллється з неба, відвідувач сприймає весь цей величавий простір, обрамований пишною архітектурою, ніби частинку всесвіту, зібрану під дахом храму. Греція не знала такого сферичного охоплення простору, а Європа пізніх часів пізнала завдяки Риму. Скульптура. Римське образотворче мистецтво формувалося в тісній взаємодії і під впливом етруського і грецького мистецтва, але повністю не наслідувало ці традиції, а виробило свої характерні особливості. В Римі отримав поширення скульптурний портрет і саме у ньому виявилась своєрідність римського мистецтва. Римський скульптурний портрет бере свій початок з традицій знімати з обличчя покійного воскову маску, з якої робилась відливка, яка точно відображала риси померлої людини. Прийом зняття маски римляни перейняли із Греції, де він був поширений в епоху еллінізму. Маски для грецького скульптора були лише підсобним матеріалом у ході створення портрету. Римські майстри, які працювали над створенням портрету у мармурі чи бронзі, точно наслідували відливці, нічого не змінюючи, зберігаючи усі найменші дрібниці обличчя. По суті, їх завдання полягало у тому, щоб "відкрити очі і добавити до маски потилицю ". Внаслідок культурного обміну з Єгиптом, особливо за часів Юлія Цезаря, римський портрет І ст. до Н. X. відбиває вплив різних єгипетських портретів. Єгипетські майстри працювали в базальті, обробляли його поверхню великими гладкими площинами. Мармурові римські портрети повторюють цю скульптурну техніку. Тому римський скульптурний портрет - явиецє за своїм характером своєрідне. Він не подібний ні на єгипетський, ні на грецький - у цьому жанрі римляни внесли в історію мистецтва неповторний, винятковий внесок; портрет - найкраще, що вони створили. В римському портреті розкривається перед нами дух древнього Риму у всіх його аспектах і протиріччях. Римський портрет - це ніби сама історія Риму, переказана в обличчях, історія його небувалого піднесення і трагічної загибелі: "вся історія римського занепаду відображена тут бровами, лобами, губами". Поглянемо на чванливого і пихатого Віттелія (він декілька місяців просидів на троні і був скинутий в Тібр повсталими солдатами), на хижого банкіра Юкунда, на портрет дами - сіріянки з вишуканою зачіскою і туманним меланхолійним поглядом, на портрет невідомого римлянина, такої сили характеру і "натуральності", що нам здається, ніби ми десь зустрічали цю людину. З розвитком суспільного життя та зростанням значення полководця-завойовника, державного діяча, законодавця з'являється статуя римлянина, закутаного в тогу (тогатус) представницького (репрезентативного) характеру. Великий широкий плащ-тога одягнений поверх туніки і драпірується завжди однаково Перекинута через плече тога утворює три групи округлих складок: на грудях біля пояса, біля колін і внизу. За цією схемою тога розташована на статуї римлянина з портретами пращурів в руках. Римські портрети періоду занепаду Риму з безпристрасністю найточнішого дзеркала розказують про глибину кризи суспільної свідомості, а отже, і мистецтва. Кращі люди Риму, до яких належав і імператор-філософ Марк Аврелій, виразно усвідомлювали це. У цих сповнених смутку і іронії Словах Марка Аврелія філософа-стоїка, фаталіста, який протягом двадцяти років управляв імперією, що занепадала, вів війни, відбивав напади варварів на римські території, - одним словом, відігравав "роль", йому чужу, виконував обов'язок, зміст якого йому здавався нестійким, сумнівним і недостовірним.
Время человеческой жизни – миг, ее сущность – вечное течение, ощущение – смутно, строение тела – бренно, душа – неустойчива, судьба – загадочна, слава – недостоверна. Марк Аврелий
У цих словах ніби відчувається настання нової історичної епохи - епохи Середньовіччя. В 395 р. Римська імперія розпалась на Західну - латинську і Східну - грецьку. В 476 р. Західна Римська імперія впала під навалою германців. Відкрилась нова сторінка і в історії культури - культура Середньовіччя. 2.3. Культура Середньовіччя і Відродження Середні віки - велика епоха людської історії, яка охоплює приблизно V - XV ст. (хронологічні межі, звісно, приблизні). Культура європейського середньовіччя виникла на звалищі Римської імперії. Послаблення і руйнація центральної імперської влади супроводжувались ♦ заколотами, ♦ війнами, ♦ занепадом моралі і ♦ господарською розрухою. У цій грозовій атмосфері всезагального безпорядку вирішувалась доля європейської культури. Три сили визначали її майбутнє. Перша з них - це традиції греко-римської культури, що занепадали. Вони зберігались у небагатьох культурних центрах, де ще жевріло життя в античних храмах, бібліотеках і художніх майстернях. Серед прибічників цих традицій були високоосвічені люди, але нових ідей, які б змогли завоювати широке визнання, на основі еллінізму вони виробити вже не могли. Другою силою був дух варварства. Носіями її були різні народи, які заселяли провінції римської імперії і ті, що нападали на неї ззовні. Вони були войовничі і злі, ідеали і цінності античного світу були їм чужі і незрозумілі. Якби їм вдалось не тільки розгромити римську державу, але і запровадити у ній свій спосіб життя, то Європа стала б місцем перебування диких орд напівкочівників. Антична культура зникла б з лиця землі так, як це відбулося з культурою стародавнього Єгипту. Але дух варварства все ж навряд чи мав серйозні можливості укріпитися на європейській землі. Духовний світ варварських народів був досить примітивним та бідним і він не зміг протистояти більш розвинутим формам духовного життя, які вніс у свої провінції Рим. ♦ Франки, ♦ англи, ♦ готи, ♦ вандали, ♦ лангобарди, нормани хвилями насувалися на європейські землі, але, завойовуючи їх, змішувались з місцевим населенням і більше переймали від нього звичаї і віру, ніж поширювали свої. Християнство було третьою і наймогутнішою силою, що визначала шлях культурного розвитку Європи. Від іудаїзму воно успадкувало не тільки ідею Єдиного Бога (монотеїзму) і Старий Заповіт, але і елементи стародавніх східних культів, які лягли в основу його догматів. Разом з цим вчення Ісуса Христа формувало у свідомості людей принципово нові гуманістичні установки. Отже, християнство становило свіжу течію, здатну вдихнути нове життя у культуру Європи. Проте ця перемога була нелегкою. У самому християнстві було багато напрямків, у яких так чи інакше відбивався вплив переможених ним сил. Достатньо згадати, що у цій боротьбі християнські богослови змушені були включити ідеї античної філософії у свої догмати. Великий вплив на християнство мали ідеї Філона та Сенеки. Олександрійський філософ Філон висунув ідею про природжену гріховність людини, про необхідність урятування душі за допомогою аскези та страждання. Ним було розроблено вчення про Логос, яке розвиває погляди іудейської релігії на месію. Філон учив, що месія має ім'я Логос (у перекл. з грецької - слово), що месія сам є Богом. Понад п'ятсот років ("темні століття", як інколи називають VI - X ст.) тривав період становлення нової культури. 1000-й рік може бути умовно прийнятий за віху, від якої розпочався період її зрілості. Тривала і уперта боротьба з греко-римським і варварським язичництвом надала специфічну зовнішність середньовічному християнству і усій започаткованій на ньому середньовічній культурі. Християнство вивело народи Європи із варварського стану, але при цьому саме по-варварськи розправлялось зі своїми супротивником. Воно відкидало античні ідеали мудрості, краси і боротьби. До них доповнялось і проповідь нікчемності розуму людини, гріховності її плоті.
Починаючи з отців церкви, богослови постійно підкреслювали недовіру до людського розуму, пріоритет віри над розумом, підкреслювали небезпеку "умоглядності". Античне возвеличення розуму було замінено його приниженням. Наслідком цього був розквіт ірраціоналізму і містики. Середньовічна людина була схильна керуватися у житті не стільки логічними міркуваннями, скільки догматичними установленнями. Вона більше довіряла таємничим знакам і символам, містичним провидінням і розповідям, аніж самостійному критичному мисленню. Уся природа здавалась їй символом вищого невидимого світу. Символом всесвіту вважався церковний храм - "дім Божий", купол якого сприймався як небесна сфера, портал - як "небесні ворота" тощо. Таємний символічний смисл надавався окремим речам і магічним діям. Вважалось, що зображені речі чи виголошені слова мають особливу чудодійну силу. Так, уже у ранніх християн особливою увагою користувалось зображення риби - з тієї причини, що на грецькій мові слово риба складається із букв, з яких починається п'ять слів: Ісус Христос, син Божий, Спаситель. Люди жили в атмосфері чуда, що сприймалось ними як реальність. Самостійно мисляча особистість була розвинута відносно слабо, колективна свідомість домінувала над індивідуальною. Церква категорично засуджувала античний культ тіла, як гріховний, вимагаючи піклуватися про душу, а не про тіло. Замість цього вона проголошувала силу культу аскетизму, який став характерною рисою середньовічної культури. Прославлялися пустельники, які відмовилися від будь-яких чуттєвих задоволень. Особливо гріховними вважались сексуальні насолоди. Середньовічна церква допускала їх лише заради народження дітей. Уже сам вигляд оголеного тіла викликав у віруючих обурення. Середньовічний ідеал краси протилежно відрізняється від того, який постає перед нами у грецьких статуях: худа, площинна постать з тонкими руками і ногами, вузькими опущеними плечима і виснаженим обличчям, на якому виділяються очі, спрямовані кудись у невідомий духовний світ.
♦ Шанобливе відношення до грецької науки і заперечення античної чуттєвості; ♦ християнське милосердя і жорсткі переслідування єретиків та язичників; ♦ витончені богословсько-схоластичні дискусії про таємниці християнського вчення і непроглядне неуцтво народу, для якого ця мудрість не мала абсолютно ніякого значення; ♦ варварська зневажливість до людської особистості і християнське піклування про спасіння душі - все це зумовило утворення химерної суміші, що складала зміст релігійної свідомості в епоху Середньовіччя.
Готичне мистецтво. Час розквіту середньовічного мистецтва поділяється на два періоди: романський і готичний. Романський стиль західноєвропейського середньовічного мистецтва охоплює період з X до XII ст., коли панування релігійної ідеології було найбільш повним. Головна роль у романському стилі відводилась суворій, оборонного типу архітектурі — церквам, монастирям, замкам. Зовнішній вид романських будівель відрізнявся монолітною цільністю і урочистою силою. Готика зв'язана з життям середньовічного міста. Це новий і головний етап в історії середніх віків. Як і романське мистецтво, готичне поширювалось по всій Європі. У цей час міське життя породжує нові типи будівель, насамперед світського призначення: біржа, таможня, лікарні, склади, ринки тощо. Визначається зовнішність міського муніципалітету - ратуші. Це дво- чи три- поверхова будівля з галереєю у нижньому поверсі, з парадними залами, де засідали міська рада і суд - на другому поверсі, з допоміжними приміщеннями - на третьому. Особливої уваги надавалось сторожовій вежі ратуші (беффрук), яка була символом незалежності, республіки, подібно до того міський храм був символом достатку громадян комуни. На площі перед храмом відбувалися диспути, лекції, розігрувалися містерії. Батьківщиною класичної готики була Франція. Назва цього художнього стилю походить від італійських слів ("манієра готіка" - готська манера - від назви германського племені готів). Це художній стиль Західної і Центральної Європи часів пізнього Середньовіччя між серединою XII ст. і XV - XVII ст. Готичне мистецтво, яке прийшло на зміну романському стилю, було переважно культовим і розвивалось в межах церковної ідеології. Більше трьох століть протрималась готика у Франції: ♦ остання третина XII і перша частина XIII ст. - рання готика; ♦ з 20-х років до кінця XIII ст. - зріла, або висока готика; ♦ ХІV - XV ст. - пізня готика. Спочатку радісна сяюча своєю декоративністю, яка згодом отримала назву "пламениста". Для будівництва готичних храмів була розроблена нова конструктивна система, в основу якої була покладена нова каркасна структура, стрільчаті арки і ребристі (нерв'юрні) склепіння, що передавали своє навантаження на напіварочні форми (аркбутани) стін і-стовпів - форсів. У проміжках між стовпами були розташовані великі вікна, прикрашені вітражами. На фасадах будувались вежі, висотою до 150 метрів. І зовні, і всередині храми оздоблювались багато чисельними скульптурами і кам'яним різьбленням. Будівлі стали легкими, а за композицією спрямованим вгору. Про емоційне і художнє значення готичної архітектури, коли після тривалого забуття Європа нарешті відкрила для себе значущість художньої спадщини Середньовіччя, ми можемо дізнатися із захоплення М. В. Гоголя готичною архітектурою.
Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 957; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |