Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Правове регулювання земельних відносин. Основні етапи земельної реформи

З юридичної точки зору, поняття землі становить інтерес в двох основних аспектах: економічному та екологічному. Економічне значення землі полягає в тому, що вона є головним засобом виробництва в сільському господарстві, є поверхнею, просторово-територіальним базисом для розміщення і розвитку всіх галузей економіки.

Екологічне значення землі полягає в тому, що вона є основою для існування та відтворення людського суспільства, головною ланкою біосфери планети, що здійснює зв'язок між усіма компонентами навколишньої природного середовища - повітрям, водою, тваринним і рослинним світом, у тому числі між органічною та неорганічною матерією. У цьому значенні під поняттям землі необхідно розуміти ґрунт - поверхневий шар визначеної товщини, який наділений природною родючістю, тобто здатністю забезпечувати існування та розвиток живих організмів.

Україна має потужний земельний потенціал, який є основою, насамперед, для агропромислового комплексу - найбільш природомісткої галузі народного господарства. Так, основу сільського господарства нашої держави складають земельні запаси, які включають 41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсотка території України), в тому числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55 відсотків), 7,63 млн. гектарів природних кормових угідь — сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). Окрім сільського господарства, де земля виконує роль основного засобу виробництва, земельні ділянки використовуються і в інших сферах людської діяльності, в основному для розміщення тих чи інших об’єктів (об’єктів промисловості, населених пунктів, лісів, водних об’єктів тощо).

Відносини, які складаються з приводу землі, тобто у зв'язку з її раціональним використанням і охороною з метою відтворення родючості ґрунтів, поліпшенням природного середовища і захистом прав на землю громадян та організацій називаються земельними відносинами.

В Україні земельні відносини регулюються Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р., Законами України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р.[68], «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 р.[69], «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р.[70], «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р.[71], «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р.[72] та багатьма іншими законами та підзаконними нормативними актами.

Відповідно до статті 5 Земельного кодексу України, земельне законодавство повинно базується на таких принципах:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

ґ) забезпечення гарантій прав на землю;

д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Необхідно зазначити, що на даний час нормативне врегулювання земельних відносин не можна вважати завершеним, оскільки в Україні продовжує тривати земельна реформа, яка передбачає прийняття ще не одного нормативного акту, які в своєму комплексі повинні забезпечити становлення цивілізованих ринкових відносин в сфері землекористування.

Початок земельній реформі поклала однойменна постанова ВРУ від 18 грудня 1990 р.[73], якою було проголошено, що починаючи з 15 березня 1991 р. всі землі колишнього УРСР стають об’єктом земельної реформи. По своїй суті земельна реформа полягає у вчиненні органами державної влади та місцевого самоврядування дій, які спрямовані на перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Одночасно з постановою ВРУ «Про земельну реформу» був прийнятий Земельний кодекс УРСР, основна відмінність якого від союзного кодексу полягала в тому, що він вперше з 1917 р. передбачив можливість існування приватної форми власності на землю. Крім цього, заслуга названого нормативного акту полягала в тому, що він більш детально регламентував питання правової охорони земель, вперше визначив її не як об’єкт НПС, основне призначення якого полягало лише в задоволення потреб економіки, а як одну із найважливіших складових довкілля від якої залежить стабільність всієї екологічної системи.

Наступним важливим нормативним актом, який вплинув на розвиток земельних відносин в нашій державі став указ Президента України N 720 від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»[74]. Основна ідея цього нормативного акту полягала в тому, що в Україні відбулося розпаювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. В процесі цього розпаювання кожний член колективних сільськогосподарських підприємств, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в них, отримали право на земельну частку (пай), підтверджене сертифікатом встановленого зразка. Проте, незважаючи на загальний позитив, який привніс зазначений нормативний акт в сферу земельних відносин, основний недолік проведеного розпаювання вбачається в тому, що розподіл земель передбачав лише визначення розміру земельної частки (паю) без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості), а це позбавляло осіб, які отримали такі «віртуальні» паї, можливості виходити з колгоспів разом із своєю землею, самостійно господарювати на ній, розпоряджатися нею тощо.

Вказана проблема була подолана в грудні 1999 р. з прийняттям указу Президента України № 1529 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки»[75]. Вказаним нормативним актом, Президентом України було доручено Кабінету Міністрів України, Уряду АРК, обласним та Севастопольській міським державним адміністраціям протягом грудня 1999 — квітня 2000 року здійснити організаційні заходи щодо реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно. Кардинальна відмінність розглядуваного нормативного акту від Указу1995 р. полягала в тому, що всім членам колективних сільськогосподарських підприємств було забезпечене право вільного виходу з цих підприємств із земельними частками і майновими паями. Тобто, всім, хто мав на це право, було гарантовано відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку з подальшим виданням державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.

Таким чином, кінець 1999 р. - початок 2000 р. ознаменувався закінченням ери колгоспів, створенням на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Наступним кроком земельної реформи стало прийняття у 2001 р. нового Земельного кодексу, основною заслугою якого стало визнання землі товаром, що проявилося у врегулюванні порядку її купівлі-продажу.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Роль та місце ООН в системі міжнародного екологічного співробітництва | Склад та цільове призначення земель України
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 405; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.