Філософія І. Канта

Місце класичної німецької філософії у світовій філософії.

Німецька кл. філософія є важливим етапом світової філософії, вона охоплює майже одне століття і представлена філософією І.Канта, Й.Фіхте, Фр.Шеллінга, Г.Гегеля, Л.Фейєрбаха.

Принципи та риси німецької класичної філософії:

· розуміння ролі філософії у розвитку людства та світової культури;

· її представники розробили диференційовану спеціальну систему дисциплін, ідей, понять та категорій;

· ця філософія є надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філ. знання;

· н. кл. філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку;

· розробила певні загальні принципи підходів до проблеми історичного розвитку;

· виділила проблему свободи;

· визначила пізнавальну активність суб’єкта.

Центральні проблеми н. кл. філософії – проблема науковості філософії, онтологія, гносеологія, філософська антропологія, філософія історії, права, релігії, етики, естетики.

Іммануїл Кант (1724-1804) – засновник н. кл. філософії, все життя у Кенігсберзі, пунктуальний, у 17 років захворів туберкульозом, загартовувався:

· виділяють два етапи творчості: докритичний (до 70-х років, захоплення природничими науками, натурфілософською проблематикою); критичний, на протязі якого і витворилась кантівська філософська система;

· основні праці – ”Критика чистого розуму”, ”Критика практичного розуму”, ”Критика здатності судження”;

· головна увага зосереджена на гноселогії, яку піднесено до рівня основного елемента теоретичної філософії;

· головним фактором пізнання та конструювання предмету знання є суб’єкт, визначено активність суб’єкта пізнання;

· філософія має відповісти на такі питання: ”Що я можу знати?”, ”Що я маю робити?”, ”Чого я маю сподіватись?”, відповівши на ці питання філософія стане законодавицею серед наук;

· виділяє два види знання: досвідне (апостеріорне) та незалежне від досвіду (апріоне). Апріорні знання передують досвіду, обумовлюють його і незалежні від нього; апріорні знання існують леше у математиці, теоретичному природознавстві та в метафізиці як теоретичній філософії;

· є три сходинки пізнання: чуттєве споглядання, розсудок, розум;

· суб’єкту протистоїть незалежна від нього об’єктивна реальність (”річ у собі”), ці речі, діючи на наші відчуття ще не дають будь-якого знання про ці речі, пізнання з’являється лише тоді, коли упорядковуються свідомістю і постає ”світ речей для нас”(предмети і явища);

· під час чуттєвого споглядання ми сприймаємо ”речі у собі”, апріорні форми чуттєвості упорядковують речі, перетворюючи їх у явища, ці явища за допомогою понять осмислює розсудок, згодом їх абтрагує і систематизує розум;

· поняття, які дає розсудок можуть бути емпіричними, якщо в них є відчуття, викликані присутністю предмета, та чистими, що містять лише форми мислення (категорії філософії); є категорії кількості, якості, відношення, модальності;

· цими категоріями володіє кожна людина, оскільки вони і становлять структуру людського пізнання, але вони не є знанням, а лише формами мислення;

· на рівні розсудку ми упорядковуємо чуттєві дані категоріями розсудку, формулюючи закони, отже, закони не є відображенням дійсності, а результатом конструктивної діяльності мозку, мислення може знайти у природі лише те, що можуть розпізнати його категорії – це і є ”коперніканський переворот у філософії”, оскільки не знання мають узгоджуватись з дійсністю, а предмети і явища мають узгоджуватись з категоріальним апаратом мислення;

· на рівні розуму відбувається пізнання, що зовсім не пов’язане з досвідом ні прямо, ні опосередковано;

· Кант наводить вчення про антиномії:світ є конечним у просторі і часі (теза) – світ є безкінечним у просторі і часі; все у світі є простим і неподільним – все у світі можна розділити; у світі існує свобода – у світі все відбувається за законами природи або необхідності; Бог існує як першопричина світу – не існує жодної першопричини світу. Отже, не порушуючи законів логіки, можна доводити справедливість і тез, і антитез, Кант спробував осмислити і поставити проблеми діалектики;

· Кант виділив категоричний імператив, згідно з яким людина має вчиняти з іншими лише так, як вона прагне, щоб чинили з нею; тут є автономія моральності, попередня філософія ставила мораль у залежність від зовнішніх чинників;

· практичний розум ставив вище теоретичного;

· вимагав ставлення до людини як до мети, а не як до засобу.

Дата добавления: 2014-01-07