Походження і функціонування мови

Ключові поняття і терміни: соціальна і біологічна теорії походження мови; умови і причини виникнення мови як соціального явища; підстави для появи і розвитку соціальних функцій мови: комуніка­тивної, мислетворчої, пізнавальної, професійної, номінативної, експресивної, волюнтативної та естетично-культурологічної; роль функцій мови у сучасному суспільстві і проведенні адекватної мовної політики.

Проблема виникнення мови хвилювала людство ще з тих часів, коли виникло саме спілкування за допомогою мовної системи. Безліч відповід­них теорій з цього приводу нині можна звести до двох наукових доктрин.

Біологічна теорія базується на тому, що мова з’являється разом із народженням дитини і притаманна їй, як вміння дихати, рухатися, бачити або чути. Відповідно до цього природа наділила народи різними мовами – розвиненими й нерозвиненими, багатими й бідними, а отже, ступінь розвиненості певних народів і здатність до самого процесу їх розвитку теж різні. У такій ситуації впровадження на чужій території «розвиненої мови і культу­ри» шляхом підкорення одних народів іншими стає не тільки невід’ємною рисою расистських і нацистських теорій, але й нещодавньої практики мов­ного будівництва на теренах колишнього Радянського Союзу, де російська мова проголошувалася засобом міжнаціонального спілкування.

Проте історичний досвід подібного «будівництва» найчастіше закінчується колоніальними або напівколоніальними трагедіями, які руйнують національну культуру й мову не тільки народу, примушеного до запози­чень, а й народу-донора. Ось чому погляд на мову як на біологічне явище не відповідає суті і призначенню людини як такої.

Соціальна теорія походження мови говорить про те, що мова – невід’ємна ознака людського колективу. Вона могла з’явитися тільки в людському суспільстві в умовах спільної трудової діяльності на початковому етапі розвитку людства. Саме в процесі колективної праці з’явилася потреба погоджувати й коригувати свої дії, передавати знання і набутий досвід майбутнім поколінням.

Біологія людини (колір волосся, шкіри або очей) не змінюється зале­жно від місця народження або оточення (згадаймо, наприклад, ситуацію з темношкірими і білошкірими американцями), але мова, її система і струк­тура можуть змінитися принципово, якщо людина змінює соціальне сере­довище. Українець, який з дня народження знаходиться, наприклад, серед африканців, залишиться білошкірим, але буде користуватися зовсім іншою мовною системою.

Отже, мова не успадковується і не закладена в біологічній суті люди­ни. Дитина говорить мовою оточення, а не обов’язково мовою батьків. В умовах ізоляції від суспільства діти не говорять зовсім. Мова виникла в суспільстві, обслуговує суспільство, і поза суспільством її існування немож­ливе, як неможливе і суспільство без мови.

Мова – не застигла категорія. Як соціальне явище вона розвивається за об’єктивними законами, які не залежать від волі окремої людини. Проте людство в цілому й окремі його представники (відомі письменники, полі­тики, філософи) справляють величезний вплив на розвиток мови. Навіть протягом життя одного покоління разом із політичними, економічними або соціальними змінами відбуваються зміни і в мовній системі: фонетиці й графіці (як приклад можна навести нетрадиційну для українця вимову ви­бухового [ ґ ] і появу в українському алфавіті букви ґ на місці західноєвро­пейського [g] ([h]) – ре ґ іон, Гамбурґ, аґресія, а ґ ентура, ґ азон, лозун ґ та ін.), лексиці й семантиці (разом з новими словами типу консалтинґ, мене­джмент, лізинґ, маркетинґ принципово змінилися зараз значення слів ко­мунізм, капіталізм тощо) або морфології й синтаксисі (згадаймо хоча б зміну граматичної конструкції жити на Україні на форму жити в Україні за протиставленням «частка цілого – ціле»).

На земній кулі існує понад п’ять тисяч мов. Усі вони постійно контактують між собою, збагачуючи і розширюючи свої функції і можливості. Для розвитку людської думки не існує національних, расових чи континентальних кордонів, тому класифікація мов за принципом «розвиненості-нерозвиненості» – свідоцтво політичної кон’юнктури чи культурного при­мітивізму. Будь-яка мова як засіб формування й вираження думки може конденсувати всі досягнення людської цивілізації. Звичайно, що мови від­різняються структурою, фонетикою, словниковим складом тощо, але їм усім притаманні загальні закономірності розвитку, які зосереджуються у соціальних функціях.

Як соціальне явище будь-яка мова виконує такі соціальні функції:

ü за­гальні (комунікативну, мислетворчу й пізнавальну);

ü спеціальні на логіч­ній основі (професійну й номінативну);

ü спеціальні на емоційній основі (експресивну, волюнтативну й естетично-культурологічну) (табл. 2).

Поступове розширення функцій приводить до появи різних стилів мовлення. Ось чо­му їх характеристика має принципове значення для подальшого розуміння суті національної мови та її стильових функціональних різновидів.

1. Комунікативна функція забезпечує людство найуніверсальнішим засобом спілкування, бо вона охоплює практично всі нюанси передачі інформації, знань і емоцій співрозмовникам (порівняйте, наприклад, мовну систему з азбукою Морзе або звичайним світлофором). Окреме слово не може бути засобом повідомлення. Щоб висловити думку і реалізувати ко­мунікативну функцію, слова треба поєднати у речення за законами певної граматики (української, російської, англійської тощо). Ось чому повна і адекватна матеріалізація комунікативної функції неможлива без вивчення синтаксису.

Дата добавления: 2014-01-07