Сторони договору контрактації

Із законодавчого визначення договору контрактації випливає, що його сторонами є виробник сільськогосподарської продукції та заготівельник (контрактант). В якості виробника сільськогосподарської продукції виступає суб’єкт підприємницької діяльності, який у відповідності з його статутними документами займається безпосередньою діяльністю з виробництва продукції сільського господарства. При цьому обов’язково слід зауважити, що законодавче визначення сторін договору вказує на те, що це повинен бути виключно суб’єкт, котрий виробляє і постачає власну, а не збирає чи перепродає вже виготовлену іншим суб’єктом сільгосппродукцію. Через це відчуження суб’єктом сільгосппродукції, придбаної у іншого виробника підпадатиме під правове регулювання договорів купівлі-продажу чи поставки.

Організаційно-правова форма виробника не має значення для договору. Найчастіше в якості виробників сільгосппродукції і сторони договору контрактації виступають юридичні особи будь-якої форми власності, статутними документами яких передбачена можливість виробництва продуктів сільського господарства (фермерські господарства, ТзОВ, ВАТ, сільгоспвиробники, засновані на державній формі власності (держгоспи), ін). Видається, що у відношенні юридичних осіб виробником за договором контрактації передусім повинні виступати ті з них, які підпадають під поняття сільськогосподарського товаровиробника, визначення якого міститься у ст.1 закону України „Про сільськогосподарську кооперацію”, а саме ті, у яких валовий дохід, отриманий від операцій з реалізації сільгосппродукції власного виробництва і продуктів її переробки перевищує 50% загальної суми валового доходу.

Виробником у договорі контрактації може бути і суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа, котра на договірних засадах виготовляє сільгосппродукцію (напр. один з членів сім‘ї реєструється в якості суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи і постачає сільгосппродукцію, вироблену спільно з іншими членами сім‘ї).

При цьому не слід розглядати в якості сторони договору контрактації фізичних осіб, які продаючи сільгосппродукцію підпадають під сплату податку на промисел, передбаченого Декретом Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року N 24-93 „Про податок на промисел”[3]. Це пояснюється тим, що, по-перше, вказані особи не реєструються в якості суб'єктів підприємницької діяльності і сплачують податок на промисел шляхом купівлі разових торгівельних патентів, а, по-друге, набувачі виробленої ними сільгосппродукції не набувають жодних зобов’язань із сприяння її виготовленню. Щоправда, на відміну від ЦК УРСР, в ЦК України у визначенні договору контрактації не передбачений прямий обов’язок контрактанта сприяти виробникові у виготовленні продукції. Але є підстави вважати, що такий обов’язок в певних випадках встановлюється, про що буде сказано при розгляді змісту договору контрактації.

Не являтимуться сторонами договору контрактації і фізичні особи, котрі систематично чи періодично (більш ніж 4 рази на рік) здають заготівельним організаціям сільгосппродукцію (молоко, пір'я, м’ясо, ін). Це пояснюється тим, що такі відносини носять характер разових договорів купівлі-продажу, оскільки громадяни не набувають зобов’язань із систематичного постачання продукції, а постачають за готівку, як правило, її надлишки, котрі їм не потрібні для особистого споживання. За такої ситуації вони не стають суб'єктами підприємницької діяльності, так як не дивлячись на систематичність продажу продукції вони у відповідності з п. Є ст.5 Декрету КМ України від 26.12.1992 р.№ 13-92 „Про прибутковий податок з громадян” не підпадають під категорію платників податку на прибуток. Крім цього, у відповідності з Наказом ДПАУ №53 від 29.01.2004 Про затвердження податкового роз'яснення щодо оподаткування доходів фізичних осіб, одержаних ними від продажу сільськогосподарської продукції, в разі продажу сільськогосподарської продукції фізичними особами-власниками (користувачами) земельної ділянки підприємствам-переробникам, заготівельним організаціям та іншим особам, які є податковими агентами, за умови дотримання такими фізичними особами вимог щодо надання зазначених документів (копій державних актів та довідок про право власності або право постійного користування землею), у джерела виплати податок з доходів фізичних осіб не утримується. При цьому підприємства-переробники, заготівельники та інші податкові агенти про виплачені таким фізичним особам суми доходів повідомляють податковий орган у встановленому порядку.

Заготівельниками (контрактантами) можуть виступати будь-які підприємницькі юридичні особи, незалежно від їх форми власності та організаційно-правової форми. В такій же якості можуть виступати фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності. Застосовуючи до договору контрактації положення про договір поставки слід відзначити, що закупівля сільгосппродукції зазначеними суб'єктами може відбуватися лише для її подальшого використання у підприємницькій діяльності (перепродажу, переробки і перепродажу її результату). Набуття у власність сільгосппродукції для особистого, сімейного, домашнього чи іншого подібного використання не підпадатиме під правове регулювання договору контрактації, а являтиметься нічим іншим як договором купівлі-продажу, про що вказувалося вище.

4. Зміст та істотні умови договору контрактації

Зміст договору контрактаціїскладають права та обов’язки, які покладаються на сторін. До істотних умов договору контрактації, досягнення згоди за якими є обов’язковим, відносяться асортимент, кількість, якість продукції, строки поставки. Як і в договорі купівлі-продажу, у зазначеному договорі ціна не відноситься до істотних умов договору, і в випадку не включення умови про ціну товару застосовуються положення ст. 632 ЦК України.

Під асортиментом продукції необхідно розуміти обумовлену сторонами сільгосппродукцію у певному співвідношенні за певними показниками, що характеризують вироблену продукцію. В якості таких показників можуть виступати сорти рослин, породи тварин, м’ясо яких буде поставлятися, колір хутра, ін. Для конкретності деталізації сільгосппродукції за асортиментом сторони можуть користуватися класифікаційними кодами сільськогосподарської продукції, наведеної в Державному класифікаторі продукції та послуг ДК 016-97.

Для укладення договору контрактації сторони повинні дійти згоди щодо якості сільгосппродукції, що буде поставлятися. Обумовлюючи якість, контрагенти повинні обумовити відповідність продукції стандартам, санітарним та ветеринарним показникам. На прикладі це може бути визначення ступеню готовності продукту, обсягу його первинної обробки, доведення до спеціальних властивостей, якостей та параметрів.

Асортимент та якість продукції підлягає визначенню сторонами за взаємною згодою у диспозитивному порядку. Після укладення договору, посилаючись на його умови, контрактант може відмовитися від недоброякісної продукції, що не відповідає обумовленим умовам, і вимагати поставки продукції належного асортименту та якості. Натомість виробник з посиланням на договір може заперечувати проти необґрунтованих вимог контрактанта про поставку продукції іншого асортименту та якості.

Обумовлення контрагентами кількості відбувається шляхом встановлення одиниць виміру якими обчислюватиметься сільгосппродукція, що поставлятиметься (напр. визначення ваги, одиниць продукції). Стаття 669 ЦК України дає змогу сторонам визначати кількість продукції виходячи не лише з фізичних величин її виміру, але й у грошовому вимірі.

Строк поставки також відноситься до суттєвих умов договору і призначений для визначення часових проміжків, з якими пов’язується виконання договору. Для договору контрактації є характерним визначенням кінцевого строку передання виготовленої виробником сільгосппродукції. Проте іноді строк кінцевої поставки товару може визначатися не конкретною датою, а періодом дозрівання врожаю, що пояснюється його залежністю від погодних умов та біологічними особливостями продукту. Додатково можуть передбачатися графіки поставки, за якими передаватимуться партії продукції по мірі її виготовлення, дозрівання чи обробки.

Що стосується ціни, яка не відноситься до суттєвих умов договору, то її визначення відбувається на розсуд сторін у відповідності з правилами ринкового механізму попиту та пропозиції. Проте в силу стратегічного значення окремих продуктів сільського господарства для держави та суспільства, органи державної влади в імперативному порядку можуть встановлювати максимально чи мінімально граничні ціни, за якими може відчужуватися та набуватися ця продукція. Так, в першу чергу це стосується договорів з пшеницею та іншими зерновими, які є основою виготовлення хлібобулочних виробів. У такому порядку встановлення ціни відбувається при закупівлі державою сільгосппродукції для державних потреб та формування державного резерву. Хоча така цінова політика не зовсім узгоджується з принципами ринкової економіки і цивільного права, її мотивація компенсується соціальною функцією діяльності держави та права.

Переходячи безпосередньо до змісту договору варто зазначити, що для врегулювання відносин між контрагентами застосовуються норми про договір поставки та купівлі-продажу. Основним обов’язком виробника продукції є виготовлення в обумовлений договором строк контрактанту чи вказаній ним особі сільськогосподарської продукції. При цьому порядок, хід та спосіб виготовлення продукції визначає виробник самостійно, а контрактант не вправі втручатися в цей процес. Як вже зазначалося, редакція нового ЦК України на відміну від ЦК УРСР не встановлює обов’язку контрактанта сприяти виробнику у виготовленні продукції. Зрозуміло, що це може відбуватися виключно на добровільних засадах, але в такому випадку вимагати без згоди виробника включення вартості затрат у вартість сільгосппродукції контрактант не може.

Проте нормативне регулювання відносин з виробництва сільгосппродукції вказує на те, що держава всіляко спрямовує як контрактантів, так і інших учасників агробізнесу у сприянні первинному виробникові. Особливо наглядно це проявляється у сприянні сільгоспвиробникам при виконанні держзамовлень та сільгоспвиробникам державної форми власності. Свідченням цьому є ряд спільних наказів[4] Міністерства фінансів України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства економіки та європейської інтеграції України, якими заготівельники сільгосппродукції для державних потреб та держрезерву України зобов’язуються сприяти сільгоспвиробникам у виготовленні продукції. Так, уповноважені суб’єкти (напр. Держкомрезерв України, ДАК „Хліб України”, державний концерн „Украгротехсервіс”) зобов’язуються сприяти сільгоспвиробникам в отриманні у спрощеному порядку для виробництва та збору урожаю сільгосптехніки, паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, насіння, безвідсоткових бюджетних позик.

Окрім виготовлення, на виробника сільгосппродукції договором контрактації може бути покладений обов’язок поставити сільгосппродукцію до вказаного контрактантом місця призначення. Це може бути як місцеперебування самого контрактанта, так і вказаної ним третьої особи. При цьому здійснення виробником сільгосппродукції поставки не є його договірним обов’язком, встановленим ЦК України, а може відбуватися лише за умови згоди контрактанта та виробника. За загальними правилами виробник зобов’язується тільки виготовити сільгосппродукцію і підготувати належні умови для її отримання контрактантом. Виробник також зобов’язаний виготовити продукцію обумовленої якості та асортименту, так як недотримання цього обов’язку може зумовити для нього певні негативні наслідки. Важливим обов’язком названої сторони є дотримання строків виконання договору.

Право власності на виготовлену продукцію переходить до контрактанта за умовами, передбаченими ст.334 ЦК України. Відправлення продукції чи надання її у розпорядження контрактанту супроводжується підготовкою та переданням виробником товарно-розпорядчих документів. Приймання-передання виготовленої сільгосппродукції продукції відбувається в тому ж порядку що і при договорі поставки. Тобто до цього процесу також застосовуються положення Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, які не втратили чинності і сьогодні, незважаючи на їх прийняття за часів СРСР. Для врегулювань спірних питань щодо використання, передання та повернення тари і упаковки, з допомогою якої відбувається передання предмету договору контрактації сторонами повинні використовуватися положення Правил застосування, обігу і повернення засобів упакування багаторазового використання та Правил повторного використання дерев'яної, картонної тари і паперових мішків, затверджених Наказом Міністерства Державних ресурсів України №15 від 16.06.1992р.

Одним з основних прав виробника сільгосппродукції є право вимагати від контрактанта оплати вартості виготовленої продукції. Порядок та строки оплати узгоджуються при укладенні договору і можуть передбачати наступні варіанти: передоплату (в більшості випадків), післяплату (в т.ч. розрахунки під реалізацію сільгосппродукції), часткову передоплату з доплатою після передання всієї продукції. У зв’язку з скрутним матеріально-фінансовим становищем більшості національних сільгоспвиробників, особливого розповсюдження набуло так зване контрактування продукції в рахунок отриманих від кредитно-фінансових установ кредитів для проведення посівних чи збиральних робіт. Проте у такому випадку передання кредитною установою коштів не слід розцінювати як одну з форм розрахунків між сторонами, так як за таких ситуацій виникають передусім інші договірні відносини (відносини з надання банківського кредиту). В будь-якому випадку сільгосппродукція виступає не предметом кредитних відносин, а одним із засобів забезпечення виконання зобов’язань (заставою товарів та речей в обороті чи переробці) і не підлягає переданню кредиторові при належному виконанні виробником кредитних зобов’язань.

Для контрактації сільгосппродукції в порядку виконання державного замовлення характерним є попереднє забезпечення заготівельником виробника засобами для вирощування продукції, вартість яких у наступному включається у вартість поставленої продукції (про це свідчать наведені нормативні акти органів влади). Видається, що питання про приналежність таких відносин до відносин, що виникають при договорі контрактації є спірним. Це пояснюється перш за все тим, що ці відносини в більшій мірі носять характер договору міни, так як фактично відбувається обмін одного товару на інший без залучення грошових коштів. І взагалі варто висловити думку про те, що відносини між державою та виробниками сільгосппродукції, за якими відбувається формування державного резерву та збір сільгосппродукції для державних потреб не є договором контрактації. Поясненням цьому є ряд причин. Першою, і головною причиною є нехтування при виникненні подібних відносин принципом диспозитивності, без якого говорити про виникнення будь-яких договірних відносин неможливо. Це відбувається як за рахунок примусового встановлення в імперативному порядку квот на поставку сільгосппродукції, так і односторонньому з боку держави встановленні закупівельних цін на вироблену продукцію. У такий спосіб більшість сільгоспвиробників ставляться в нерівні умови, так як умови, що „нав’язуються” державою, не завжди є прийнятними та відповідають реальному рівню їх затрат. Держава буде виступати контрактантом тільки в тому випадку, якщо на рівних диспозитивно-конкурентних умовах з іншими суб'єктами прийматиме участь в пошуку та виборі контрагентів. Другою причиною невизнання вказаних відносин договором контрактації, як вже було зазначено, є те, що подібні відносини в більшій мірі носять характер мінових, а не постачальних.

Що стосується контрактанта, то він вправі вимагати від виробника виготовлення сільгосппродукції у відповідності з обумовленим в договорі асортиментом та якістю. Крім цього, він має право вимагати створення належних умов для відвантаження виготовленого товару та його вивозу за місцем призначення (пакування продукції, її підготовку до відвантаження, створення під’їзних шляхів, оформлення відповідної документації). Якщо договором обумовлювалася доставки продукції виробником, контрактант вправі вимагати її доставки за місцем призначення та приймати участь у її прийманні. Водночас контрактант зобов’язаний оплатити вартість поставленої продукції, надати транспортні засоби і тару, вчасно прийняти та відвантажити (при її самовивезенні) продукцію чи прийняти за місцем доставки (при доставці виробником).

Дата добавления: 2014-01-11