Е) Інші категорії

Однак, крім перелічених категорій тексту, окремі науковці виділяють ще категорії модальності, інтерсуб'єктивності, ефективності, переконливості, істинності, впливу, апелятивності, інтертекстуальності, образу автора тощо1.

Модальність — це ставлення автора тексту до змісту повідомлення. Модальність тексту докорінно відрізняється від

1 Див.: Стриженко А. А. Проблеми общей лингвистики текста// Лингвистические средства текстообразования. — Барнаул, 1985. — С. 3—15; Гальперин И. Р. Модальность текста// Лингвистические проблемы текста. — М. 1980. -С. 119-138.

модальності речення і модальності надфразової єдності (ССЦ). Якщо модальність речення виражена експліцитно лексичними чи граматичними засобами, якщо модальність надфразової єдності (ССЦ) виражена, крім тих засобів, ще й ремарками автора, то модальність тексту — взаємовідношенням предикативних і релятивних НЄ.

Значну роль при виявленні модальності тексту відіграє система стилістичних прийомів літературного оброблення, особливо засоби образності: епітети, повтори, семантичні елементи тощо.

Інтерсуб'єктивність — це ступінь однакового розуміння змісту тексту двома учасниками текстової комунікації — письменника і читача з погляду інформативного, естетичного, ідеологічного сприйняття твору.

Через сприйняття тексту суб'єктивний досвід автора і читача так чи інакше дотикаються або взагалі не дотикаються, залежно від їх різного світогляду, естетичних смаків і здатності критично сприймати нову інформацію. Внаслідок такої дотичності створюється загальний, об'єктивований потенціал комунікації, який сприяє зрозумілості. Однак ці фактори не взаємозамінні, і це ще раз підтверджує те, що одні читачі люблять М. Рильського, інші — В. Сосюру, ще інші — І. Драча.

Категорія ефективності полягає в тому, що текст здатний впливати на читача в різній мірі. Ефективність тексту проявляється неоднаково у різних видах текстів: у художньому вона виникає тоді, коли читач виявляє співпережиття. Сила художньої літератури, власне, в тому і полягає, що читач, дуже і дуже віддалений від перипетій життя персонажа, здатний відчути, зрозуміти і сприйняти його переживання, дії, вчинки.

Ефективність наукового тексту полягає в прийнятті погляду вченого, у зацікавленості тим чи іншим напрямом наукових пошуків. Ефективність науково-технічної реклами полягає в тому, що реципієнта переконали купити нове технічне обладнання чи нову технологію. У політичному тексті ефективність впливу залежить від того, чи прийняла аудиторія позицію журналіста.

Категорія ефективності тісно пов'язана з категорією переконливості й залежить від неї. Цей фактор найсуттєвіший для текстів засобів масової інформації, реклами.

Названі категорії тісно пов'язані з категорією істинності. Парадокс полягає в тому, що навіть описи у фантастичній літературі сприймаються як істинні, реальні. Пригадаймо, скільки прихильників у гіпотези про існування НЛО та прибульців з інших планет. Цю психологічну особливість використовують і в пропаганді: поширення найфантастичніших чуток та пліток відбувається у такий спосіб, що вони здаються істинними для аудиторії. Цей фактор діє в усіх видах текстів, але його значущість може бути різною: в одних текстах така категорія є базовою, в інших відходить на другий план. У текстах художньої літератури його втілення своєрідне, оскільки придумане автором сприймається як реальне життя. В ораторському мовленні цей фактор висувається на перший план, хоча істинність може мати відносний характер.

Категорія апелятивності в художньому тексті виявляється в тому, що письменник — художник слова — апелює до почуттів і думок читача потрібним словом, емоційно впливає на них. Цей фактор у кожного письменника проявляється по-своєму: в одного через метафору та епітет, в іншого — через інтонаційний малюнок повісті.

Категорія апелятивності у шкалі категорій тексту стоїть поруч з категорією впливу, яка буде тим вищою, чим безпосередніше сприймають читачі образно зображувану дійсність, чим виразніша сила художнього слова.

Категорія структурності відображає закономірності співвідношення одиниць мови різних рівнів у формуванні тексту.

Категорія образу автора ‑ це категорія художнього тексту. Образ автора створюється автором цілеспрямовано, подібно до ролі актора в театрі. На думку В. В. Виноградова, основним визначником образу автора є ставлення автора. Воно може бути виражено прямо, але частіше знаходиться у внутрішній структурі тексту, приховується в глибинах композиції і стилю". Образ автора, особистість автора розкривається з його ставлення до теми. Передусім образ автора виявляється у способі оповіді. Образ автора концентрує усі категорії тексту: когезію, часовий і просторовий континуум, визначає композиційно-структурну форму усього твору.

1. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. — М., 1979. — С. 365.

1. Гальперин И. Р. О понятии "текст" // Лингвистика текста: Материалы науч. конф.: У 2 ч. — М., 1974. — Ч. 1. — С. 69.

2 Гальперин И. Р. Модальность текста// Лингвистические проблемы текста. — М. 1980. -С. 119-138..

3. Загнітко А. П. Особливості конструювання тексту // Український синтаксис: У 2ч. — К., 1996. — Ч. 2. — С. 162

4. Ковалик І., Мацько Л., Плющ М. Методика лінгвістичного аналізу тексту.—К., 1984. С. 7

5. Лосева Л. Как строится текст. — М., 1980. — С. 17.

6. Лосева Л. К изучению межфразовой связи (Абзац и сложное синтаксичес-кое целое) // Рус. яз. в шк. — 1967. — N° 1. — С. 25

7. Кутина Н. Структурно-смысловой анализ художественного текста. — Свердловск, 1980. — С. 9.

Мацько Л.І. Інформативність і образність як основні ознаки тексту // Проблем и й методика лінгвістичного аналізу тексту. – Х,, 1999.

8. Мейєнова М. Теоретическая поэтика. — Вроцлав, 1974. — С. 27

9. Мельничайко В. Я. Лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови. — К., 1986.

Загнітко А. П. Лінгвістика тексту.‑ Донецьк, 2006.

.

10 Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М.Д. Нариси про текст: Теоретичні питання комунікації тексту. — К., 1998. С. 103.

11. Синиця І. Лексичний повтор як засіб реалізації семантичної зв'язності тексту // Мовознавство. — 1994. — № 6. — С. 56.

12. Стриженко А. А. Проблеми общей лингвистики текста// Лингвистические средства текстообразования. — Барнаул, 1985. — С. 3—15;

13. Шевченко Н. В. Основы лингвистики текста: Учебное пособие. – М.6 Пиор-издат, 2003. – 160 с.

Лекція 3.Текст як дискурс і текст у дискурсі

(комунікативний аналіз тексту)

1. Текст як дискурс.

2. Висловлення. Тема і рема у висловленні.

3. Поняття підтексту.

Текст як дискурс. У попередній лекції ми розглядали текст як одиницю лінгвістичного аналізу, визначили основні категорії (ознаки) тексту з погляду лінгвістики тексту та теорії тексту. Сьогодні ми почнемо розгляд тексту як засобу і результату комунікації, з погляду комунікативної лінгвістики, прагматики, семіотики.

Ознаками, які характеризують текст як результат і засіб комунікації, тобто як дискурс, є комунікативна, тематична і структурна єдність.

Тематична єдність охоплює когнітивно-ментальну, психологічну категорію концепт тексту (підпорядкованість конкретних поглядів на все про що йдеться, загальному погляду на реалію, про яку йдеться в цілісному тексті), на смисл змістово-структурних елементів тексту і логіку їх представлення, послідовності у процесі розгортання тексту.

Комунікативна єдність визначається комунікативною цілеспрямованістю тексту – комунікативним чи комунікативно-естетичним впливом, ефектом. Будь-який текст повинен впливати на реципієнта. Комунікативний вплив спричиняє ментально-вербальну (формування почуттів, думок, переконань, світогляду) або фізичну (дія, вчинок) реакції, естетичний – ментально-емоційну реакцію. Цей поділ упливів умовний, але необхідний для конкретного аналізу.

Структурна єдність – це конкретно-знакове вираження комунікативної цілеспрямованості, прагматики тексту засобами усіх рівнів мовної структури, починаючи від синтаксичного і закінчуючи фонемним.

Основними категоріями комунікації є мовленнєвий акт, мовленнєвий жанр і дискурс. Термін дискурс (франц. discours – мовлення) використовується у різних значеннях. Для нас з огляду на те, що ми вивчаємо текст як результат мовної діяльності та текстотворення, найважливіші два значення. Перше: мисленнєво-мовленнєва діяльність мовця, зумовлена пізнанням, і спрямована на світоглядний і/чи естетичний вплив, доповнення чи зміну уявлень слухача/читача про реалії світу чи їх зв’язок (текст як дискурс).

Друге. Живий комунікативний процес у всіх ланках суспільства, який складається з різноманітних текстів і формує мовця – текстотворця (дискурс як процес текстотворення).

Первинною структурною одиницею тексту як цілісного мовленнєвого утворення є речення. А первинною складовою дискурсу є мовленнєвий акт – висловлення. Це актуалізоване речення. Тобто речення, яке розглядається як сформована мовцем для впливу на читача/слухача одиниця мовлення у певній ситуації спілкування. Найперше, мовець виділяє у висловленні відоме співрозмовникам (тема) і нове у повідомленні (рема). Наприклад, Учора в інституті філології і журналістики відбувся День здоров’я. (Усе речення – рема, відповідь на запитання "Які виховні заходи відбуваються в університеті?). День здоров’я був учора. (День здоров’я – тема; був учора – рема; відповідь на запитання " Коли був День здоров’я?", прямий порядок слів, спочатку тема, далі рема). Учора відбувся День здоров’я (відбувся День здоров’я – тема; учора – рема (відповідь на запитання "Коли відбувся День здоров’я?", інверсія, актуальна інформація (нове у повідомленні, рема) у висловленні виділена за допомогою порушення прямого порядку слів у реченні. (Але ж і дивний захід: День здоров’я, ніби всі інші дні в році – дні хвороби. Може, зберегти традицію але назвати інакше?).

Визначити дане (тема) і нове (рема) у повідомленні (мовленнєвий жанр) не так уже й важко. Значно складніше визначити вплив такого ось висловлення: "Неможливо любити не лише клерків-хапуг, а й непідкупних патріотів, які розуміють patria як стару діву у вишиванці й незатасканому вінку або як гідроцефала з налитими кров’ю очима при слові "москаль" або "жид" (з есе "Маргінальна моя Україна" Олександра Кривенка, ПІК, № 18, 8‑15 травня 2003). року). Починається дискурс висловленням "Не люблю нинішню Україну". І концепт (головна думка) дискурсу така: усім потрібно будувати нову Україну, яку можна буде любити.

Давайте спробуємо з’ясувати мовленнєвий вплив записаного висловлення.

З’ясовується, чого саме не любить мовець у сучасній йому Україні.

Клерки-хапуги (осуджуються чиновники-хабарники); непідкупні патріоти (передається іронічне ставлення до вияву патріотизму за допомогою незмінних старих зовнішніх атрибутів – елементів національного костюма, які давно не носилися і раптом з’явилася нагода їх провітрити; та саркастичне ставлення до

тих, хто хворобливо, по-середньовічному ненавидить росіян і євреїв, які віками живуть в Україні поруч з українцями). Читач має або прийняти погляди мовця, або не погодитися з ними, але вплив здійснюється. Наскільки він сильний на кожного з вас, визначайте самі.

А чим він зумовлений? Мовними засобами, використаними у мовленні.

3. Поняття підтексту. Функція впливу мовних засобів тісно пов’язана з поняттям підтексту. Це поняття є одним з основних при комунікативному підході до вивчення тексту. Ось як визначає підтекст Ілля Романович Гальперін: "Підтекст – це вербально не виражена, прихована інформація, яка виявляється в процесі читання (слухання) тексту на фоні основної змістово-фактуальної інформації завдяки здатності мовних одиниць породжувати асоціативні (зв’язки із ситуаціями, в яких ці слова використовуються) і конототивні (додаткові) значення" [Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования.‑ М.: Наука, 1981]. Вивчення підтексту передбачає зосередження на імпліцитно (приховано) вираженій інформації, на тих мовних засобах, що є маркерами (сигналами) імплікації (приховування) інформації.

Цей підхід до вивчення складових тексту став можливим з урахуванням досягнень комунікативної лінгвістики. Кожен текст, з погляду цієї дисципліни, ‑ це ряд мовленнєвих дій, зумовлених актуальними для мовця факторами, в яких реалізується комунікативний намір. Актуальні фактори – це передумови мовлення в конкретній ситуації спілкування. Наприклад, відзначення річниці голодомору, вибори, посівна кампанія чи День учителя.

Впливову силу висловлення в комунікативній лінгвістиці називають іллокуцією. (Колшанский Г. В. Коммуникативная функция и структура языка. – М.: Наука, 1984. – С. 36‑37 (174 с.). Через іллокуцію можна виявити мовленнєвий намір кожного висловлення – його інтенцію. Інтенція всіх висловлень підпорядковується комунікативному наміру. Терміном, що називає відповідне комунікативному наміру поняття в стилістиці художнього твору є головна думка (ідея). Ідея передається естетичними (образотворчими) значеннями лінгвістичних одиниць художнього тексту. У публіцистичному творі комунікативний намір тісно пов’язаний із його жанром.

Розуміння підтексту, чи, правильніше сказати, творення підтексту у свідомості читача, це суб’єктивний за формою процес, що залежить від багатьох інтрамовних (внутрішньомовних) та екстрамовних (зовнішніх за відношенням до мови) факторів. До інтралінгвістичних передусім треба віднести конототивне (прагматичне) значення мовних одиниць. Екстралінгвістичні фактори формування підтексту: життєвий і мовний досвід читача, фонові знання читача (знання про час, події й об’єкти, які описуються). Передумовами формування підтексту є змістово-фактуальна інформація (інформація, яка передається до допомогою словникових значень використаних одиниць), комунікативний намір, який на підсвідомому рівні формується в читача за допомогою конототивних значень тих же мовних одиниць, мовний і мовленнєвий досвід (знання мови, її стилів, знання різних ситуацій спілкування, уявлення про використання мовних засобів в різних мовленнєвих жанрах) і фонові знання читача. Оскільки кожен із факторів, пов’язаних із читачем, може мати різний характер, існують думки про множинність підтекстів і нескінченність глибини розуміння тексту. Тлумачення тексту, наближене до адекватного, авторського, можливе, якщо той, хто текст аналізує, за знаннями і досвідом відповідає авторові тексту.

Дата добавления: 2014-01-11