Вивчення психічних особливостей людей похилого віку в різних теоретичних підходах

Поняття «старість» та її вікові межі.

Тема. Вікові особливості психічного розвитку в період старіння

Лекція 2.

На спеціальному симпозіумі в СРСР було прийняте рішення вважати вік 50-64 – середнім, 65-74 – передстаречим (похилим), 75-89 – власне старечим (похилим), люди старші 90 р. вважалися довгожителями.

Є.С.Авербух пропонує виділяти такі вікові періоди:

45-60 – пострепродуктивний (клімактеричний), 60-75 – передстаречий, 75-90 – старечий. У зв’язку з цим весь період життя людини після 45 років можна позначити як пізній або інволюційний.

Міжнародна класифікація виокремлює такі періоди геронтогенезу: похилий вік (для чоловіків 60-74, для жінок – 55-74), старечий вік (75-90), вік довгожительства (90 років і старші).

Французький психолог Е.Клапаред охарактеризував дорослість як стан психічного «закам’яніння», коли процес розвитку припиняється.

1928р. М.О.Рибніков запропонував термін акмеологія для позначення розділу психології, який вивчає людей зрілого віку (акме – вища точка розвитку, зрілість, найкраща пора)

У геронтології використовується періодизація Дж. Біррена: рання зрілість – 17-25, зрілість – 25-50, пізня зрілість – 50-75, старість – 75-…

За класифікацією Д.Б.Бромлей людське життя складається з 5 етапів: утробний, дитинство, юність, дорослість, старіння. Дорослість (рання дорослість – 21-25, середня дорослість – 25-40, пізня дорослість – 40-55, перед пенсійний вік – 55-65). Старість (відставка, відсторонення від справ – 65-70, старість – 70 і більше, дряхлість, хвороблива старість – максимум 110).

більшість дослідників вважає, що старість починається після 60р.

Основні терміни, пов’язані з поняттям старіння:

- віддалені результати старіння (напр., втрата здатності пересуватися через перенесений в дитинстві поліомієліт) і найближчі результати старіння (напр.., втрата здатності пересуватися через перелом ноги)

- універсальні риси старіння – ті, які проявляються в усіх людей певного віку (напр.., зморшки)

- можливі риси старіння – ті, які ймовірні, але не обов’язкові для людей цього віку (напр.., артрит. усі психологічні риси є можливими)

- первинне старіння – вікові зміни організму

- вторинне старіння – психологічні, соціальні … вікові зміни

- прогерія (синдром Хатчінсона-Гілфорда) – людина починає швидко старіти в ранньому дитинстві і зазвичай помирає до 20 років

- синдром Вернера – розвивається в юності (хворі зазвичай помирають до 40)

- пороговий вік – 60-65 років, коли фізіологічні та психологічні зміни починають інтенсивно проявлятися.

- Акмеологія як розділ психології, який вивчає людей зрілого віку.

- Періодизація Е. Еріксона.

- Теорії старіння (теорія зношування, хімічні теорії старіння, теорія звільнення, теорія активності, теорія субкультури, теорія розподілу матеріальних благ).

Соціогенетичний підхід (Е. Еріксон)

Основний закон розвитку – “ епігенетичний принцип ” – на кожному новому етапі виникають явища і властивості, яких не було раніше.

Перехід до нової фази розвитку відбувається у вигляді “ нормативної кризи ”, яка відображає труднощі і суперечності розвитку. Такий перехід можливий лише за умови вирішення основної суперечності попередньої фази, у протилежному випадку, ця суперечність проявляється згодом.

Середня зрілість	40-45 — 60 років	Турбота	продуктивність	застій
Продуктивна і творча робота над собою та з іншими людьми. Зріле, повноцінне, різноманітне життя, задоволеність сімейними стосунками, батьківська гордість за своїх дітей. Навчання та виховання нового покоління.	Егоїзм, егоцентризм, непродуктивність в роботі. Рання інвалідність. Надмірна турбота про самого себе, всепрощення себе.
Пізня зрілість	після 60 років	Мудрість	Его-інтеграція	відчай
Повнота життя, постійні розмірковування про минуле, його спокійна, зважена оцінка. Прийняття минулого життя таким, яким воно є, відчуття повноти та корисності прожитого життя. Здатність примиритися з неминучим. Розуміння того, що смерть не страшна.	Відчуття того, що життя прожите даремно, що часу залишилося надто мало, що він летить надто швидко. Усвідомлення безглуздості свого існування, втрата віри в себе та інших людей. Бажання прожити життя знову, прагнення отримати від нього більше. Відчуття відсутності у світі порядку, наявності у ньому доброго, розумного начала. Страх смерті, що наближається.

Теорії старіння:

Біологічне старіння:

- запрограмована теорія старіння (смерть клітин запрограмована). Феномен Хайфліка – живі клітини, взяті з організму і поміщені в пробірку, будуть ділитися обмежену кількість разів, перед тим, як померти (межа Хайфліка) і чим старіший організм, з якого взяті клітини, тим меншу кількість поділів клітини відбудеться до її смерті.

- соматична мутаційна теорія старіння (теорія катастрофи накопичення помилок в синтезі білка) – порушення в репараційних системах призводять до накопичення пошкоджень. Чим старший живий організм, тим більше пошкоджена ДНК в його клітинах, що може посилюватися через такі фактори як забруднення оточуючого середовища, неправильна дієта тощо.

- аутоімунна теорія старіння – старіння як помилка в імунній системі людини. По-перше, тому що людина стає менше здатною до боротьби з інфекціями, по-друге, тому що організм помилково розпізнає власні клітини як інфіковані та атакує їх.

- теорія клітинного сміття – старіння відбувається через накопичення баластних речовин, які утворюються як побічний продукт нормальної клітинної діяльності

- теорія зношування (Селье),

Еволюція і старіння

- теорія запрограмованого старіння – старіння викликане еволюційними силами і призначене для продовження виду. Організм має вмонтовану програму руйнування та смерті для того, щобдати дорогу молодим представникам виду і попередити проблему перенаселення. Окремі особини будь-якого виду стають слабшими, стають більш легкою здобиччю для хижаків, таким чином допомагаючи молодим (ще здатним до розмноження) не стати здобиччю. Але???: дуже мало тварин у своєму природному середовищі досягають старості.

- теорія накопичення мутацій (Медавор, 1952) – ефекти старіння проявляються тому, що вони не були відкинуті еволюцією. Окремі мутовані гени не проявляються до старості через відсутність необхідних умов.

- теорія антагоністичної плейотропії (Вільямс, 1957) – деякі гени можуть надавати переваги на ранніх етапах життя і є джерелом неприємностей у старості. Напр.., надлишок тестостерону в чоловіків. Може бути і навпаки: напр.., пізнє статеве дозрівання відстрочує старіння…

- теорія використаних соматичних клітин (Кірквуд, 1988) – організм вимушений розмножуватися більш інтенсивно для власного виживання. (народження дітей). Старіння (руйнування організму) відбувається швидше, якщо велика кількість енергії витрачалася на репродукцію. Потрібно зберігати і підтримувани репродуктивні органи за рахунок нерепродуктивних.

Соціально-психологічні теорії

- теорія звільнення. Каммінг та Генр припустили, що у процесі старіння люди похилого віку відчужуються від тих, хто молодший за них. Відбувається процес звільнення старих людей від соціальних ролей, норм. Процес відчуження – соціальний за своєю природою. процес відчуженняє способом прилаштуватися до своїх обмежених можливостей і змиритися з невідворотністю смерті. З одного боку – старі люди так відчувають себе вільнішими, оскільки немає необхідності працювати, брати участь в суспільному житті. Процес відчуження є обов’язковим та невідвортним, оскільки ролі старих людей повинні колись перейти до молодих.

- теорія активності. Нова діяльність, соціальна активність як спосіб зберегти психологічне здоров’я та благополуччя.

- теорія субкультури. Арнольд Роуз вважав, що люди легше перходять до старості, якщо вони залучені до субкультури людей похилого віку

- теорія розподілу матеріальних благ. Сіссман запропонував оптимізувати процес старіння, якщо змусити всіх членів родини виділяти гроші на молодих та старих. Всі проблеми від того, що вони ухиляються від сплати та утримання старих родичів.

Дата добавления: 2014-01-11