Кількісно Р.з.п.п. можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці у конкретний період часу

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розроблення конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.

Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здат­ність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тому, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується.

Рівень продуктивності праці визначається обсягом продукції (послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (послуг).

Вибір відповідного підходу до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих чи тих підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливостях, перелік яких наведено на риc. 1.

Рис. 1. Методи вимірювання та показники
рівня продуктивності праці

Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної чисельності робітників і виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці.

Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом).

Натуральні показники виробітку найточніше відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію.

Використання так званих умовно-натуральних вимірників (наприклад, умовна консервна банка) дає змогу розширити можливості застосування цих показників.

Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти у натуральних та гро­шових одиницях.

Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються.

Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень, передовсім цінового фактора.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об’єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники загальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси),

а до внутрішніх — ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація виробництва й праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякий господарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу розробити стратегію щодо продуктивності праці на тривалий період.

Окрім наведеної глобальної (системної) класифікації, у практиці господарювання для аналітичних цілей та укрупнених розрахунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування факторів зростання продуктивності праці на підприємствах.

За одним з можливих таких групувань усі чинники, що істотно впливають на продуктивність праці, можна об’єднати в такі групи:

· матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів тощо);

·

· організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення системи управління, організації праці тощо);

·

· економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках тощо);

·

· соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо);

·

· природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

У практиці реального управління підприємством (організа-
цією) завжди є актуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих чинників на рівень продуктивності праці. Розрахунки базуються на виявленні резервів (невикористаних можливостей) зростання продуктивності праці, що виявляються як у просторі (для всіх ланок підприємства), так і в часі (за календарним графіком їх можливого використання).

Кількісний вплив окремих чинників деталізується за схемою, що зображена на рис. 12.3, а їх загальний вплив на зміни у продуктивності праці на підприємстві визначається в такому порядку:

· розраховується вихідна чисельність промислово-виробни­чого персоналу в розрахунковому періоді (Ч_вих), тобто умовна чисельність, що була б необхідною для забезпечення планового (розрахункового) обсягу виробництва у разі збереження базового рівня продуктивності праці одного працівника;

· визначається зміна (зменшення «–», зростання «+») вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності ;

· обчислюється загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді () відносно базового періоду за формулою:

. (8)

Розрахунки зміни вихідної чисельності працівників за фактором продуктивності праці здійснюються, як правило, через порівняння затрат праці на весь обсяг продукції (послуг) за розрахунковими та базовими умовами діяльності відповідних категорій і груп працівників.

Так, наприклад, економію чисельності працівників за рахунок запровадження нової техніки, технології, модернізації обладнання можна розрахувати за такою формулою:

, (9)

де — трудомісткість виробництва відповідно на старому та новому (модернізованому) обладнанні (за старою та новою технологіями); Ч_р — частка робітників, що зайняті на цьому обладнанні (застосовують технологію) у загальній чисельності працівників у базовому періоді, %.

Рис.2. Деталізована класифікація чинників для розрахунків
можливого зростання продуктивності праці на підприємстві

Зміну чисельності за рахунок скорочення внутрішньозмінних простоїв розраховують за формулою:

, (10)

де — внутрішньозмінні простої відповідно в розрахунковому та базовому періодах, %.

За неможливості зробити розрахунки за конкретними формулами (особливо це стосується виявлення впливу економічних і соціальних факторів), економія чисельності та відповідне зростання продуктивності праці визначаються на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

Резерви зростання продуктивності праці – ще не використані можливості економії суспільної праці (удосконалення техніки та технології, організації праці тощо), можливості більш повної реалізації продуктивної системи праці внаслідок поліпшення використання всіх чинників її збільшення.

Різноманітність Р.з.п.п. та їх зв'язків з усіма сферами виробництва визначає особливу необхідність розроблення їх класифікації за різними ознаками.

Якщо взяти до уваги структуру виробничого процесу, то Р.з.п.п. слід класифікувати за трьома групами:

§ резерви використання засобів праці;

§ резерви використання предметів праці;

§ резерви застосування праці.

Наведена класифікація дозволяє більш повно виявити джерела виникнення резервів і зводиться до:

§ резервів економії минулої праці, уречевленої в засобах і предметах праці;

§ резервів економії живої праці.

Класифікацію резервів економії живої праці за витратами робочого часу слід визнати необхідною, оскільки вона випливає із самої сутності збільшення продуктивної сили праці та базується на структурі робочого часу, що витрачається у процесі праці.

Чинники зростання продуктивності праці – ті рушійні сили чи причини, під впливом яких змінюється рівень праці. Такими силами є:

• технічний прогрес;

• удосконалення виробництва, управління та праці;

• розвиток госпрозрахункових та орендних відносин.

Ч.з.п.п. можна об'єднати у три групи:

Дата добавления: 2014-01-11