Загальновизнані техніки когнітивної психокорекції

Вступ

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Сьогодні ми приступаємо до вивчення доволі широкої і еклектичної теми ─ когнітивний напрямок психокорекції. В багатьох підручниках вона подається після гуманістичного напрямку психокорекції. Логіка побудови таких підручників підпорядкована хронології зародження технік і методів практичної психокорекції. Проте, мені здається, що доречніше будувати викладання предмету «Основи психологічної корекції», відштовхуючись від логіки розвитку психологічних ідей, котрі покладені в основу безпосередніх технік психокорекції. Так от, незважаючи на те, що психокорекційні техніки когнітивного спрямування виникли на початку 70-х років минулого століття, ідеї когнітивної школи були логічним наслідком обмежень біхевіоральної школи психології. Біхевіористам закидали те, що вони, прагнучи наукової об’єктивності, втратили предмет психології, а саме ─ суть психічного. Власне оновлена формула біхевіоральної школи S─I─R, чи S─O─R, вже містила зерно, з якого проросли, і в 50-х роках минулого століття були остаточно сформульовані, основні ідеї когнітивного напрямку психології, котрі починаючи з 70-х років того ж століття дали ряд методів, що використовуються у сучасній психокорекції як повноправні. З іншого боку, як ми уже згадували, що ідеї А. Адлера, хоча і були дещо банальними порівняно з філігранним мереживом теорії З. Фройда, зіграли важливу роль у розвитку таких альтернативних теоретичних напрямків як Его-психологія та когнітивна психологія. Ідея Адлера про неповторний індивідуальний стиль кожної окремої людини, котрий є ні чим іншим, як раз і назавжди в дитинстві обраним способом мислення про своє основне покликання у житті, та такий теоритичний його конструкт як «теологія вигадки» повернули психологічну думку і прихильників психоаналітичної школи у напрямку аналізу способу мислення.

Таким чином до практичних методів психокорекції вело два шляхи психологічної рефлексії, які спричинилися до того, що в рамках когнітивної психокорекції виділяють когнітивно-поведінковий та когнітивно-аналітичний варіанти психокорекції. Хоча подібний поділ доволі умовний і фіксується не всіма авторами.

Дотримуючись вже обраної послідовності викладу матеріалу, коли ми спочатку зупинилися на психоаналітичній моделі психокорекції, і сьогодні почнемо із когнітивно-аналітичного підходу взагалі, та зупинимося на одному із його варіантів, котрий сьогодні є таким, що найбільше використовується, ─ раціонально-емотивній психокорекціі А. Елліса.

І питання: Особливості когнітивної психокорекції, напрямки, мета, етапи.

Когнітивна психологія з'явилася як реакція у відповідь на біхевіорізм і Его-психологію. Тому в когнітивній психокорекції основна увага надається пізнавальним структурам психіки і наголос робиться на особу, особові конструкти і в цілому на логічні здібності. У основі когнітивного підходу лежать теорії, що описують особу з погляду організації пізнавальних структур. Саме з ними працює психолог в коректувальному плані, причому у ряді випадків йдеться не тільки про порушення власне пізнавальної сфери, але і про складнощі, що визначають проблеми спілкування, внутрішні конфлікти тощо. Когнітивна психокорекція орієнтована на теперішнє. Цей підхід директивний, активний і орієнтований на проблему клієнта, застосовується як в індивідуальній, так і в груповій формі, а також для корекції сімейних і подружніх стосунків.

Можна виділити наступні її особливості:

1. Основна увага надається не минулому клієнта, а його теперішньому— думкам про себе і про світ. Вважається, що знання причин порушень не завжди веде до виправлення цих порушень: наприклад, якщо людина приходить до лікаря з переломом кістки, то в завдання лікаря входить загоєння перелому, а не вивчення причин, які привели до нього.

2. В основі корекції лежить навчання новим способам мислення.

3. Широке застосування системи домашніх завдань, спрямованих на перенесення одержаних нових навичок у реальне повсякденне життя.

4. Основна задача корекції — зміни у сприйнятті себе і навколишньої дійсності, при цьому визнається, що знання про себе і світ впливають на поведінку, а поведінка і її наслідки впливають на уявлення про себе і світ.

Основні етапи роботи з клієнтом:

3. Діагностичний.

4. Активної взаємодії.

5. Перерва.

6. Завершальний.

1. Діагностичний етап. Знайомство з проблемами клієнта, глибоке вивчення його біографії, спільне з клієнтом формулювання його проблем.

Завершується етап передачею клієнту листа, в якому описуються епізоди його біографії, які, на думку психолога, мають відношення до справжньої проблеми, розкривається психологічне значення цих епізодів, підсумовуються уявлення психолога про причини проблеми, розкривається зв’язок ситуації, в якій виникає симптоматика, з «невротичними способами поведінки», що є у клієнта, і сильними емоційними переживаннями.

Цей лист клієнт читає спочатку самостійно, а потім у присутності психолога. Після прочитання уточнюються формулювання і причини проблеми, обговорюються з клієнтом і приймаються цілі і план корекції.

Можна легко зауважити. Подібність цього етапу до технік індивідуальної психокорекції за А. Адлером. Тому на цьому етапі часто запозичують методи сучасного адлеріанства та послуговуються теорією А. Адлера.

Етап складає 3—5 зустрічей.

2. Активний етап. Задача даного етапу — навчити клієнта бачити дезадаптивні форми власної поведінки. Спостерігаючи за собою (використовуючи для цього різні прийоми — ведення домашнього щоденника, заповнення когнітивних карт тощо) і обговорюючи з психологом результати спостережень, клієнт починає розуміти, які процеси керують його життям. Цей етап складається з 9—12 зустрічей.

3. Перерва. Протягом 2—3 міс. клієнт самостійно (не зустрічаючись з психологом) використовує освоєні форми поведінки в повсякденному житті.

4. Завершальний етап. Клієнт і психолог обговорюють прогрес в ситуації клієнта, нові форми поведінки, проблемну поведінку клієнта з метою доопрацювання найскладніших його елементів.

Цей етап складає 3—4 зустрічі.

У ситуації клієнтів з яскраво вираженими психологічними проблемами коректувальна робота ведеться без перерви для підтримки високого рівня мотивації і для надання емоційної допомоги і підтримки клієнту.

Цілями когнітивної психокорекції є:

- виправлення помилкової схеми переробки інформації;

- допомога клієнтам в зміні переконань, які підтримують дезадаптивну поведінку і дезадаптивні емоції.

Позиція психолога. Позиція психолога достатньо директивна, він— вчитель, наставник. Він краще знає про клієнта ніж сам клієнт, його потрібно слухатися і без заперечень виконувати те, щ віг вважає за потрібне. Лише після досвіду виконання домашнього завдання, клієнт може висловити свою думку з приводу його корисності та прийти до певних висновків про себе та зровитивибір чи далі так жити, чи щось змінювати у своїх переконіннях.

Для самостійного вивчення:

Для спростування дисфункційних переконань і сприяння реалістичнішому адаптивному мисленню використовуються як когнітивні, так і деякі поведінкові методи. Когнітивна психокорекція припускає те, що проблеми у індивіда походять головним чином від деяких спотворень сприйняття реальності, заснованих на помилкових припущеннях. Ці неправильні уявлення виникають в результаті неправильного навчання в процесі пізнавального або когнітивного розвитку особи. А звідси виводиться формула дії: психолог допомагає клієнту відшукати проблемні моменти у способі мислення і навчитися альтернативним, реалістичнішим способам формулювання свого досвіду. Когнітивна психокорекція спочатку націлена на зняття симптому, включаючи проблемну поведінку і логічні спотворення, але її кінцевою метою є усунення симптоматичних переконань у мисленні клієнта. Когнітивна психокорекція розглядає переконання пацієнта як гіпотези, які можна перевірити за допомогою поведінкового експерименту.

Поведінковий експеримент — перевірка спотворених дій або страхів в ситуації реального життя. Когнітивний психолог не говорить клієнту, що його переконання є ірраціональні або неправильні, або що йому необхідно прийняти переконання психолога. Натомість психолог задає запитання для того, щоб витягти інформацію про значення функцій і наслідків переконань клієнта. Врешті-решт клієнт сам вирішує, відкидати, модифікувати, чи зберігати йому свої переконання, заздалегідь усвідомивши їх емоційні або поведінкові наслідки.

Так, Д. Келлі в центр своєї теорії особистісних конструктів ставив переконання, що головним є те, які засоби має в своєму розпорядженні людина для опису світу і для прогнозування майбутніх подій.

За Д. Келлі, людина будує образ реальності на основі особливих індивідуальних понятійних шкал, що дозволяють встановлювати схожість і відмінність між подіями. Прості приклади таких шкал: добрий — злий; сильний — слабкий; розумний — дурний. Ці шкали (вони ж і є особистими конструктами), включені в складні взаємозв'язки, що утворюють системи, які дозволяють висувати гіпотези про світ.

Непідтвердження гіпотез тягне за собою або відмову від конструкта, або перебудову рейтингових відносин між конструктами. Особистісні складнощі, за Д. Келлі, обумовлені неадекватністю конструктів та труднощами в їх перебудові. І відповідно на ці моменти необхідно спрямувати коректувальні зусилля.

Дата добавления: 2014-01-11