Л Е К Ц І Я № 1

Тема: „ Культурологія як наукова дисципліна: об’єкт і предмет. ”

Культура (від. Лат. – обробка) – перш за все розведення рослин чи тварин, догляд за ними. Термін „культура” вже в римській античності набув переносного значення – вихованість наставником.

Сутність культури визначається у трьох основних її сферах:

1. предмети матеріальної і духовної діяльності людини;

3. національний характер народу, менталітет, мораль.

Менталітет – узагальнене поняття, яке означає в широкому розумінні специфічну форму організації, своєрідний склад психологічних властивостей і якостей, особливостей і проявів. Використовується головним чином для позначення оригінального способу мислення, складу чи умонастрою (напр., національний-український, грузинський...)

Культура – вид діяльності, засобами якого по історичній вертикалі створюються духовні та матеріальні цінності.

Культура багатофункціональна система, що складається з окремих

Культурологія виникає на стику історії, філософії, психології,

соціології, антропології, етнології, етнографії, мистецтвознавства, семіотики, лінгвістики, інформатики.

Культура, як специфічний предмет вивчення стала цікавити філософів і істориків лише з 18-го ст., але лише 20ст. Основи культурології, як самостійної наукової дисципліни були закладені в роботах американського вченого Леслі Уайта (1900-1975). Він зрозумів необхідність зв’язати „загальне з одиничним”, дати особливе розуміння культури.

Предмет культурології – вивчення змісту структури динаміки функціонування соціокультурного досвіду і всіх видів і форм цілеспрямованої людської практики.

Об’єкт культурології – увесь світ штучних речей, будівель, історичних подій, технологій діяльності, знань, понять, символів, тощо.

Суб’єкт культурології – людина, індивід, який спрямовує своє пізнання на культуру.

Порівняльна характеристика західної та східної культур

Захід	Схід
1. У ставленні до світу
1.Захід виходить із Буття; головна увага-пошуку його основи. Можливі уявлення про недосконалість світу. Творчість від Бога і людини. Може бути спрямоване на розумну перебудову світу.	1. Східна культура виходить з небуття. Головна увага структурі світу, ролі його частин. Творчість - винятково від неба і Богів. Панує переконання про досконалість, гармонію світу, далека від його перебудови.
2. У ставленні до природи
2. Захід протиставляє Людину і Природу, людина панує над природою, може змінити її у відносності до своїх уявлень про досконалість і потреб, єдність людини з природою можлива через підлаштування, пристосування до людини.	2. Східна культура орієнтується на нерозривність людини і природи, на їх єдність на основі пристосування людини є вміння людини “вписатися” в природу, в природній хід речей через самовдосконалення душі і тіла.
3. У трактуванні покликання людини та її праці
3. Гуманістичний підхід спрямовує на вдосконалення світу й людини у відповідності з людськими уявленнями і проектами. Пріоритет власної праці.	Духовна орієнтація-на змінювання самої людини, як частини світу і якоїсь вищої духовної субстанції у відповідності до початкового задумую Пріоритет колективної праці.
4. У розумінні світобудови, людської природи і буття, механізмів історичного процесу
4. У відповідності до принципу антропоцентризму в центр світобудови поставлено саму людину, достатньо досконалу, щоб ігнорувати яку-небудь іншу волю. Проголошується правомірність підкорення всього сущого інтересам людини. Людське буття вирішується в рамках “людини і людства”: максимально задовольнити свої потреби й інтереси за життя і як “програма максимум”, - залишитися в пам’яті наступних поколінь. Історичний розвиток - ривками, орієнтація на новизну. У західній культурі цінні індивідуалізм, суверенність особистості, її автономність, унікальність, виявленість свого “Я”. Мета життя - досягнення, кар’єра, імідж у оточуючих.	4. Принцип теоцентризму, що передбачає в основі світобудови деяку вищу ідею. Покликання людини - навчитися розпізнавати цю волю, “входити” в неї і творити її, як свою власну. Тільки постійно перебуваючи в цій вищій волі, добровільно з’єднуючи з нею свою власну, можна подолати кінець свого буття. А оскільки це може бути досягнуто через змінювання людини своєї природи, то в результаті відбувається вдосконалення суспільства, як спокійний процес, що здатний постійно вбирати в себе нове й інше, який орієнтований на усталеність. На Сході людина традиційно відчувае себе “фізичним тілом”, яке стає власне людиною, якщо Ії серце звернене до інших людей. Особистість живе лише в колективі, людина можлива тільки як представник цілого; індивідуалізм розчинений у служінні колективному цілому. Відсутнє поняття свободи волі, людина –зобов’язана і рада цьому.
5. У ставленні до держави, влади, закону
5. Закон вище влади, вона потребує свого обґрунтування. Людина підпорядкована державі, як начальнику, але душа її вільна. Становище особистості залежить від її умінь і здібностей.	5. Влада вище закону, вона не потребує обґрунтування, як лідер. Людина служить державі і начальству, служить і душею і тілом. Становище людини, перш за все, обумовлено її соціальним статусом у суспільній ієрархії.
6.Часова орієнтація людської поведінки
Орієнтація на майбутнє (своє особисте, своїх дітей, внуків, свого народу, людства), що має іудео-християнське коріння.	6. Орієнтація на вічність (що звісно, не виключає майбутнє), на цикли, круговороти, в тому числі народжень і смертей.
7. У цінностних орієнтаціях особистості і суспільства
7. Буття орієнтоване на споживання (покращення життя людини і людства).	7. Духовно орієнтоване буття, вища цінність і вищий критерій якого - служіння вищої відсутності, вищій волі. Так., наприклад, все, що робить віруючий мусульманин, він робить “во славу Божу”; віруючий буддист прагне так побудувати своє життя, щоб його думки й дії максимально співпадали з ритмами Всесвіту, не порушували б “космічного закону”, віруючий індус прагне до поліпшення своєї “карми”, що допоможе забезпечити йому щасливе переродження в наступному життєвому циклі.
8. У ставленні людини до істини
8. Істинне лиш те, що підвладно розуму і волі людини, що контролюється ними. Людина потребує лише такі істини, які служитимуть їй.	8. Істина є саме буття, те, що нам дано, і тому вона не залежить від розуму і волі того, хто шукає істину. Людина потребує істини, якій могла б служити, якій змогла б підпорядкувати своє життя.

Типологічні риси двох розглянутих вище типів духовності визначають і специфіку культурних традицій, що виникли на їх основі. Захід і Схід-це різні космологічні і космогонічні уявлення, це різні погляди на світ, різні манери розуміти речі. Але формула “Захід є Захід, Схід є Схід” Бачиться так само неправильною та односторонньою, як і формула “ Схід є Захід, Захід є Схід”. Наш час показує іншу: “ Нема Сходу без Заходу, нема Заходу без Сходу” –одне допомагає іншому усвідомити себе.