Види часу відпочинку, їх особливості

Поняття часу відпочинку, його правове регулювання

План

Тема 2.3.1 Поняття та види часу відпочинку

Лекційне заняття № 24

з дисципліни: «Трудове право»

тема дисципліни: 2.3. Час відпочинку

для спеціальності 5.03040101

«Правознавство»

Викладач: Т.А. Барбанова

1. Поняття часу відпочинку, його правове регулювання.

2. Види часу відпочинку, їх особливості.

Відповідно до ст. 44 КЗпП кожен, хто працює має право на відпочинок. До того ж для підтримання належного темпу роботи та продуктивності праці робота має чергуватися з відпочинком. Законодавством про працю не визначено поняття часу відпочинку. Але в теорії трудового права під часом відпочинку розуміють час, протягом якого працівники звільняються від виконання трудових обов’язків і можуть використовувати його на власний розсуд.

Правове регулювання часу відпочинку в Україні визначається рядом законодавчих, підзаконних та локальних правових актів. Зокрема, це:

- Конституція України – ст. 45 – працівникові гарантується право на відпочинок;

- Конвенція МОП № 52 про щорічні оплачувані відпустки, 1936 р. (ратифікована Україною 11.08.1956 р.);

- Конвенція МОП № 14 про щотижневий відпочинок на промислових підприємствах, 1921 р. (ратифікована Україною 29.05.1968 р.);

- Конвенція МОП № 106 про щотижневий відпочинок в торгівлі та установах, 1957 р. (ратифікована Україною 29.05.1968 р.);

- Кодекс законів про працю України;

- Закон України «Про відпустки»;

- Список виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день;

Слід відзначити, що у сучасних умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового договору) регулювання часу відпочинку. Держава лише встановлює певні гарантії щодо часу відпочинку та його тривалості, які не може бути змінені в бік їх погіршення. Конкретна ж тривалість часу відпочинку працівників визначається на підприємствах, в установах, організаціях у:

- колективному договорі;

- Правилах внутрішнього трудового розпорядку;

- трудовому договорі.

Виділяють такі види часу відпочинку:

1) перерви протягом робочого дня (зміни);

2) щоденний відпочинок (між змінні перерви);

3) щотижневий відпочинок (вихідні дні);

4) світкові і неробочі дні;

5) відпустки.

Законодавством виділяється кілька видів перерв протягом робочого дня, а саме:

а) перерва для відпочинку і харчування. Відповідно до ст. 66 КЗпП тривалість такої перерви не може перевищувати 2-х годин. При цьому мінімальна тривалість даної перерви не визначається. Вирішення даного питання віднесено до компетенції роботодавця та трудового колективу. Але тривалість даної перерви має бути такою, щоб виконувала своє завдання: за час перерви працівники мають встигнути відпочити і вжити їжу. Конкретна тривалість перерви для відпочинку і харчування, час її початку та закінчення визначається в правилах внутрішнього трудового розпорядку. Така перерва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Працівники вправі використовувати час цієї перерви на власний розсуд і навіть відлучатися з місця роботи.

На підприємствах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість прийняти їжу протягом робочого дня. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюється роботодавцем за погодженням з профспілкою.

Перерва для відпочину і харчування не включається в робочий час і не оплачується.

б) перерви для обігріву. Надаються такі перерви працівникам, що зайняті на роботах на відкритому повітрі в холодну пору року за рішенням роботодавця. Кількість і тривалість таких перерв, а також обладнання місць обігрівання визначаються роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом.

Перерви для обігріву включаються в робочий час, а значить підлягають оплаті.

в) перерви для відпочинку на вантажно розвантажувальних роботах. Такі перерви надаються окрім обідньої перерви. Їх тривалість і порядок надання визначається в правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Такі перерви включаються в робочий час і підлягають оплаті.

г) додаткові перерви для годування дитини. Такі перерви надаються жінкам, які мають дітей віком до 1,5 року і працюють. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності 2-х і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше 1 години. Строки, тривалість і порядок надання даних перерв встановлюється роботодавцем за погодженням з профспілкою з урахуванням побажань матері. Правом на дану перерву користуються і жінки, які працюють неповний робочий час.

За бажанням жінки, що має дітей, і в залежності від тривалості її робочого дня допускається:

- приєднання перерви для годування дитини до перерви для відпочинку і харчування;

- перенесення 1 або в сумарному вигляді 2 перерв для годування дитини на кінець робочого дня, тобто більш раннє закінчення роботи.

Перерви для годування дитини включаються в робочий час і підлягають оплаті за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП).

Щоденний відпочинок надається працівникам щодня після закінчення робочого часу (зміни). Тривалість такого відпочинку не може бути меншою за подвійну тривалість робочого дня (зміни).

Щотижневий відпочинок (вихідні дні) відповідно до ст. 70 КЗпП має бути не меншим 42 годин. При 5-ти денному робочому тижні працівникам надається 2 вихідних дні, а при 6-ти денному – 1 вихідний день. Загальним вихідним днем і при 5-ти і при 6-ти денному робочому тижні є неділя. Другий вихідний день при 5-ти денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, погодженим з профспілкою і, як правило, має надаватися поряд із загальним вихідним днем.

Відповідно до ст. 68 КЗпП на підприємствах де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, театри, музеї) вихідні дні встановлюються місцевими радами.

Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах де неможливе зупинення роботи з виробничо-технічних умов або у зв’язку з необхідністю безперервного обслуговування, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, який затверджується роботодавцем і погоджується з профспілкою.

Згідно зі ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється. Дана заборона не стосується загального вихідного дня – неділі, а поширюється на конкретні вихідні дні конкретного працівника, які визначені відповідно до законодавства. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу профспілки в таких виняткових випадках:

- для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

- для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

- для виконання невідкладних, наперед непередбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства в цілому або його окремих підрозділів;

- для виконання невідкладних навантажувально-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

При наявності вказаних підстав залучення до роботи у вихідні дні оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця з поіменним переліком працівників. Якщо роботодавцем дотримано вимоги щодо залучення працівників до роботи у вихідний день, працівники зобов’язані виконувати відповідний наказ роботодавця. А інакше їх поведінка буде кваліфікуватися як порушення трудової дисципліни.

Робота у вихідний день компенсується за погодженням працівника і роботодавця або наданням іншого дня відпочинку (при цьому самовільне використання відгулу є підставою для звільнення працівника), або подвійною оплатою роботи.

До робіт у вихідні дні забороняється залучати:

- працівників, яким не виповнилося 18 років;

- вагітних жінок та жінок, що мають дітей віком до 3-х років.

Правило про неприпустимість залучення до роботи в дні щотижневого відпочинку не поширюється на працівників безперервно діючих підприємств та підприємств, які повинні обов’язково працювати саме в загальновстановлений день відпочинку (музеї, театри). На таких підприємствах щотижневий відпочинок надається або відповідно до графіків змінності, або в один загальний день тижня, що не співпадає із загальновстановленим (неділя) днем відпочинку. Крім того, правило про заборону залучення до роботи у вихідний день не поширюється на випадки виконання робіт у порядку відпрацювання днів відпочинку, що надається працівникам відповідно до ч. 3 ст. 73 КЗпП України.

Святкові і неробочі дні визначені ст. 73 КЗпП України. Так, святковими днями є:

1 січня – Новий рік;

7 січня – Різдво Христове;

8 березня – Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня – День перемоги;

28 червня – День Конституції України;

24 серпня – День незалежності України.

Неробочими днями є дні релігійних свят, а саме:

7 січня – Різдво Христове;

один день (неділя) – Пасха (Великдень);

один день (неділя) – Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх релігійних великих свят з відпрацюванням за ці дні.

Залучення працівників до роботи у святкові і неробочі дні не допускається. Таке залучення можливе лише на підприємствах де робота не може бути припинена через виробничо-технічні умови або коли робота викликана необхідністю обслуговування населення, а також при невідкладних ремонтних і навантажувально-розвантажувальних роботах.

Якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, то вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Робота у святковий або неробочий день оплачується у подвійному розмірі за години фактично відпрацьовані у вказані дні. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Кіровоградський кооперативний коледж

економіки і права ім. М.П. Сая

Циклова комісія правознавчих дисциплін

Дата добавления: 2014-01-20