Месопотамія

Єгипет

Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті. До наших часів збереглися залишки давньоєгипетського літопису, які датуються III тис. до н. е. Історія країни в долині Нілу нараховує 30 династій фараонів і поділяється на декілька періодів – від Раннього до Пізнього царства. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його політичному та економічному розвитку. За допомогою розгалуженої ірригаційної системи долина Нілу перетворилася в унікальну природну машину, що давала по два врожаї на рік. Другою важливою галуззю господарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни вміли обробляти метали, винайшли соху, ремісники створювали витончений посуд, навчилися виготовляти папірус і навіть скло, мали власну писемність, календар, вивчали математику, астрологію, медицину. До основних галузей життєдіяльності належали: зрошувальна система землеробства, тваринництво, обробка каменю (піраміди), будівництво гідротехнічних споруд, ливарство, ювелірна справа, лляне ткацтво.

Основною продуктивною силою в первинній галузі виробничої діяльності (землеробстві) виступала вільна сільська община.

Фараони та жерці поступово перетворювали вільних общинників у залежних через боргову систему. Рабів, завойованих або куплених, використовували в основному як слуг або продавали, і вони нічим не відрізнялися від залежних общинників.

У Стародавньому Єгипті царське майно та господарство відрізнялися від майна і господарства інших осіб. Недоторканість придбаного майна постійно підкреслювалася. У своєму розпорядженні фараони мали величезні земельні багатства і роздавали їх знаті та храмам. Землевласник розпоряджався землею на свій розсуд, міг її подарувати, передати у спадок.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між ними виникла жвава торгівля. Складовими експортної торгівлі були: раби, срібло, олово, золото, мідь, шкіра, слонова кістка. Єгипет вів торгівлю з Нубією, Лівією та Синаєм. Основою імпортної торгівлі були раби.

У Стародавньому Єгипті не було грошової системи, товар обмінювали на товар, вартість (цінність) якого була еквівалентною, на думку торговців. Пізніше була розроблена спеціальна система, відповідно до якої вартість товару оцінювалася у вагових одиницях міді. Ця одиниця одержала назву – дебен. Монетна система виникла пізніше, у VII столітті до н. е. у Лідії на території Малої Азії.

Варто зазначити, що уже тоді фараони та його сановники розуміли значення податків, без яких неможливі державні перетворення. Кожні два роки в країні проводився своєрідний переоблік господарств, майна, рабів саме задля податкових цілей. За династії Птолемеїв визначалися основні засади економічної та соціальної політики нової еліністичної держави, сформувалася податкова система та адміністративний апарат. Уся господарська система Птолемеїв регулювалася рядом указів та постанов. Серед них – постанова 261 р. до н. е., що регулювала рабовласницькі відносини, та “Податний устав” 257 р. до н. е., на основі якого стягувалися податки в Єгипті. Всі сільськогосподарські роботи контролювала царська адміністрація. Коли врожай був зібраним, селяни повинні перш за все заплатити державі орендну плату натурою, а також сплатити чимало інших внесків та зборів: на підтримання іригаційної системи, за використання токів, просіювання борошна в царському амбарі, оплату роботи канцелярії, на забезпечення варти. Існував окремий грошовий збір з виноградників та плодових дерев (апомойра – 1/6 урожаю). Селяни примусово притягувалися до ремонту каналів та гребель. За рахунок місцевого населення відбувалися численні поїздки по країні царя та сановників. Податкова система була складною, існували різні категорії платників, які суттєво різнилися між собою за соціальним та юридичним станом. Вершиною адміністративної ієрархії була посада діойкета, який відав фінансами, казною, обліком та збором усіх надходжень, контролем за видатками. Його діяльність була, в першу чергу, підпорядкована фіскальним цілям: поповненню царської казни. Діойкет був першим сановником у державі, призначення на відповідні нижчі посади в областях залежало від нього.

Про економічну думку Стародавнього Єгипту можна довідатися насамперед з творів державних чиновників (писарів). До нашої доби дійшли “Повчання гераклкопського царя своєму синові Мерікара”, “Пророчення Іпусера”, “Пророцтво Неферті”, “Пов­чання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі”, різні адміністративно-господарські та юридичні документи. Адміністративно-госпо­дарські документи характеризують організацію та управління державним (царсько-храмовим) господарством, організацію праці царських майстрів та землеробів. Крім того, як видно навіть із назв творів, важливе місце в давньоєгипетській літературі належить творам дидактичного характеру, що викладають правителям “пра­вила“ державного управління і керівництва господарством.

525 року до н. е. Єгипет завоювали перси.

До району східного рабства належала також Месопотамія (Межиріччя). Найрозвиненішими державами Межиріччя в IV – III тис. до н. е. були Шумер, Ніппур, Ур, Урук, а з III тис. до н. е. – Вавилонське царство (“Брама бога”). Земля Месопотамії була високородючою, але засушливою, а Євфрат, щовесни розливаючись, перетворював ці землі в суцільне озеро. Виникала необхідність спорудження водозахисних гребель та іригаційних споруд. Шумери навчилися виплавляти та розливати чисту мідь, срібло, золото, у середині IV тис. до н. е. почали виготовляти бронзу. Серед основних галузей життєдіяльності: іригаційне землеробство (зернові, льон, горох, городина, садівництво, фініки); ремесло – металургія, обробка каменю; торгівля.

Основною продуктивною силою в первинній галузі виробничої діяльності, сільському господарстві булиселяни-общин­ники, які втратили власність.

На відміну від Єгипту, у державах цього регіону порівняно швидко розвивалася приватна власність та товарно-грошові відносини, посилювалося соціальне розшарування суспільства. Дер­жава намагалася за допомогою законодавства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватноправові відносини. Найперші відомі державні реформи економічного характеру провів Урукагіна – правитель міста Лагаш, у 2370 р. до н. е. Ця реформа спрямовувалася на збільшення кількості повноправних громадян-воїнів, зниження податків, поліпшення державного управління, більш справедливий розподіл податків. Діяльність Шульги – правителя міста Ур, мала суперечний характер, а саме: скасовувалася приватна власність, здійснювалося централізоване планування та управління сільським господарством аж до перерозподілу продукту, переважна більшість населення фактично була перетворена у державних рабів. Існувало як патріархальне (право викупу з неволі, право мати сім’ї), так і боргове та військове рабство.

У 1792–1750 роках до н. е. за правління вавилонського царя Хаммурапі було вперше “встановлено право в країні”. Прийняті ним закони складалися з 282 статей і вміщувати широкий перелік норм, якими повинні були керуватися громадяни Вавилону. Основна мета законів – всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо власність царя, храмів, державних службовців та воїнів. Зазіхання на неї карається смертю або, у кращому випадку, продажем винуватця у довічне рабство. Розвиток товарно-грошових відносин допускається так, щоб не спричиняти масового зубожіння вільних громадян. У Вавилоні вперше з’являється лихварство (позика під проценти), що пізніше стає одним із джерел перетворення вільних громадян у рабів. Населення Вавилонії сплачувало податки та виконувало повинності. До них входили натуральні побори на користь царя, обласних намісників, на утримання кінноти, шляхові та мостові повинності, на підтримку зрошувальної системи. Податки збиралися спеціальними збиральниками, а також “царськими слугами каналів та суші”, на чолі яких стояв “глашатай” – голова управління податків.

Дата добавления: 2014-01-20