ІІ-й період Римської держави (510 – 31 рр. до н. е.) – республіканський

І-й період Римської держави (VIII – VI ст. до н. е.) – царський

Економічні фактори піднесення та занепаду Риму.

Однією з найважливіших історичних подій становлен­ня європейської цивілізації є поява на арені історії Римсь­кої імперії.

У 1000 – 800 рр. до н. е. територію сучасної Італії колонізували етруски, створивши тут першу велику державу, до якої входили 12 союзних міст під проводом Веїв. У цей період відбувається перехід етруської родової общини до рабства. Етруски досягли високого економічного рівня. Займалися землеробством, культивуючи зернові, льон, оливи, виноград; ремеслом, особливо керамічним, залізоробним, будівничим.

На південь від Етрурії, на лівому березі Тібра, простягалася широка низина – Лаціум, яку заселили латиняни. 753 року до н. е. брати-близнюки Ромул і Рем заснували РИМ. Рим укріпили етруски, поширюючи свою державну владу на південь. Основою в організації римлян була родина, на яку спиралася вся суспільна організація. Споріднені родини утворювали рід (генс). Роди об’єднувалися в курії. Громадяни курій створювали пануючу верству патриціїв, решта населення мала назву плебеїв.

Упродовж царської епохи створювалися елементи держави в специфічній полісній античній формі. Патриції поступово підкорили собі плебеїв, які не мали громадянських прав, перетворюючи їх у кметів (залежних людей). Проте головною виробничою силою залишилося вільне населення. Рабство ще носило патріархальний характер і було, в основному, домашнім, борговим, спадковим.

Реформи Сервія Туллія (579 – 535 рр. до н. е.) знищують пережитки родового ладу, ділять населення не за родовим, а за майновим цензом на шість категорій. Кожна категорія поділялася на центурії (сотні) з відповідними центуріальними зборами для вирішення державних справ. Вся римська територія була поділена на 21 трибу (округ) – 4 міських та 17 сільських. Боротьба за землю веде до формування великого землеволодіння. Можна стверджувати, що ці реформи створили новий державний устрій.

Для захисту рабовласників, приватної власності в 454 – 450 роках було введено ”Закони ХІІ таблиць”, які юридично закріплювали спадкове рабство. У 326 р., за законом Петелія, було відмінено боргову кабалу для римських громадян та їхніх сімей. Основним джерелом рабства стали колоніальні війни (від Атлантики до Месопотамії) Римської Республіки, а сам Рим до початку ІІІ ст. до н. е. перетворився в громадянську общину – цівітас. У ІІ – І ст. до н. е. рабство трансформується у класичне. Раби стали основною виробничою силою в усіх галузях господарської діяльності (12 млн становили раби, від 30 до 36 % населення). Концентрація землі, утвердження приватної власності, зростання ролі ремесла, торгівлі, грошового обігу вимагали використання дешевої робочої сили. Дрібного власника землі практично неможливо було змусити працювати на іншого. Такою продуктивною силою міг бути раб, який не мав ні прав, ні майна. Розвинута система рабства дозволила перейти від дрібного до більш великого цен­тра­лізованого виробництва.

Дата добавления: 2014-01-20