Тема 4. Системний аналіз в управлінні

4.1. Загальні принципи управління
економічними системами

Процеси управління є предметом дослідження кількох наукових напрямків. Так, загальні принципи управління досліджуються в кібернетиці. Проблеми управління технічними системами без участі людини вивчаються в теорії автоматичного управління (ТАУ). Особливості управління в соціально-економічних системах є предметом менеджменту. Але в усіх цих галузях необхідне знання загальних законів функціонування систем, які ґрунтуються на застосуванні системного підходу та досліджуються в межах загальної теорії систем і системного аналізу.

Під управлінням розуміють процес формування цілеспрямованої поведінки системи за умов зміни зовнішнього середовища через інформаційний вплив, який здійснюється людиною (групою людей) або приладом.

У системах з управлінням у будь-якому разі можна виділити підсистему управління (СУ) та керовану підсистему, або об’єкт управління (ОУ). Управління ґрунтується на зборі та обробленні інформації, що розглядається як своєрідний ресурс. Тому однією із головних передумов управління є зворотний зв’язок, тобто передання інформації про стан керованої підсистеми та зовнішнього середовища до системи управління, обмін інформацією між цими системами та зовнішнім середовищем.

Схематично систему з управлінням зображено на рис. 18.

Тут X — інформація про стан зовнішнього середовища (зовнішній вплив на об’єкт управління), X′ — інформація про стан зовнішнього середовища, що наявна в СУ, Y — інформація про стан об’єкта управління, Y′ — інформація про стан об’єкта управління, що наявна в СУ, u — командна інформація.

Рис. 18. Загальна схема системи з управлінням

СУ реалізує завдання стабілізації, виконання програми, стеження й оптимізації та забезпечує тим самим або утримання вихідних характеристик та стану системи при зміні зовнішніх впливів у заданих межах, або виконання системою дій щодо зміни її характеристик чи характеристик зовнішнього середовища (перехід на нову траєкторію).

Об’єкт управління в цьому разі виступає як інструмент або засіб, що реалізує основну функцію системи. Система зв’язку забезпечує обмін інформацією між СУ та ОУ.

Завданнями управління в такому разі будуть:

· синтез структури та параметрів ОУ, що відповідає головній цілі системи (закону функціонування);

· синтез структури та параметрів СУ, тобто визначення типу структури управління, кількості рівнів ієрархії та типу зв’язків між ними з урахуванням головної цілі управління системою та обмежень щодо витрат (на розроблення, чисельність управлінського персоналу тощо), визначення масивів інформації, що підлягають передаванню, обробленню та зберіганню;

· синтез параметрів та структури системи зв’язку.

Функції управління. Конкретні функції управління реалізуються через застосування певних методів управління. Залежно від їхнього змісту методи управління економічними системами поділяють на:

· економічні;

· організаційні;

· правові;

· соціальні.

Принципи управління єдині для всіх рівнів ієрархії соціально-економічних систем, але по-різному реалізуються залежно від об’єкта управління та функцій, що виконуються. Серед головних функцій, які виконують при управлінні соціально-економічними системами, виділяють:

· планування (оперативне, тактичне та стратегічне);

· прогнозування;

· організацію;

· аналіз та контроль;

· зв’язок.

Для врахування людського фактору в окрему групу виділяють функції стимулювання та мотивації.

Стратегічне планування. На стадії стратегічного планування розглядають необхідність та можливість зміни структури, властивостей та закон функціонування системи, відбувається вибір головних цілей системи, визначаються бажані кінцеві результати та методи досягнення цілей і результатів. Методи та засоби досягнення поставлених цілей (у тому числі необхідні ресурси, послідовність їх використання) визначаються без деталізації. На цьому етапі визначається образ подальших дій та забезпечуються засади для майбутніх довгострокових рішень.

Тактичне планування полягає у визначенні проміжних цілей на шляху досягнення стратегічних, тобто у визначенні траєкторії системи. При цьому детально визначаються засоби та способи вирішення завдань, застосування ресурсів, необхідні процедури і технології.

При стратегічному плануванні розглядаються питання можливої зміни характеристик усієї системи із-за зміни її складу, структури або властивостей. Наприклад, для підприємства можливе збільшення виробничих потужностей через будівництво нових цехів, придбання обладнання, зміни спеціалізації або технології тощо. При тактичному плануванні властивості системи вважаються заданими.

Прогнозування має на меті врахування рівня невизначеності стану системи та зовнішнього середовища, можливої зміни структури, властивостей або відшукання закону функціонування системи в майбутньому. Прогноз є науково обґрунтованим судженням щодо стану системи в майбутньому, або щодо альтернативних шляхів та термінів досягнення системою бажаного (цільового) стану.

Організація є функцією управління, що полягає у встановленні постійних та тимчасових взаємовідношень між усіма елементами системи, у визначенні порядку та умов їх функціонування. Це означає об’єднання людей, виробничих, матеріальних, природних, інформаційних ресурсів у єдину систему, спрямовану на розв’язання визначених цілей. Під цим розуміють визначення структури системи, взаємозв’язків між підсистемами, розподіл функцій між підрозділами та надання повноважень.

Аналіз та контроль забезпечують виявлення та з’ясування причин відхилення системи від бажаного стану.

Оперативне управління забезпечує функціонування системи відповідно до розробленого плану. Воно полягає у періодичному зіставленні фактично одержаних результатів з наміченим рівнем відповідних показників у плані та подальшому коригуванні виробничих процесів. Оперативне управління тісно пов’язане з тактичним плануванням у тому разі, коли відхилення стану системи від наміченого плану потребують зміни траєкторії руху системи.

Усі групи методів управління взаємозалежні та застосовуються в комплексі. Отже, процеси управління соціально-економіч­ними системами включають ряд таких аспектів:

· інформаційний (збір та оброблення інформації);

· алгоритмічний та модельний (розроблення системи моделей);

· регулюючий (розроблення форм впливу для узгодження інтересів окремих підсистем та системи в цілому).

Наявність різних аспектів управління, як і функцій системи, зумовлює одночасне формування та функціонування різних ієрархічних структур відповідно до різних ознак поділу множини елементів, що утворюють об’єкт управління. Взаємодія таких структур не зводиться до простого відношення підпорядкування в ієрархії.

Важливим завданням поліпшення управління економічними системами є побудова раціональної системи взаємозв’язків між окремими підсистемами. З одного боку, збільшення кількості рівнів ієрархії або проміжних ланцюгів у системі управління призводить до зростання витрат на систему управління та знижує її ефективність. З другого боку, недостатня кількість рівнів управління призводить до перевантаження управлінських працівників та зни­ження ефективності їх праці. Тому вибір раціональної структури управління має забезпечувати максимальну ефективність системи.

4.2. Схема прийняття управлінських рішень

Прийняття рішення є ключовим моментом процесу управління. У широкому розумінні це поняття означає підготовку рішення (планування), а в вузькому — вибір альтернативи. Під оптимальним розуміють таке рішення, що в певному сенсі є прийнятнішим, ніж інші.

Модель процесу прийняття рішень можна подати графічно у вигляді блок-схеми, на якій зобразити конкретні дії — процедури, зв’язки між ними та логічні переходи. Ці схеми описують стратегію прийняття рішення в складній системі. Саме з аналізу зв’язаної сукупності головних процедур починають процес вирішення складної проблеми.

Окремі процедури (або операції), як правило, поділяють на формалізовані та неформалізовані. Системний аналіз допускає, що в певних ситуаціях неформалізовані рішення, що приймаються людиною (особою, що приймає рішення, — ОПР) можуть бути прийнятнішими. У системному аналізі розглядаються як формалізовані, так і неформалізовані процедури прийняття рішень і одним із завдань є відшукання їх оптимального співвідношення.

Формалізовані процедури базуються на використанні прикладної математики (зокрема, таких її розділів, як дослідження операцій, математичне програмування, теорія розроблення та прийняття рішень, теорія масового обслуговування, моделі управління запасами, теорія ігор, марківські процеси тощо) та обчислювальної техніки. Іноді математичними методами досліджується зв’язана множина процедур та здійснюється моделювання процесу прийняття рішення.

З позиції системного аналізу можна сформулювати таку послідовність дій, які становлять зміст процесу постановки задачі прийняття рішення:

· визначення меж системи, що підлягає оптимізації;

· визначення головного показника (критерію) ефективності, за яким можна оцінити характеристики відшуканого рішення;

· вибір внутрішньосистемних незалежних змінних, які мають адекватно описувати функціонування системи;

· побудова моделі, що має описувати взаємозв’язки між змінними та відображати вплив незалежних змінних на рівень показника ефективності.

З погляду системного аналізу процес прийняття рішення (див. табл. 8) можна подати як послідовність виконання відповідного набору його етапів, який у кожному конкретному разі уточнюється.

Таблиця 8

ЗМІСТ ОСНОВНИХ ФАЗ ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ РІШЕНЬ

Фаза прийняття рішення	Зміст фази прийняття рішення
1. Збір інформації про можливі проблеми	1.1. Спостереження за внутрішнім середовищем організації
1.2. Спостереження за зовнішнім середовищем організації
2. З’ясування та визначення причин виникнення проблеми	2.1. Описування проблемної ситуації
2.2. Виявлення організаційної ланки, де виникла проблемна ситуація
2.3. Формулювання проблеми
2.4. Оцінювання її важливості
2.5. З’ясування причин виникнення проблеми

Закінчення табл. 8

Фаза прийняття рішення	Зміст фази прийняття рішення
3. Формулювання цілей вирішення проблеми	3.1. Визначення цілей організації
3.2. Формулювання цілей вирішення проблеми
4. Вибір та обґрунтування стратегії вирішення проблеми	4.1. Детальне описування об’єкта
4.2. Визначення розмаху варіації факторів
4.3. Визначення вимог до розв’язку
4.4. Визначення критеріїв ефективності розв’язку
4.5. Визначення обмежень
5. Розроблення варіантів розв’язання проблеми	5.1. Поділ задачі на підзадачі (аналіз)
5.2. Пошук ідей розв’язання кожної підзадачі
5.3. Визначення та знаходження можливих варіантів розв’язання для кожної підзадачі та підсистеми
5.4. Вибір та побудова моделей і проведення розрахунків
5.5. Узагальнення результатів розв’язання кожної підзадачі
5.6. Прогнозування наслідків прийняття відшуканого розв’язку для кожної підзадачі
5.7. Розроблення варіантів розв’язання всієї задачі (проблеми)
6. Вибір кращого варіанта	6.1. Аналіз ефективності варіантів розв’язку
6.2. Оцінювання впливу некерованих параметрів
7. Коригування та узгодження рішення	7.1. Аналіз рішення з виконавцями
7.2. Узгодження рішення з функціонально взаємодіючими службами
7.3. Затвердження рішення
8. Реалізація рішення	8.1. Підготовка робочого плану реалізації
8.2. Реалізація
8.3. Внесення змін у робочий план у ході реалізації рішення
8.4. Оцінювання ефективності реалізації прийнятого рішення

Дата добавления: 2014-01-20