Невербальні засоби спілкування. Гендерні аспекти спілкування

Види, типи і форми професійного спілкування.

Залежно від змісту у діловому спілкуванні можуть траплятися такі його взаємозв'язані види: товариське, приятельське, робоче, випадкове, професійне, формально-поверхове. Зрозуміло, що від виду ділового спілкування залежить зміст та відповідна поведінка сторін. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.

Історично склалися два типи ділового спілкування безпосереднє і опосередковане.
Безпосереднє спілкування — це мовне спілкування у найбільш розвиненому вигляді. Воно підкріплюється мімікою жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його «знаряддям» Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини; в ньому завжди наявний комунікативний момент.

Опосередковане спілкування виникло на основі безпосереднього. До нього відносять письмо (зауважимо: тут має місце втрата міміки, жестів, інтонації тощо), масові засоби інформування: газети, радіо, телебачення, книги, відео, комп'ютерна мережа, музичні записи тощо. Уся система безпосереднього і опосередкованого спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми. Останнє особливо важливе, бо в процесі спілкування людина «присвоює» ті багатства, які створені і притаманні іншим, і водночас привносить у цей процес те, що вона має з власного досвіду. Невипадково говорять: 3 ким поведешся, від того і наберешся.

Ділове спілкування існує у двох формах: усній і писемній. Усне ділове мовлення – це спілкування людей під час виконання ними службових обов’язків (бесід, нарад, приймання відвідувачів). Це може бути спілкування між двома особами, між однією особою і колективом тощо..

Писемне мовлення є вторинним щодо усного. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення є монологічним.

Форми спілкування класифікуються за різними ознаками. Скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладений організаційний аспект взаємодії. Згідно з нею до форм спілкування належать індивідуальні і групові бесіди, розмови телефоном, наради, переговори, конференції, збори, мітинги, дискусії, полеміка.

Тільки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах зміст своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні явища та предмети. Завдяки цьому вона створює певний комунікативний простір, в якому об'єднуються, співіснують її внутрішній, духовний світ і світ зовнішній, об'єктивний. Зазвичай розрізняють вербальні й невербальні засоби спілкування.

У невербальному спілкуванні використовується система знаків, які різняться від мовних засобами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або ж послаблювати дію одне одного. Мова невербального спілкування — це мова почуттів, а не лише жестів. Недаремно кажуть, що мовчання — золото, а слово — срібло, тобто мовчання іноді буває красномовнішим, ніж слова. Чи, наприклад, погляд очима: за його допомогою усвідомлюється той пласт інформації і ті особливості спілкування, які вербальною мовою важко передати.

Зазвичай виокремлюють п'ять основних знакових систем.

Оптико-кінетична система знаків, яка охоплює жести, міміку, пантоміміку, тобто руки, обличчя й постава в цьому разі стають джерелом психологічної інформації.

Паралінгвістичні засоби. Йдеться про якість голосу, його діапазон, тональність. Доведено, що як гучний голос, так і занадто тихий не підсилюють переконувального впливу одного співрозмовника на іншого. Не завжди, коли людина говорить тихо, вона змушує співрозмовників, щоб її слухали, а лише тоді, коли є справжнім авторитетом серед інших.

Екстралінгвістична знакова система, яка характеризується введенням у мову пауз, сміху, інших вкраплень. Певна частина людей, особливо в діловій сфері, вважає, що їхній статус вимагає деякої монотонності. Однак слід пам'ятати про психологічні якості людей. Суть у тому, що у своїх вчинках вони керуються як інтелектом, так і емоціями.

Візуальне спілкування, тобто «контакт очима». Періодично дивлячись на обличчя партнера, людина таким чином дарує йому свою увагу, а психологія людей така, що вони цінують увагу до себе.

Проксеміка, яка передбачає організацію простору й часу спілкування (часові особливості початку спілкування, розташування партнерів за столом переговорів тощо).

Невербальні засоби спілкування поділяють також на:

візуальні, до яких належать кінетика (рухи ніг, голови, рук, тулуба); напрямок погляду й візуальний контакт; вираз очей; поза (локалізація, зміна поз відповідно до словесного тексту); шкірні реакції (почервоніння, піт); дистанція (відстань до співрозмовника, кут повернення до нього, персональний простір); додаткові засоби спілкування, у тому числі особливості будови тіла (статеві, вікові) і засоби їх перетворення (одяг, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода, сигарета тощо);

акустичні (звукові), пов'язані з мовою (інтонація, голос, тембр, тон, ритм, висота звуку, мовні паузи та їх локалізація в тексті) і не пов'язані з нею (сміх, плач, кашель, вдихи, скрегіт зубів, «хлюпання» носом тощо);

тактильні (пов'язані із дотиком), які передбачають фізичний вплив (ведення сліпого за руку, контактний танець, потиск руки, хлопання по плечу).

Іноді в ролі специфічної знакової системи окремо розглядають сукупність запахів, якими наділені партнери зі спілкування, а також смак. І хоча смак і нюх найменшою мірою задіяні в спілкуванні, вони, незалежно від нашої волі, беруть участь у комунікативному процесі і впливають на наші стосунки один з одним.

Спілкуючись, люди по-різному реагують на невербальні сигнали: одні — чутливі до них, інші — нічого не знають про цю сферу комунікації або не мають досвіду їх фіксації та розшифровки. Доведено, що в процесі спілкування від 60 до 80% комунікації здійснюється за рахунок невербальних засобів. Відомий дослідник мови рухів тіла А. Піз стверджує, що це — імпульси нашої підсвідомості. І відсутність можливості підробити ці імпульси дає підставу довіряти їм більше, аніж вербальним каналам спілкування. На запитання про те, чи можна підробити мову рухів тіла, психологи відповідають негативно, хоча діють такі центри, де навчають керувати жестами, мімікою, пантомімікою тощо. В них передусім шліфують свої навички політики, члени парламенту, бізнесмени, керівники.

Невербальне спілкування, так само як і мовне, передбачає наявність зворотного зв'язку. Міжособистісна практика взаємодії показує, що позитивний невербальний зворотний зв'язок, який іде від партнера у спілкуванні, позитивно впливає на стосунки між співрозмовниками. Зокрема, кивок голови одного партнера дає зрозуміти іншому, що він уважно слухає. Навпаки, негативний зворотний зв'язок часто-густо надає деструктивного характеру стосункам. Відомо, що партнер, який у дратівливому тоні відповідає на запитання співрозмовника, подає шкідливі сигнали. Звісно, невербальні засоби спілкування мають доповнювати вербальну мову, а не замінювати її, виявляти емоційні стани партнерів зі спілкування, регулювати тривалість процесу спілкування, створювати психологічний контакт між партнерами. Мистецтво спілкування передбачає бездоганне володіння як письмовою і усною мовою, так і вмінням правильно встановлювати оптимальне співвідношення вербальної і невербальної мови для кожної ситуації спілкування. При цьому важливо, щоб проблема людини не відійшла на другий план, адже захоплення інструментальним аспектом спілкування може нівелювати духовну сутність особистості, призвести до спрощеного тлумачення спілкування.

Отже, за неминучого науково-аналітичного поділу спілкування на вказані аспекти важливо не загубити в них людину як духовну силу, як найвищу цінність, здатну активно впливати на процеси взаємодії і спілкування, перетворюючи себе самого та інших.

Майже все наше життя проходить серед людей, які різняться за зростом, вагою, кольором волосся, расовою належністю, статтю та ін. Нас у цьому контексті передусім цікавить стать людини. Кожного дня ми контактуємо з багатьма людьми (в сім'ї, на роботі, у школі, на вулиці) і віл цього значною мірою залежать наш настрій, наші успіхи, наше самопочуття.

Однак, якщо ви чоловік, то ваша поведінка й реакція на ці контакти буде одною, а якщо жінка — іншою. Крім цього, неоднаково реагують на соціальні контакти й ваші співрозмовники: чоловікам, приміром, властиве утвердження своєї індивідуальності, незалежності, а для жінок прийнятною є взаємозалежність, а власної індивідуальності вони набувають у своїх соціальних зв'язках. Звісно, нам щодня доводиться спілкуватися не лише з тими чоловіками чи жінками, кого ми добре знаємо або любимо, а й із багатьма незнайомими або неприємними нам людьми. І навіть коли ми мимохідь зустрічаємося з незнайомими нам людьми, то й у цьому разі, як правило, ми обмінюємося з ними поглядами, звертаємо увагу на їхню зовнішність і належність до статі. Зустріч з п'яним чоловіком, який втратив людську подобу й використовує нецензурні або брутальні слова, сварка між жінками в людному місці, мимовільними свідками якої нам довелося стати, можуть не лише безнадійно зіпсувати настрій, а й негативно вплинути на здоров'я.

До речі, лікарів сьогодні турбує зростання серцево-судинних захворювань, які нерідко закінчуються інфарктом. Вони встановили, що однією з найголовніших причин, які призводять до інфарктів, є стресові стани, породжені хамством, грубістю, приниженням людської гідності. Підраховано, що майже п'ята частина всіх стресових станів породжується бюрократизмом, нездоровими міжособистісними стосунками та стосунками в колективах, несприятливим соціально-психологічним кліматом тощо. А оскільки переважно в різностатевих колективах — сімейних, навчальних чи трудових — ми змушені проводити значну частину свого життя, то їх соціально-психологічний клімат має надзвичайно важливе значення передусім для власного самопочуття, успіху тієї спільної справи, якою опікуються люди, які контактують між собою, щастя або нещастя учасників комунікативного процесу.

Отож уміння дотримуватися певних норм і правил взаємодії в різних місцях і за різних ситуацій, враховуючи чоловічий або жіночий стиль спілкування, є невід'ємним складником мистецтва життя.

Як бачимо, стать людини — одна з найважливіших не лише історико-культурних», медичних, а й соціально-психологічних категорій. Великий інтерес до неї в межах психології спілкування зумовлений тим, що сучасні вимоги до міжособистісної взаємодії не можуть бути втілені в життя без урахування психологічної своєрідності людини, яка, безперечно, проявляється і в її статі. Таким чином, дуже важливо виявити індивідуальну своєрідність чоловіків і жінок, аби достовірніше пояснювати різноманітні варіанти спілкування та прояв поведінки індивіда у взаємодії з іншими.

Як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники, аналізуючи цю проблему, досить часто використовують поняття «гендер», окреслюючи його як соціально-біологічну характеристику, за допомогою якої люди дають визначення поняттям «чоловік» і «жінка».

Порівняльний аналіз у сфері соціальних взаємостосунків доводить, що ігри дівчаток відбуваються в менших групах, в яких менше агресивності, більше взаємності, довірливих та інтимних розмов. Водночас у хлопчачих іграх переважає групова діяльність. І з віком ці тендерні відмінності у стосунках стають дедалі глибшими. Так, розмови чоловіків більш інформативні, а жінки у спілкуванні перевагу надають інтимній бесіді про власні переживання тощо. Вони також у взаємодії з іншими намагаються допомогти, підтримати.

Саме тому, зокрема, в європейських країнах та США у професіях, які пов'язані із навчанням, вихованням, опікою, більшість становлять жінки. Гендерні дослідження американських учених показують, що жінки більшою мірою схильні до емпатії, здатності зрозуміти іншу людину, її почуття. Це знайшло вияв навіть в їхній здатності частіше від чоловіків посміхатися. Названі відмінності пояснюють тим, що жінки зазвичай краще інтерпретують емоції оточення. Вони перевершують чоловіків у декодуванні емоційних повідомлень, які надходять від тих, хто їх оточує. Така чуттєвість жінок до сигналів невербального спілкування допомагає пояснити їх велику емоційну чутливість за ситуацій смутку чи радості.

У сфері соціального домінування в багатьох країнах Заходу і Сходу стереотипним є твердження про те, що чоловіки більш владні, агресивні. І таке уявлення корелює з дійсністю, адже практично в кожному суспільстві чоловіки насправді є соціально домінантними.

Відомі й численні відмінності, які проявляються у стилі спілкування:

якщо чоловік стає лідером за ситуації, де немає жорсткого розподілу ролей, він схильний до авторитарності, а жінка — до демократичності;

чоловікам легше дається директивний, проблемно-орієнтовний стиль керівництва, а жінкам — стиль соціального лідера;

чоловіки більшою мірою надають значення перемогам, домінуванню над іншими;

жінки порівняно з чоловіками хворобливіше переживають свої помилки і критичні зауваження, гостріше реагують на неповагу керівництва до себе, постійно потребують оцінки своєї праці, менш схильні до ризику;

якщо в установі прийнятий демократичний стиль спілкування й керівництва, жінки тут цінуються в ролі лідерів так само високо, як і чоловіки, однак за авторитарного стилю спілкування й керівництва оцінка жінок-лідерів нижча, тобто люди схильні сприймати краще «сильне» чоловіче керівництво, аніж «агресивне» жіноче.

Дослідження вчених доводять важливість культури у формуванні цінностей спілкування, тобто саме культура формує гендерні ролі. Як приклад наводяться такі дані. У хліборобських країнах гендерні ролі більш диференційовані: жінки доглядають дітей або працюють у полі, а чоловіки можуть робити що завгодно; у Північній Америці молодь чоловічої і жіночої статей має рівні можливості закінчити коледж, а в японських чоловіків ця можливість набагато більша. Епоха також впливає на формування гендерних ролей. Слід підкреслити таку закономірність: зміна установки супроводжується зміною поведінки. В Європі, у тому числі й у нашій країні, за останнє півстоліття частка жінок у сфері виробництва помітно зросла, так само як і значно більше жінок стало здобувати фах лікаря, юриста.

Дата добавления: 2014-01-11