КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Конспект лекцій 6 страница
11.1.Суть і характеристика категорій «економічний розвиток» та «економічне зростання». Основні теорії та моделі економічного розвитку. Економічний розвиток — це процес якісних змін в економічній системі. Економічне зростання може відбуватися без економічного розвитку, однак економічний розвиток без економічного зростання неможливий. Для характеристики вищезазначених економічних процесів в економічній літературі також використовуються поняття кількісного та якісного зростання. Кількісне зростання, як і економічне, передбачає збільшення валового внутрішнього продукту, яке засновується на створенні матеріальних цінностей. При його оцінці ефективність використання наявних ресурсів не береться до уваги. На відміну від кількісного, при оцінці якісного зростання зважають як на збільшення обсягу агрегованих показників, так і на тенденції у змінах рівня використання наявних ресурсів та екологічної ситуації. Графічні моделі економічного розвитку Існує два основні підходи до геометричного відображення процесів економічного розвитку. Перший з них ґрунтується на основних положеннях теорії циклічності, другий — теорії систем. Траєкторія розвитку спочатку мала вигляд прямої, що свідчило про постійність, монотонність змін параметрів функціонування системи. Пошуки наочного зображення саморозвитку привели до пояснення розвитку як повторення вже пройдених етапів і відображення його за допомогою кола. Поєднання лінії та кола сформували геометричне зображення економічного розвитку у вигляді хвилеподібної лінії. Такий геометричний образ відображав, з одного боку, безперервність економічного розвитку, а з іншого — його циклічний характер. Найпростішим геометричним зображенням циклу економічного розвитку є синусоїда, поділена на чотири фази: пік, спад (рецесія), дно (криза), піднесення.
Геометричне зображення економічного розвитку у вигляді спіралі стало хрестоматійним більш як півтора століття тому. Доповнення до спіральної форми економічного розвитку поняттями ентропія (міра хаосу, безорганізованості) та негентропія (міра організаційності, впорядкованості) визначили систему відліку для пояснення руху системи від хаосу до впорядкованості. Процес розвитку розглядається як боротьба двох протилежних тенденцій: організованості та дезорганізованості. Таким чином, спіраль, що звужується знизу вверх, будується у системі координат на основі ентропії-негентропії. У рамках сучасної парадигми економічний розвиток — це динамічний багатоваріантний циклічний процес, який має спіралеподібну форму та виявляється через кількісні та якісні зрушення у структурі системи за збереження її цілісності. Показники економічного розвитку Усі показники економічного розвитку поділяють на дві групи. До першої групи показників належать ті, за допомогою яких можна оцінити кількісні зміни в обсягах виробництва продукції. Основними серед них є показники приросту валового внутрішнього продукту (ВВП) та ВВП на душу населення, а також показники ефективності функціонування економіки, що обчислюються на підставі ВВП, виробництво основних видів продукції на душу населення (окремих галузей). Показник темпу приросту ВВП розраховується за формулою: (11.1) де ВВПе, ВВПе-1,_і — обсяг ВВП у поточному та у попередньому періодах відповідно. Показник ВВП на душу населення: (11.2)
де Ч — це чисельність населення. Індекс якості економічного розвитку: (11.3) де S— індекс якості економічного розвитку; Y— індекс ВВП; Dу — дефлятор ВВП;
\Y\ — індекс ВВП за модулем. Чим менше значення індексу якості ВВП, тим нижча якість економічного розвитку. Показники ефективності функціонування економіки найбільшою мірою характеризують рівень економічного розвитку, бо відбивають результативність використання основних факторів виробництва. Про рівень економічного розвитку судять із виробництва та споживання деяких ключових видів продукції, передусім енергоспоживання на душу населення. Тому цей показник характеризує досягнутий рівень виробництва, можливості подальшого розвитку економіки та ступінь задоволення потреб людини. До другої групи входять показники, які дають змогу оцінити якість економічного розвитку. Всі показники цієї групи поділяють на дві підгрупи. Перша з них дозволяє оцінити економічний розвиток шляхом «оптимальної» взаємодії соціальних, економічних та політичних чинників, друга — оперує показниками якості життя. До першої підгрупи показників належать комплексний індекс соціального розвитку та індекс І. Адельман і С. Морріс. Індекс соціального розвитку було розроблено у 1970 році Дослідницьким інститутом соціального розвитку ООН. Розрахунок індексу здійснюється на базі 16 показників (9 соціальних та 7 економічних), які мають високий ступінь взаємозалежності. Перелік цих показників наведено у табл. 11.1. Таблиця 11.1
На відміну від індексу соціального розвитку, до складу індексу І. Адельман та С. Морріс входять політичні змінні. Перелік соціальних, політичних та економічних показників, які використовуються для розрахунку індексу І. Адельман та С. Морріс, наведено у табл. 11.2.
Загальним недоліком цих підходів до оцінки рівня економічного розвитку є те, що у них робиться акцент на оцінку витрат, які здійснюються для підвищення рівня добробуту населення, а не на безпосередній результат. Провідне місце у другій підгрупі займає індекс розвитку людського потенціалу, який доповнюється індексом зубожіння та індексом розвитку з урахуванням тендерного розподілу. таблиця 11.2
Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) (у вітчизняній літературі цей показник дістав назву індексу людського розвитку) — це інтегральний показник, який застосовується ООН для оцінки досягнень країн у рівні соціального розвитку. За своїм охопленням ІРЛП перевищує показник доходу на душу населення. Згідно з методологією його розрахунку дохід розглядається як один з інструментів процесу розвитку людини, однак не його результат. Саме тому при розрахунку ІРЛП рівень доходу розглядається як одна з граней рівня добробуту, а основна увага зосереджується на показниках довголіття та рівня освіченості населення. Значення ІРЛП щодо будь-якої країни дає змогу оцінити її здобутки у напрямі досягнення максимально можливого значення та дозволяє провести зіставлення з аналогічними показниками інших країн.
Для розрахунку ІРЛП для кожного з показників визначено фіксовані максимальні та мінімальні значення: • очікувана тривалість життя — 25 і 85 років; • освіченість дорослого населення: 0 та 100 %; • сукупна частка осіб, що навчаються: 0 та 100 %; • реальний ВВП на душу населення (за паритетом купівельної Для будь-якого компонента ІРЛП окремі індекси розраховуються за формулою: Індекс = (Фактичне значення хi - Мінімальне значення хi) / (Максимальне значення хi - Мінімальне значення хi). Дещо інша формула використовується для обчислення індексу доходу w = (log y – log ymin) / (log ymax - log ymin) Підставивши для розрахунків порогові значення, дістанемо такі формули обчислення складових ІРЛП: 1. Індекс очікуваної тривалості життя IL: (11.4) де L — очікувана тривалість життя. 2. Індекс досягнутого рівня освіченості IN: (11.5) 2.1. Індекс грамотності дорослого населення ІG: (11.6) де g — частка грамотного населення. 2.2. Індекс охоплення навчанням 1S: (11.7)
де s — відсоток випускників, що вступили до вищих навчальних закладів. 3. Індекс скоригованого реального ВВП на душу населення (11.8) де Y — скоригований реальний ВВП на душу населення, дол. США. ІРЛП розраховується як просте середнє індексу очікуваної тривалості життя, індексу досягнутого рівня освіченості та індексу скоригованого реального ВВП на душу населення (11.9) Існує два методичні підходи до розрахунку індексу зубожіння залежно від рівня розвитку країни. Для країн, що розвиваються, індекс зубожіння відображає знедоленість у трьох напрямах: • знедоленість з погляду тривалості життя — частка населення, що не доживе до 40 років (P1); • знедоленість з погляду знань — частка неписьменного дорослого населення (Р2); • знедоленість з погляду належного рівня життя (Р3) — просте середнє частки населення, що не має доступу до питної води (P31); частка населення, що не має можливості користуватися медичними послугами (Р32); частки дітей у віці до 5 років, які страждають на відставання у вазі (Р33), Р3 = (P31+P32+P33)/3. (11.10) Індекс знедоленості для країн, що розвиваються, розраховується як IP = (P1+P2+P3)/3. (11.11) Для розвинутих країн індекс знедоленості враховує чотири аспекти знедоленості: • знедоленість з погляду тривалості життя — частка населення, що не доживає до 60 років (Р1); • знедоленість з погляду знань — частка функціонально неписьменного населення (Р2); • знедоленість з погляду належного рівня життя — частка населення, що живе за межею бідності (Р3); • знедоленість з погляду ізоляції або бездіяльності — частка загальної чисельності робочої сили, яка є безробітною більше 12 місяців (Р4). Індекс знедоленості для розвинутих країн розраховується як IР = {Р1 +Р2 + Р3 + Р4)/ 4. (11.12)
Індекс розвитку з урахуванням гендерного чинника (ІРГЧ). Для розрахунку ІРГЧ використовуються ті самі показники, що й при розрахунку індексу розвитку людського потенціалу. Відмінність між ними полягає у тому, що при обчисленні індексу розвитку з урахуванням гендерного чинника середні значення тривалості життя, рівень освіченості та доходу коригуються відповідно до величини розриву між рівнем досягнень чоловіків та жінок. Також коригуються мінімальні та максимальні значення тривалості життя: для жінок — 27,5 та 87,5 роки; для чоловіків — 22,5 та 82,5 роки. Згідно з теорією сталого розвитку економічний розвиток має забезпечувати не лише підвищення рівня добробуту нинішнього покоління, а й не створювати загроз для задоволення потреб майбутніх поколінь. Існує близько 130 індикаторів, які характеризують різні сторони й аспекти сталого економічного розвитку. Базовий набір індикаторів поділяють на чотири основні групи: • соціальні; • економічні; • екологічні; • інституціональні. Соціальний аспект оцінюється через індикатори рівня зубожіння, рівня розвиненості систем перепідготовки та підвищення рівня кваліфікації кадрів, міри доступності в отриманні освітніх і медичних послуг усіма верствами населення тощо. Економічні індикатори включають кількісні показники економічного розвитку, рівня споживання, забезпеченості фінансовими ресурсами й ефективності функціонування фінансових механізмів. Характеристика економічного аспекту також передбачає оцінку ступеня оптимальності поєднання державної, корпоративної, приватної та муніципальної власності; розвиненості сукупності ринків (товарів і послуг, капіталів, цінних паперів, нерухомості, робочої сили й ін.), конкурентного середовища та дієвості антимонопольного законодавства. Надзвичайно розгалуженим є екологічний аспект сталого економічного розвитку. Він охоплює: забезпечення відновлення гармонії між людиною та природою; створення реальних можливостей для задоволення потреб майбутніх поколінь; здійснення теоретичних і прикладних досліджень; розробку практичних методів ефективного та раціонального використання наявних ресурсів; забезпечення екологічної безпеки; перехід на альтернативні джерела енергії, удосконалення правових, економічних та адміністративних методів охорони довкілля; цілеспрямоване екологічне виховання населення тощо. Також надається характеристика рівня забезпеченості та раціональності використання водних, земельних й інших природних ресурсів; якість атмосфери й ефективність використання відходів. На базі інституціональних індикаторів оцінюються політико-правовий, міжнародний та інформаційний аспекти сталого розвитку. Політико-правовий аспект передбачає оцінку рівня демократизації, конституційності влади, розгалуженості системи інсти-туційних норм і правил, що визначаються і дотримуються громадянами у повсякденному житті. Інформаційний аспект — рівня інформатизації суспільства, міру пріоритетності інформаційних ресурсів над речовинно-енергетичними, швидкість та ефективність матеріалізації досягнень науки. В економічній науці існують теорії, що пояснюють причини та чинники економічного розвитку. До основних належать: 1)модель економічного зростання С. Кузнеця; 2) модель економічного зростання Харрода—Домара; 3) модель економічного зростання Дж. Робінсон; 4) модель економічного зростання Кобба—Дугласа; 5) модель економічного зростання Р. Солоу; 6) «золоте правило» Е. Фелпса; 7) модель економічного зростання П. Ромера; 8) інституціональна теорія економічного зростання та розвитку; 9) модель економічного зростання А. Льюїса; 10) революційна теорія залежності; 11) теорія дуального розвитку. Усі теорії економічного розвитку поділять на дві основні групи. До першої з них відносять теорії, спрямовані на визначення та обгрунтування того чи іншого ключового чинника розвитку. До другої — теорії економічного розвитку, розроблені для країн, що розвиваються. У теоретичному аспекті всі теорії економічного розвитку першої групи можна поділити на посткейнсіанські, неокласичні, неоінституціональні та теорії ендогенного впливу НТП. Посткейнсіанські теорії економічного зростання та розвитку Представники кейнсіанського наукового напряму розробили теорії економічного розвитку та зростання, що істотно вплинули як на розвиток економічної думки, так і на формування економічної політики багатьох розвинутих країн. Спільною рисою для всіх кейнсіанських та посткейнсіанських моделей розвитку є розгляд економічного розвитку як процесу, що характеризується кількісними змінами та залежить від обсягів інвестицій. Основоположники посткейнсіанського підходу до економічного зростання та розвитку — С. Кузнець, Р. Харрод, О. Домар, Дж. Робінсон та інші. У процесі кейнсіанської революції виникла цілісна макроеко-номічна теорія, що оперувала агрегованими показниками і досліджувала умови загальної рівноваги. У цей час ключову роль у формуванні теорії економічного зростання відіграли праці американського економіста С. Кузнеця. У своїх працях С. Кузнець зауважував, що теорія економічного зростання та розвитку повинна пояснювати механізм розвитку передових промислових держав; причини, що гальмують розвиток відсталих країн; охоплювати держави з ринковою і плановою економікою, країни розвинуті і ті, що розвиваються; пояснювати вплив на економічне зростання зовнішньоекономічних зв'язків; вплив війн та інтервенцій. Його емпіричні дослідження включали в себе чотири елементи: демографічне зростання, зростання знань, внутрішньодержавну адаптацію до чинників зростання та зовнішні відносини між країнами. Основним проявом економічного розвитку С. Кузнець вважав зростання сукупного продукту, яке б передбачало перетворення багатьох аспектів економічного життя. Ці перетворення мали зачіпати структуру виробництва; галузеву і професійну структуру зайнятості; структуру доходу з погляду факторів виробництва; чисельність, віковий склад і територіальний розподіл населення; міждержавні потоки товарів, капіталу, робочої сили та знань; організацію промисловості і державне регулювання. Зазначені перетворення є необхідною умовою економічного зростання, що формують або підтримують економічний розвиток. У результаті емпіричних досліджень С. Кузнець визначив основне джерело економічного зростання — науково-технічний прогрес, який полягає у розширеному застосуванні науки для розв'язання проблем виробництва, та виокремив показники, що зумовлюють належність держав до сучасної економіки: темпи приросту доходу на душу населення, розподіл робочої сили за галузями та розміщення населення по території. Починаючи з другої половини XX ст. економістами почали проводитися дослідження, спрямовані на розробку моделей економічного зростання з оптимальним співвідношенням між факторами виробництва та визначення умов, які б забезпечували бажані темпи і стабільність розвитку. Однією з перших теоретичних розробок у цьому напрямі була однофакторна модель Хар-рода—Домара. Цю модель визначення темпів економічного зростання незалежно один від одного розробили Р. Харрод та О. До-мар. В основі моделі Р. Харрода — рівність інвестицій та заощаджень, а в моделі О. Домара — рівність грошового доходу (сукупного попиту) і виробничих потужностей (сукупної пропозиції). Зважаючи на однаковість методичних підходів, ці моделі прийнято розглядати як модель Харрода—Домара. В основу цієї моделі закладено такі припущення: • єдиним фактором зростання є капітал, який агрегує в собі потенціал решти факторів виробництва; • рівність наявних заощаджень запланованим інвестиціям; • заощадження та інвестиції складають постійну частку у ВВП. o*I=o*s*Y (11.13) де о — показник капіталовіддачі, яка розраховується таким чином: (1114)
де s— коефіцієнт заощаджень; І — обсяг запланованих інвестицій; Y— ВВП; К — запас капіталу; — величина чистих інвестицій; —зміна ВВП; — зміна обсягу запланованих інвестицій. Для того, щоб збільшення інвестицій не супроводжувалося простим нагромадженням капіталу і не почало стримувати економічний розвиток, має виконуватися рівність: = o*I, де о * І — потенційне збільшення ВВП, викликане приростом інвестицій. Темп зростання за умов повного завантаження наявних виробничих потужностей змінюється прямо пропорційно 5 та о. Чим більша частка ВВП, яка заощаджується та інвестується, тим більшими темпами зростають виробничі потужності і, відповідно, тим вищими темпами буде зростати ВВП. Аналогічно чим більша величина о, тим більше за будь-якої заданої величини інвестицій зростання виробничих потужностей, а отже, тим вищими мають бути темпи економічного зростання для запобігання формуванню надлишкових виробничих потужностей. Головними умовами забезпечення економічного зростання та розвитку є забезпечення рівності заощаджень та інвестицій. На відміну від моделі Харрода—Домара, подальші посткейн-сіанські теорії економічного зростання та розвитку зосереджували свою увагу на проблемах розподілу доходу. Найбільш відомою серед цього класу моделей є модель Джоан Робінсон. Дж. Робінсон будує свою модель не на відношенні рівноваги, а з правил і мотивів, які управляють людською поведінкою. Тип економічної системи визначає специфіку існуючих правил. В основу моделі Робінсон закладено модель економічної системи, в якій виробництво здійснюється приватними підприємствами, споживання — індивідуальними домашніми господарствами, а взаємодія господарських суб'єктів вільна від будь-яких суттєвих обмежень. Чинники зростання у моделі Робінсон поєднані у сім основних груп: • технічні умови; • інвестиційна політика; • умови формування заощаджень; • конкурентні умови; • формування ставки заробітної плати; • фінансові умови; • початковий запас товарів виробничого призначення та очі Робінсон у своїй моделі виходить з такого припущення щодо технічних умов: економіка повністю забезпечена природними ресурсами; чисельність робочої сили та її якість, рівень технології — задані умови. Передбачається, що підприємства у своїй сукупності утворюють елементи повністю інтегрованої структури: вони виробляють усе, що необхідно для виготовлення кінцевого продукту. Трудові витрати, таким чином, є єдиним елементом змінних витрат. Дві особливості притаманні підходу Дж. Робінсон до аналізу інвестиційних рішень: по-перше, підкреслення важливості поняття «життєвого начала»; по-друге, — відсутність чіткого визначення виду інвестиційної функції, яка використовується. Темпи нагромадження, які виводяться з моделі Робінсон, є результатом намагання фірм вижити у конкурентних умовах, а також їх політики розширення виробництва. Робінсон пов'язує норму нагромадження, що проявляється як «життєве начало» або мотиви, з рівнем прибутковості підприємств. Конкурентні умови визначають спосіб формування цін та їхню здатність реагувати на зміну сукупного попиту. Ціна розраховується як сума прямих витрат та «націнки»,4 що утворює прибуток. В умовах конкурентного середовища розмір «націнки» — величина змінна, а обсяг виробництва та рівень зайнятості у сфері виробництва споживчих товарів буде визначатися наявними виробничими потужностями. Ставка зарплати у короткостроковому періоді є постійною величиною. У довгостроковому періоді темп її зростання відповідає темпам підвищення продуктивності праці. Якщо ставка зарплати зростає швидшими темпами, то це призводить до інфляції, яка провокує згортання інвестиційних планів. Дж. Робінсон виділяє два аспекти фінансових умов. Перший — це різне співвідношення між розподілом схильності до заощаджень фірм та розподіл умов, які визначаються кредитоспроможність фірми. Це співвідношення визначається чинником, який характеризує схильність до заощаджень в економіці. Другий аспект фінансових умов пов'язаний з рівнем процентної ставки. Робінсон вважає, що грошово-кредитна політика, яка передбачає зміну процентної ставки, не може забезпечити регулювання рівня капіталовкладень. Початковий запас капітальних благ нарівні з технологічними знаннями та характеристиками робочої сили визначають рівень виробничих можливостей. У моделі Робінсон існує два сектори: у рамках першого з них виробляються споживчі товари, другого — товари виробничого призначення для обох секторів. Темпи економічного зростання залежать від очікувань підприємців, які формуються на основі їхніх уявлень про обсяг попиту у поточному періоді. Обсяг споживання (С) (сукупний попит) та заощаджень (S) мають такий математичний запис: Y=С + S, (11.15) С=W+(1-s)*β*P, (11.16) S = P*(1-(1-s)*β), (11.17) де W— сукупний фонд заробітної плати; Р — сукупні валові прибутки; β — частка заощаджень у прибутках; s — частка заощаджень у сукупному доході. У рамках цієї моделі S — одночасно і рівноважний, і фактичний рівень заощаджень, С — запланований або рівноважний обсяг споживання. Зважаючи на рівність між заощадженнями та інвестиціями з формули (6.35) можна вивести математичний запис рівноважного рівня доходу: , (11.18) де Р — сукупні валові прибутки, які прямо пропорційні розмірам валових інвестицій і обернено пропорційні схильності до заощаджень з прибутків. Інвестиційна активність підприємців, а отже і темпи економічного зростання, у довгостроковому періоді залежать від поточних капіталовкладень. Характер цього впливу залежить від того, як формуються довгострокові очікування. Згідно з моделлю Робін-сон, такі очікування базуються на простій проекції поточної ситуації на майбутнє. На основі рівня цін та ставок заробітної плати поточного періоду, фірми обчислюють норму прибутку, яку будуть приносити інвестиції у майбутньому. Якщо у короткостроковому періоді всі очікування підприємців справджуються, то можна дістати аналітичний запис норми прибутковості у довгостроковому періоді: , (11.19) де r — норма прибутковості;
Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 434; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |