Контрольні питання. 1. Поняття юридичної відповідальності в екологічному праві

1. Поняття юридичної відповідальності в екологічному праві.

2. Визначте поняття, склад та види екологічних правопорушень.

3. В чому полягають особливості кримінальної відповідальності в екологічні й сфері.

4. Особливості адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення.

5. В чому полягають особливості майнової відповідальності в екологічній сфері.

Тема 5. Міжнародне екологічне право і співробітництво України
в екологічній сфері.

√ Поняття міжнародного екологічного права, його основні принципи, об’єкти та джерела.

√ Міжнародне та міждержавне співробітництво України з екологічних питань.

Необхідність розв’язання глобальних екологічних проблем зумовила прийняття відповідних міжнародних правових актів, договорів, угод тощо, які у сукупності створили міжнародне екологічне право. Це право існує поряд із національними правовими екологічними системами. Водночас загальновизнані принципи і норми міжнародного екологічного права спонукають окремі країни приймати відповідні акти національного екологічного законодавства для розвитку міжнародного співробітництва в цій сфері.

До загальновизнаних принципів у екологічній сфері відносять визнання державного суверенітету кожної країни, суверенну рівність окремих держав, територіальну недоторканість і цілісність, міжнародно-правову відповідальність у екологічній сфері, мирне розв’язання міжнародних спорів і конфліктів.

Спеціальні екологічні принципи передбачають захист навколишнього середовища для нинішнього і майбутнього поколінь, неприпустимість заподіяння транскордонного забруднення, екологічно обґрунтоване використання природних ресурсів, неприпустимість радіаційного забруднення навколишнього середовища, захист Світового океану, заборону будь-якого негативного впливу на природне середовище (зокрема військового), забезпечення екологічної безпеки навколишнього середовища.

Серед об’єктів міжнародно-правової охорони навколишнього середовища найбільше значення має охорона атмосфери землі й космічного середовища навколо неї та Світового океану. Інші природні ресурси (земля, надра, води, ліси, тощо) використовуються і охороняються відповідно до національного законодавства, до того ж існує міжнародне співробітництво в цій сфері.

Найважливішим джерелом міжнародного екологічного права є Декларація ООН з навколишнього середовища, яку прийнято в 1972 р. на Всесвітній конференції ООН з проблем навколишнього середовища (Стокгольм, Швеція), Всесвітня хартія природи, прийнята Міжнародним союзом охорони природи. На регіональному рівні, в рамках СНД, прийнято Угоду про взаємодію в галузі екології, охорони навколишнього природного середовища, Створено Міжнародну екологічну раду (МЕР) і Міжнародний екологічний фонд (1992 р.).

Серед міжнародно-правових актів у сфері охорони атмосфери Землі та космічного простору слід назвати Європейську конвенцію про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (Женева, 1972 р.), у якій передбачено прагнення країн охороняти від забруднення повітря, вживати заходів щодо зменшення та запобігання забрудненню повітря тощо. Для здійснення контролю в цій галузі в межах Європейської екологічної комісії ООН з проблем навколишнього середовища створено Виконавчий комітет.

Для охорони озонового шару в 1985 р. у Відні підписано Віденську конвенцію з охорони озонового шару, в 1987 р. – Монреальський протокол про захист озонового шару.

Міжнародно-правовий режим охорони і використання Світового океану передбачає заходи щодо охорони морського середовища від забруднення, регулювання виключної (морської) економічної зони та морського дна. Найважливішим актом їз цих питань є міжнародна Конвенція ООН з морського права (Хартія морів), прийнята в 1992 р. В цій конвенції знайшли відображення економічні та екологічні проблеми використання міжнародного району морського дна, економічної зони, охорони морського середовища від забруднення, а також міжнародного співробітництва в цій сфері.

Для вдосконалення екологічного законодавства і міжнародного співробітництва велике значення має Міжнародна конференція з екологічних питань, яка відбулась в червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро (Бразилія), де була прийнята Декларація Ріо з навколишнього природного середовища та розвитку.

Україна, ставши незалежною державою і усвідомлюючи свою відповідальність як частини світового співтовариства за збереження дикої природи, за збереження дикої флори і фауни в усьому їх біорізноманітті для блага людства, робить певні кроки на міжнародній арені задля розширення та координації діяльності щодо охорони довкілля. Міжнародне співробітництво України в екологічній сфері визначається Основними напрямами державної екологічної політики, а також міжнародними і міждержавними договорами та угодами. Міжнародні зобов’язання України щодо навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки випливають з положень багатьох конвенцій та угод.

Наша країна приєдналась у 1994 році Конвенцію про біологічне різноманіття (м. Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) та Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення (м. Бухарест, 1992 р.); у 1996 році Конвенцію про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовища існування водоплавних птахів (м. Рамсар, 1971 р.), Рамкову конвенцію організацій об’єднаних націй про зміну клімату (м. Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) та Конвенцію про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (м. Берн, 1979 р.), стала членом Ради Європи та підтвердила свої зобов’язання щодо Панєвропейської стратегії збереження біологічного і ландшафтного різноманіття.

Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовища існування водоплавних птахів підписана 02 лютого 1971 року у м. Рамсар, Іран. Україна підтвердила участь в Конвенції Законом України від 29 жовтня 1996 року.

Договірні сторони визначаючи взаємозалежність людини і її навколишнього середовища, беручи до уваги суттєві екологічні функції водно-болотних угідь як регуляторів водного режиму і таких, що підтримують існування характерної флори і фауни, особливо водоплавних птахів; маючи впевненість у тому, що водно-болотні угіддя є ресурсом великого економічного, культурного, наукового і рекреаційного значення, втрата якого була б непоправною; бажаючи призупинити прогресуючий наступ людини на водно-болотні угіддя та їх втрату нині і у майбутньому; визначаючи, що водоплавні птахи під час своїх сезонних міграцій можуть перетинати державні кордони і таким чином, мають розгадатися як міжнародний ресурс; маючи впевненість у тому, що збереження водно-болотних угідь, їх флори та фауни, може бути забезпечене через поєднання далекоглядної національної політики і скоординованих міжнародних зусиль; домовились:

– Кожна з Договірних сторін визначає придатні водно-болотні угіддя на своїй території для внесення їх до Списку водно-болотних угідь міжнародного значення, в першу чергу до Списку належить включити водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів у будь-яку пору року

– Договірні сторони визначають та здійснюють своє планування таким чином, щоб сприяти захисту водно-болотних угідь, внесених до Списку, а також наскільки це можливо, раціональному використанню водноболотних угідь на своїх територіях

– Кожна з Договірних сторін сприятиме збереженню водно-болотних угідь і водоплавних птахів через створення природних резерватів на водно-болотних угіддях, незалежно від того, внесені вони до Списку, чи ні, і забезпечує належний нагляд за ними.

Конвенція про біологічне різноманіття прийнята 5 червня 1992 року у м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія; ратифікована Законом України від 29 листопада 1994 року.

Цілями цієї Конвенції, для досягнення яких виконувати її відповідні положення, є збереження біологічного різноманіття, стале (невиснажливе) використання його компонентів і спільне одержання на справедливій і рівній основі вигод, пов’язаних з використанням генетичних ресурсів, у тому числі шляхом надання необхідного доступу до генетичних ресурсів та шляхом належної передачі відповідних технологій з урахуванням усіх прав на такі ресурси і технології, а також шляхом належного фінансування. Важливість її у тому, що біологічне різноманіття має надзвичайну цінність з екологічної, генетичної, соціальної, наукової та естетичної точки зору. Для збереження біологічного різноманіття та стійкого використання його компонентів є необхідним прийняття низки спеціальних заходів. Кожна сторона Конвенції у відповідності з її конкретними умовами і можливостями розробляє національні стратегії, плани або програми збереження і сталого використання біологічного різноманіття або адаптує з цією метою існуючи відповідні документи. Особлива роль у Конвенції відводиться освіті, підвищенню рівня обізнаності громадськості, науково-технічному співробітництву у цій сфері, застосуванню біотехнологій, доступу до генетичних ресурсів, підготовці кадрів.

Певна робота щодо забезпечення реалізації положень Конвенції в Україні вже проведена. У 1994-1996 роках розроблено та прийнято ряд законодавчих та нормативних актів з питань охорони та використання ресурсів рослинного і тваринного світу, рідкісних видів рослин та тварин, територій та об’єктів природно-заповідного фонду та створення екологічної мережі тощо.

Рамкова конвенція організацій об’єднаних націй про зміну клімату прийнята 11 червня 1992 року у м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія; ратифікована Законом України від 29 жовтня 1996 року.

Кінцева мета цієї Конвенції і усіх пов’язаних з нею правових документів полягає у тому, щоб досягти у виконанні відповідних положень стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Такий рівень має бути досягнутий у строки, необхідні для природної адаптації екосистем до зміни клімату, що дасть можливість не ставити під загрозу виробництво продовольства і сприятиме забезпеченню подальшого економічного розвитку на стійкій основі.

Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі прийнята 19 вересня 1979 року у місті Берн, Швейцарія, Україна приєдналась до Конвенції Законом України від 29 жовтня 1996 року.

Цілі цієї Конвенції полягають у збереженні дикої флори і фауни в їх природних середовищах існування, особливо тих видів і середовищ існування, збереження яких потребує співробітництва декількох держав, а також сприяння такому співробітництву. Особлива увага приділяється зникаючим та вразливим видам, включаючи зникаючі та вразливі мігруючі види. Кожна з Договірних зобов’язується в своїй політиці в галузі планування і розвитку та в своїх заходах у боротьбі з забрудненням враховувати питання збереження дикої флори та фауни та середовищ їх існування, також вживає відповідні і необхідні законодавчі та адміністративні заходи для вирішення цих питань тощо.

Конвенція про захист Чорного моря від забруднення пойнята 21 квітня 1992 року на Конференції причорноморських країн (м. Бухарест), ратифікована Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року.

Конвенція зобов’язує сторони сприяти захисту Чорного моря від забруднень небезпечними речовинами і матеріалами, похованням, які викликають діяльністю на континентальному шельфі, захисту живих ресурсів, моніторингу тощо. Обговорює співробітництво у боротьбі з забрудненням у надзвичайних ситуаціях та інше.

З метою розробки, і вжиття спільних заходів щодо збереження мігруючих видів тварин на протязі всього їхнього міграційного шляху на землі, в повітрі і у воді 23 червня 1979 року у Бонні була започаткована Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин. Ця Конвенція розглядається як важливий інструмент виконання положень Конвенції про збереження біорізноманіття, Бернської конвенції про збереження фдикої флори і фауни та природних середовищ існування у Європі.

З метою боротьби з браконьєрством і торгівлею найбільш вразливими об’єктами природних ресурсів у 1973 році у Вашингтоні підписана Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (СІТЕС). Приєднання України дозволить розробити та запровадити, разом з іншими зацікавленими державами, спільні закордонні заходи та проекти щодо контролю за міжнародною торгівлею рідкісними видами флори і фауни, вжити необхідні заходи щодо обмеження нелегального вилучення тварин і рослин з природного середовища.

Приєднання до Боннської та Вашингтонської Конвенцій буде сприяти укріпленню міжнародного авторитету України та безперечно узгоджується з пріоритетами екологічної політики держави.

Великий крок вперед як для навколишнього середовища, так і для демократії є Орхуська конвенція, яку Україна ратифікувала у 2000 році. Це Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища була підписана в червні 1998 року на четвертій конференції міністрів “Навколишнє середовище для Європи”. Це головний результат розбудови громадянського суспільства у Європі та істотний інструмент екологічної політики. Мета цієї угода між країнами Європи, спрямована на те, щоб відкрити уряди для людей з питань, що стосуються навколишнього середовища. В цій угоді Сторони зобов’язуються: зробити відкритим урядові файли, що містять інформацію про навколишнє середовище; дозволити громадськості брати участь в процесі прийняття рішення урядом (щоб зробити його “прозорим”); дозволити громадськості притягувати уряд та приватні підприємства до відповідальності у суді, у разі невиконання ними своїх обов’язків. Це перша міжнародна конвенція, яка була підготовлена при широкій та активній участі екологічних організацій. Коаліція неурядових організацій (Коаліція НУО) брала участь у розробці проекту і у всіх переговорах, організованих Європейською Економічною Комісією ООН.

Згідно з Орхуською конвенцією громадськість має: Право на сприятливе навколишнє середовище; Право знати; Право брати участь; Право на доступ до правосуддя.

Кожна людина теперішнього і майбутніх поколінь має право жити в навколишньому середовищі, сприятливому для здоров’я і добробуту. Це право закріплене в Конвенції, а також в конституціях деяких держав.

Інші три права, передбачені в Конвенції, – шляхи здійснення прав на сприятливе навколишнє середовище. Орхуська Конвенція складається з трьох основних частин, і кожна з них присвячена одному з прав: знати, брати участь в прийнятті рішень і звертатись в суд.

“Право знати”. У демократичному суспільстві, люди мають право доступу до інформації. Інформація є основою як для демократичної участі в діяльності уряду так і для права особи жити в сприятливому навколишньому середовищі Згідно Орхуській Конвенції люди мають праве одержувати екологічну інформацію.

Екологічна інформація це інформація про:

– стан елементів навколишнього середовища, таких як повітря, вода, земля, ландшафти і природні об’єкти;

– біологічне різноманіття, включаючи генетично змінені організми;

– різні фактори, такі як речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи політику, законодавство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на навколишнє середовище, і дані економічного аналізу;

– стан людського здоров’я і стан історико-культурних територій і будівель, на які впливає або може вплинути стан навколишнього середовища.

Ця інформація може бути в письмовій, електронній, візуальній, усній або іншій матеріальній формі.

Будь-хто може вимагати надання інформації без необхідності доказування своєї зацікавленості.

“Право брати участь”. Демократія ХХІ-ого сторіччя означає більше у ніж власне “вибори”: уряди повинні консультуватися з громадськістю відносно політики або проектів. Це називається “участь громадськості” або “демократією через участь”.

Громадськість повинна бути поінформована на ранній стадії прийняття рішення тому, що це може допомогти ініціаторам проектів і уряду уникнути помилок при прийнятті рішень, що стосуються довкілля. Коли для участі громадськості відкриті всі шляхи, на рішення можна впливати таким чином, щоб врахувати інтереси всіх сторін. Крім того, громадськість матиме достатньо часу, підготовки і ефективної участі в прийнятті рішення. Також громадськість має таке право брати участь в підготовці планів, програм і політики стосовно екології. Кожна держава повинна створити відповідні положення для участі громадськості в підготовці політики і програм, пов’язаних з питаннями навколишнього середовища. Уряди повинні забезпечити надання необхідної інформації громадськості.

Як зазначено вище, Орхуська Конвенція гарантує право на інформацію, право брати участь у прийнятті рішень і право на сприятливе для здоров’я та добробуту довкілля. Гарантією цих прав є й те, що громадяни мають реальну можливість забезпечити реалізацію своїх прав в суді або іншому неупередженому органі. Це названо у Конвенції “доступом до правосуддя”.

Згідно з Конвенцією будь-хто, хто має щирі наміри, повинен мати реальну можливість і забезпечити реалізацію екологічних прав, в тому числі і через суд.

Право на “доступ до правосуддя” має будь-який громадянин. Окремі громадяни їхні об’єднання, а також державні службові особи і комерційні підприємства. Конвенція сприяє розширеному тлумаченню тих, хто має право звернутися до суду. Наприклад:

– будь-яка особа, яка звернулася за інформацією і не одержала її або отримала неадекватну відповідь, може подавати позов;

– також, будь-яка особа, якій не дозволяли брати участь в процедурі прийняття рішенні, що стосується навколишнього середовища, може подавати позов;

– крім того, взагалі, будь-яка особа може звертатися з позовом до іншої приватної особи (у тому числі до підприємства) або органу державної влади (наприклад, відомства чи посадової особи) в зв’язку з порушенням національних законів про охорону навколишнього середовища;

– також є інші можливості подати позов, наприклад, у випадку заперечення права кожної особи жити в навколишньому середовищі, сприятливому для здоров’я і добробуту;

– неурядова організація, мета діяльності якої за Статутом полягає в охороні довкілля, може також звертатися до суду.

Поряд із виконанням зобов’язань України у галузі охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки в перспективі має важливе значення подальше розширення міжнародного співробітництва за такими напрямами:

– співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони навколишнього природного середовища (ЮНЕП – Програма ООН з навколишнього середовища; ЄЕК ООН – Європейська Економічна комісія ООН; ПРООН – Програма розвитку ООН; МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергії ООН; ФАО – організація з продовольства і сільського господарства; Центр ООН по населених пунктах; Комісія сталого розвитку; Глобальний екологічний фонд та інші);

– участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне море, Дунай, Карпати та ін.);

– участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (проблеми відходів, перенесення забруднення повітряними і водними потоками тощо).

Інтеграція України у світове співтовариство уможливила безпосередню міжнародну економічну, технічну та експертну допомогу.

Дата добавления: 2014-01-11