Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Типи і сучасні види капіталу : людський, інтелектуальний, інформаційний, виробничий, підприємницький і фінансовий

 

У першому питанні цієї теми ми називали і розглядали такі конкретні категорії капіталу, як купецький (торговий) і лихварський (грошовий) та виробничий (реальний) капітали. З розвитком капіталістичного суспільства, його продуктивних сил та соціально–економічних відносин з’являються нові сучасні види капіталів, зміст яких буде розглянуто нижче.

Типи і сучасні види капіталу. На наш погляд, необхідно розрізняти два типи капіталу: а)реальний і б) фіктивний. Реальним є той капітал, який складається з факторів виробництва і робить прямий внесок у створення ВВП і даної вартості. Фіктивним капіталом , як буде показано нижче, є фінансовий капітал та усі його конкретні форми (акції, облігації та інші папери). У цьому питанні ми особливу увагу приділяємо видам реального капіталу.

Людський капітал. Виникнення і розвиток теорії людського капіталу зумовлено тими корінними змінами, які відбуваються в суспільстві в епоху науково-технічної та інформаційної революції, коли людина, її науково– освітній потенціал стають вирішальним фактором соціального й економічного прогресу. Нині теорія людського капіталу широко використовується сучасною світовою економічною наукою і займає одне з центральних місць в теорії і практиці ринкового господарства.

Формування сучасної теорії людського капіталу відноситься до 60-хх рр. ХХ ст., коли в американських економічних віданнях було опубліковано ряд статей з даної проблеми. Основні положення цієї теорії сформовані такими економістами, як Г.Беккер, У.Боунян, Л.Туроу, М.Фішер та іншими. У 1992 американського економіста Г.Беккера за роботи з теорії людського капіталу було удостоєно Нобелевською премією з економіки.

Застосування інструмента даної теорії дозволило по новому підійти до вирішення проблем, пов’язаних з факторами виробництва, розподілу доходів, економічної ролі освіти, взаємозв’язку інвестицій в людину з рівнем продуктивності праці і доходів, мотивацією до творчої праці та підприємницької діяльності. Особливе значення набуває вивчення комплексу питань забезпечення раціональної зайнятості і оптимального функціонування ринку праці. Людина стоїть на початку виробництва, вона є центром і осередком виробництва, вона стоїть і в кінці його, як мета будь якого виробництва. Отже, людський капітал сучасна економічна теорія розглядає поряд з другими видами капіталу як об’єкт економічної системи.

Головним змістом теорії людського капіталу є визнання людини як об’єкта капітальних вкладень, як об’єкта і суб’єкта економічної діяльності. Справа в тому, що людський капітал пов’язується економічною теорією з капітальними вкладеннями в людину, які настільки ж прибуткові, як і інвестиції в будь-який інший фактор виробництва.



Під людським капіталом зазвичай розуміється наявний у людини запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, котрі сприяють росту продуктивної праці і впливають на ріст доходів (заробітків). “Людський капітал, - зазначають відомі американські економісти, - є міра втіленої в людині здатності приносити дохід. Людський капітал включає вроджені здібності і талант, а також освіту і придбану кваліфікацію” [Див. : Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р.- Економіка. - М.: Дело , 1994. – с.303]. Це і є достатньо повне визначення сутності людського капіталу.

Розглянемо також структуру людського капіталу і його нагромадження. З точки зору нагромадження людський капітал – це затрати на освіту, на підтримку і розвиток охорони здоров’я, на одержання інформації і на міграцію (мобільність) робочої сили. Розглянемо один з основних аспектів людського капіталу – освіту.

Освіта - перша і головна складова частина людського капіталу. Вона є основним способом, засобом одержати кваліфіковану робочу силу, котра була б здатною виконувати достатньо складні види праці. Таким чином, кваліфікація представляє собою ступінь і професійної освіченості працівника і наявність у нього професійних компетенцій, наявність умінь, навиків, необхідних для виконання певної роботи, що вимагає певної точності та якості виконання, в залежності від якісного стану робочої сили. Освіті, як головному компоненту нагромадження людського капіталу приділяється особлива увага в будь-якому суспільстві. Вона об’єднує зусилля як осіб, бажаючих одержати освіту, так і інвесторів освіти. Для досягнення високого рівня освіти суспільство повинно вкласти значні кошти. У країнах з високим рівнем людського капіталу суспільні витрати на освіту в середньому становлять 5.1 % ВВП в Канаді, Новій Зеландії – понад 7%; понад 8% - Швеції і Данії, що значно вище ніж в Україні.

Другий напрям інвестицій в людський капітал – охорона здоров’я. Вона супроводжує людину з її народження й до її пенсійного віку, коли один, уже старий, носій людського капіталу уступає місце другому – молодому. Затрати на охорону здоров’я продовжують термін обороту робочої сили у виробництві. Витрати на охорону здоров’я становлять в передових країнах у середньому 6,1 % , а у Франції і Німеччині – понад 8% ВВП.

Третій напрям інвестицій в людський капітал – це затрати на забезпечення мобільності (міграції) робочої сили. Мобільність робочої сили багатопланове поняття. Воно визначається і загальними економічними закономірностями розвитку і особистими міркуваннями, а також циклічними структурними коливаннями економіки.

Наприклад, у наш вік інформаційної революції кожні 8 – 10 років інформація (одержання знань ) старіє , причому за цей же період об’єм знань людини подвоюється. Очевидно, що зростають затрати, необхідні на перенавчення і перекваліфікацію робочої сили. Необхідно враховувати, що підвищення мобільності робочої сили є виразом інтенсифікації відтворення людського капіталу.

Мобільність пов’язана зі зміною місця роботи, місця проживання, зі створенням ринку житла тощо. В той же час люди праці намагаються перенавчитись, одержати нову професію, якщо в перспективі їх чекає більш висока заробітна плата. Це також сприяє мобільності робочої сили. Отже здатність робочої сили швидко пристосуватися до постійно змінюваної ринкової ситуації та структурних змін в економіці - дуже важливий напрям інвестицій в людський капітал.

Четвертим аспектом людського капіталу є одержання інформації. Інформація, як відомо, стає одним із найбільш важних ресурсів, який використовує людина у своїй повсякденній діяльності. Це – економічні, соціальні, науково–технічні та інші відомості та показники, на основі аналізу яких приймаються економічні рішення. Отже, інформація повинна бути повною, зрозумілою, доступною і робітникам, і підприємцям, і урядовим установам. Тільки тоді вона може пояснити загальні цілі і задачі, і стане основою партнерства їхньої економічної діяльності.

Нагромадження людського капіталу не може проходити ефективно , якщо суспільство не володіє постійно оновленою інформацією. Саме така інформація стає вирішальним фактором розвитку людського капіталу , так як в ній найбільш чітко і органічно поєднується і проявляються й інші фактори : освіта, охорона здоров’я і мобільність людського фактора.

Інтелектуальний капітал. В науковий обіг поняття інтелектуального капіталу ввів визначний американський економіст Джорж Гелбрейт , який у 1969 р. вжив термін в значенні “інтелектуальна діяльність”. Природу інтелектуального капіталу як категорію постіндустріальної економіки першим вивчав Т. Стюарт. У статті 1992 р. ”Сила інтелекту: як інтелектуальний капітал стає найбільш цінним активом Америки” Стюард визначив інтелектуальний капітал як суму всього того, що знають робітники компанії і що надає конкретні переваги компанії на ринку: патенти, процеси, управлінські навички, технології, досвід і інформація споживачів та постачальників. Об’єднанні разом ці знання складають інтелектуальний капітал.

Інтелектуальний капітал поділяють на дві великі частини: перша – людський капітал, втілений у працівниках компанії у вигляді досвіду, знань, навичок, компетенцій, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі філософії фірми, її внутрішніх цінностей, прикладених до поточних завдань. Іншими його складовими є моральні цінності, культура праці і управління, загальний підхід до справи .

Фундаментальна особливість людського капіталу, як складової інтелектуального полягає у тому, що він не може бути власністю компанії. Людей можна найняти, але їх не можна придбати у власність. У зв’язку з цим, зазначають окремі вчені “… людський капітал не може бути віднесений не тільки до власних засобів фірми, а й взагалі не може розглядатися як одна з статей її активів” [Фишер С., Шмалензи Р. Економіка .- М.,1997 – с.303]. Людський капітал, будучи у повному розумінні невідчутним чинником, невіддільним і невідчутнім капіталом, не може бути скопійованим або відтвореним у жодній іншій організації.

Друга частина інтелектуального капіталу – це структурний капітал, який включає технічне і програмне забезпечення, організаційну структуру, патенти, торгові марки і все те, що дає змогу компаній реалізувати свій виробничий капітал. Структурний капітал також включає в себе відносини, які склалися між компанією та її великими клієнтами, на відміну від людського, структурний капітал може бути власністю компанії, а отже об’єктом купівлі-продажу.

Оскільки обидві частини інтелектуального капіталу беруть участь у виробництві, то обидві вони визначають цінність компанії, що має бути відображено в бухгалтерських документах.

Придбані права власності, ліцензії, бази даних та ін. повною мірою стають активами фірми, відображеними в балансі як основні засоби. Отже, Людський капітал + Структурний капітал = Інтелектуальний капітал.

За останні два десятиріччя відбулися суттєві зміни у розумінні основних факторів, що виражають зростання і розвиток економіки. Якщо раніше головну роль відігравали праця і речовий капітал, то останнім часом до них приєдналася третя складова - інтелектуальний капітал. Неокласичні економісти (Роберт Солоу і Пауль Ромер) показали, що в цілому тільки 50% приросту ВВП можуть бути зумовлені ростом трудових ресурсів і фізичного капіталу. Інші 50 % припадають на інтелектуальний капітал.

Отже , одним з визначальних зрушень у світовій економіці наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. стала принципова зміна співвідношення чинників ефективного розвитку з надзвичайно швидким піднесенням ролі інтелектуального капіталу. Саме інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формування усталеного високого рівня конкурентоспроможності. Завдяки чиннику інтелектуального капіталу ринкова вартість високотехнологічних компаній може в рази перевищувати їх балансову вартість.

Постіндустріальна епоха породила нові типи підприємств, фірми, в яких основний капітал, тобто матеріальні активи, і за своїм обсягом і за вагою не йдуть ні в яке порівняння з фірмами індустріального суспільства. Наприклад, залишкова вартість основного капіталу американської компанії «Майкрософт» на кінець 1996 р. становила всього 930 млн. дол., при загальному обороті у 600 млд. дол. На кожні 100 дол. інвестованих у «Майкрософт» відповідають фонди вартістю трохи більше одного долара [Див. Стюард Т. Интелектуальний капитал. Новый источник богатства организации - с.378].

Інформаційний капітал. У країнах, що перейшли на шлях постіндустріального розвитку інформація і знання стають основою економіки. Наприкінці 1950–х рр. американський вчений Ф. Махлуп висунув ідею про появу інформаційної економіки, в якій найважливішим товаром стає інформація. Згідно з технологічним підходом до інформаційної економіки виділяються такі їх ланки: збирання і введення інформації, збереження інформації, аналіз інформації, виведення і користування інформацією.

Все те, що ледь проглядалось в кінці 1950 – х років, стало реальністю уже в 1970 – ті роки, що підтвердилось масою фактів. Так, в сфері послуг США тепер обертається більше грошей, ніж у виробничому секторі; кількість робітників, зайнятих у виробничих операціях у розвинених країнах зменшилось до 12- 15 % .

З часу розгортання НТР (середини 50–х рр. ХХ ст.) інформація перетворилась на вагомий і новий фактор соціально–економічного прогресу, передусім трудової діяльності сучасного працівника. Для цього створені і створюються сучасні інформаційні системи, основою яких є розвиток принципово нових засобів передавання інформації – космічні, волоконно- оптичні та ін. Інформаційні системи призначенні для зберігання, обробки, перетворення та оновлення інформації.

В інформаційному суспільстві економіка будується на системі інформаційних технологій, “інтелектуальних” комп’ютерах, автоматизації та роботизації усіх сфер і галузей економіки й управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв’язку. Усі ці складові інформаційної економіки формують новий капітал, який зараз у передових країнах все більше заміщує речовий капітал, що базувався на індустріальній техніко–технологічній основі.

Вперше теорію про інформаційний капітал висунув американський соціолог Ельвін Тоффлер у своїй книзі “Третя хвиля ”[Див. Тоффлер. Третя хвиля //США – економіка, політика, ідеологія – М ., 1982, - № 7 – с.99]. Він довів, що в умовах постіндустріального суспільства знання і інформація стають основою економіки, утверджуються і перетворюється в головний капітал – інформаційний капітал. На відміну від капіталу індустріального суспільства, де вартість фірми складається із вартості будівель, устаткування, товарів, капітал постіндустріального суспільства переважно нематеріальний.

Розглядаючи суспільний розвиток як “зміну стадій“, прихильники цієї теорії пов’язують його становлення з формуванням потужного “четвертного”, інформативного сектора економіки, що слідує за сільським господарством, промисловістю і економікою послуг. Капітал і праця індустріального типу уступають місце інформаційному капіталу і праці, основаних на знаннях в інформаційному суспільстві.

Інформація як носій знань є об’єктом купівлі і продажу і мало чим відрізняються від звичайного товару і послуги. Варто пам’ятати: інформація, на відміну, від звичайного товару, під час продажу не відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії від її використання. Проте він може продати її повторно. Те саме може зробити й покупець. На перетворення знань та інформації на якісно нову форму багатства і капіталу, що змінює засоби виробництва , акцентують увагу ряд вітчизняних вчених: А.А. Чухно, С.В.Мочерний та інші.

Інформаційний капітал суттєво відрізняється від речового (реального) капіталу. Так наприклад, споживання матеріальних благ, передусім предметів споживання і сировини, означає їхнє знищення. Знаряддя праці (машини, верстати тощо) функціонують порівняно довго. У кінцевому підсумку і вони зношуються фізично і перестають існувати. Інша справа із споживанням інформації та знань. Вони не знищуються, не зникають як матеріальні блага, хоча в умовах швидкого прогресу можуть морально старіти і війти із сфери споживання. Продукти інформації та знань, по суті, можуть викировуватись необмеженим числом господарюючих суб’єктів.

З іншого боку, варто мати на увазі й те, що існування інтелектуального капіталу, а отже і виробництва ВВП, пов’язані з витратами: це витрати на придбання інформаційних технологій, самої інформації, їх використання у виробничому процесі тощо. У 1991 р. в США вперше витрати на придбання інформації та інформаційних технологій досягли 112 млд. дол., а витрати на придбання виробничих технологічних і основних фондів досягли 107 млд. дол. Роль і значення інформаційного капіталу зростають так швидко, що вже на початку 1995 р. в американській економіці з допомогою інформаційного капіталу виробляються ¾ доданої вартості, створюваної у промисловості. Це свідчить про те, що у сфері матеріального виробництва, якою є промисловість, речовий капітал індустріального типу ще на початку останньої третини ХХ ст. перестав бути провідним.

Виробничий капітал. Потрібно запам’ятати, що виробничим капіталом є той капітал, який існує як складова продуктивних сил суспільства, тобто як реальний капітал. Саме цей капітал бере безпосередню участь у створенні матеріальних і нематеріальних благ та їхньої вартості. На прикладі підприємницького капіталу буде продемонстровано елементи продуктивного капіталу, його складові. Ще більш докладно зміст виробничого капіталу буде викладено у наступній лекції цієї теми.

Підприємницький капітал. Для здійснення підприємницької діяльності необхідно мати певний стартовий капітал: без наявності останнього не може бути підприємництва. Чим більшим і ефективнішим є капітал підприємця, тим значнішими і успішнішими будуть результати його діяльності. Капітал на рівні підприємства може існувати у різних формах: речового капіталу, інтелектуального капіталу, інформаційного капіталу, грошового капіталу, позикового капіталу, уставного капіталу тощо.

Для організації підприємницького бізнесу на його початковій стадії приходиться здійснювати первісне вкладення капіталу. Перш за все, для цього уже повинен існувати підприємницький капітал. Підприємницький капітал – це певна сума грошей, що використовується для конкретної справи з метою отримання прибутку або прав управління підприємством (акціонерним товариством) через прямі чи портфельні інвестиції. Насправді капітал підприємства, як правило, перевищує підприємницький капітал на величину позичкового капіталу.

Стартовий початковий капітал відображає потребу підприємця в основному і оборотному капіталі, який спрямовується на купівлю виробничих фондів (основних і оборотних), зарплату і затрати на управління, на інші виробничі і невиробничі витрати (реєстрацію підприємства, відкриття банківського рахунку, на ремонт устаткування та інше).

Джерелами покриття стартового капіталу і поновлення засобів підприємства можуть бути як власні (внутрішні), так і позичкові (зовнішні) засоби. Співвідношення власних і позичкових засобів визначається двома видами факторів:

- об’єктивними – організаційно–правовою формою підприємництва, господарською і ринковою кон’юнктурою, станом і розвитком національної економіки, вимогами державних регуляторних органів;

- суб’єктивними – підприємницькою здібністю, становищем та особистими можливостями підприємця.

До власних джерел відносяться: прибуток підприємства, інші види доходів, уставний фонд, амортизаційний фонд, заборгованість покупцям, виручка від реалізації вибувшого майна та ін.

До позичкових джерел відносяться: кредити і позика, кредиторська заборгованість, стійкі пасиви.

Уставний капітал – джерело основних і оборотних засобів підприємства, який формується при його організації. У свою чергу джерела формування уставного капіталу залежать від організаційно–правової форми підприємства. В якості джерел можуть виступати: акціонерний капітал, пайові внески засновників, галузеві фінансові структури, довгостроковий кредит, бюджетні засоби. Величина уставного капіталу показує розмір тих грошових засобів (основних і оборотних), котрі інвестовані в процес виробництва.

Ряд інших питань виробничого капіталу розглядається в наступній лекції, яка присвячена його відтворювальному процесу.

Фінансовий капітал – це капітал який виступає у формі цінних паперів (акцій, облігацій тощо) та позичковому капіталі. Облігації, як і акції, є представниками фінансового капіталу і як такі, з одного боку, є формою вкладення позичкового капіталу, а з іншого - втіленням дійсного (реального ) капіталу. На інвестиційних ринках облігації мають форму інвестиційного капіталу, тобто є представниками наявного або майбутнього реального капіталу, в який він має трансформуватись як протилежний облігаціям на ринку позикового капіталу. Продана облігація означає, що відбулась акумуляція позичкового капіталу на підприємницькі чи державні потреби. Основна відмінність облігацій від акцій полягає в тому, що перша забезпечує дохід не прямо, а друга – прямо.

Складовою фінансового капіталу є і банківські кредити, які позичаються і інвестором на термін, що перевищує 12 місяців, тобто рік. Гроші тут видаються в борг, набирають форми позички або позики, а інвестор в обох випадках стає кредитором.

Кредитор не вкладає гроші, якщо не буде впевнений, що вони не повернуться йому з приростом-відсотком.

Отже основними матеріальними носіями, що виражаються фінансовим капіталом є акції, облігації і похідні від них форми. Сукупний курс зазначених паперів визначає обсяги фінансового капіталу підприємства, окремого домогосподарства чи держави.

Оскільки курс цінних паперів постійно коливається під впливом очікувань інвесторів щодо зміни норм прибутку підприємства-емітента цих паперів, а також зміни ставки позичкового відсотка, то коливається і розмір фінансового капіталу. Він має змінний нефіксований характер. У цьому розумінні обсяг фінансового капіталу – це розмір потенційний.

Фінансовий капітал, відбиваючи в сукупності кругообіг позичкового і реального капіталу, постає як перетворена, капіталізована форма інвестиційного товару. Він перетворює абстрактний інвестиційний товар у реальний капітал. (Див лекцію 2.1. цієї теми). Але за своїм змістом він є фіктивним капіталом.

Оскільки фінансовий капітал постійно коливається під впливом очікувань інвесторів, то він породжує такий недолік, яким є широкий розвиток спекулятивних операцій на фінансових ринках, що призводить до неможливості визначення його загального розміру, появи суттєвих диспропорцій між реальним капіталом і фінансовим капіталом, що його обслуговує.

К. Маркс, не заперечуючи велике значення в ринковій економіці фінансового капіталу, назвав його фіктивним і запровадив цю назву у науковий обіг. Його власна позиція щодо сутності фінансового капіталу така: ”Якщо це державні папери, вони є суть капіталу тільки для тих, хто їх купив, для кого вони становлять, отже, ту ціну, за яку він їх купив, становлять його капітал, вкладений у ці папери; самі вони не є капіталом, а простими борговими зобов’язаннями …Усе перелічене не суть дійсного капіталу вартості, не утворює жодної складової капіталу … Це простий титул на капітал”.

Отже, фінансовий капітал є дійсним капіталом в тому конспекті, що він є формою вкладення позичкового капіталу, без якого не можлива реалізація потенціалу реального капіталу.

 

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Типи і сучасні види капіталу : людський, інтелектуальний, інформаційний, виробничий, підприємницький і фінансовий

Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 1007; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:

  1. Аналіз оборотності оборотного капіталу.
  2. Аналіз паказників структури капіталу підприємства
  3. Аналіз складу та структури капіталу підприємства
  4. Аудит формування і використання власного капіталу та забезпечення зобов'язань
  5. Важливе значення в проектному аналізі має підхід, при якому розрізняєтьсяекономічний і фінансовий аналіз проекту.
  6. Визначено і списано фінансовий результат від звичайної діяльності (100000-45000-21000-17000-5100) 11900грн.
  7. Дав досить глибоке, як на ті часи, визначення капіталу, започаткував поділ капіталу на основний та оборотний.
  8. Джерела формування капіталу корпорації
  9. Для прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товариства необхідна згода всіх його учасників та відсутність заперечень з боку кредиторів цього підприємства.
  10. Дослідження економічної природи людини: сучасні тенденції.
  11. Еволюція та сучасні риси фінансових систем країн з розвиненою ринковою економікою
  12. Ефективність оборотного капіталу




studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.158.7.152
Генерация страницы за: 0.019 сек.