Способи забезпечення стійкості стінок виїмок

Найкраще улаштуванням природних укосів. Але треба виконувати їх планування, не допускати розміщення в межах призми можливого обрушення будь-яких матеріалів чи конструкцій, а також руху чи розміщення машин та механізмів. Однак, якщо з технічних чи економічних причин улаштування природних укосів неможливо чи неефективно (близько від котлована знаходяться комунікації, будівлі чи споруди, більше нема де розмістити техніку або матеріали), тоді стінки котлованів чи траншей улаштовують вертикальними з додатковими їх штучним закріпленням (рис.2.4). Найбільш надійне, хоча дороге і трудомістке шпунтове огородження стінок. Його виконують, як правило, до початку розробки грунту в котловані чи траншеї. Спочатку забивають маячні палі, улаштовують направляючі між ними, а потім по направляючих забивають металевий профільований або дерев’яний шпунт.

Рис. 2.4. Кріплення стінок котлованів і траншей: а ‑ підкісне; б ‑ анкерне; в ‑ шпунтове; г ‑ розпірне горизонтальне з прозорами; д ‑ те саме, вертикальне суцільне; е ‑ консольно-розпірне; є ‑ інвентарне; 1 ‑ забирка з дощок; 2 ‑ стояк; 3 ‑ бобишка; 4 ‑ підкіс; 5 ‑ паля; 6 ‑ анкерна тяга; 7 ‑ засипка; 8 ‑ розпірка; 9 ‑ металева паля; 10 ‑ пояс-обв'язка; 11 ‑ розпір; 12 ‑ дошка затяжки; 13 ‑ укіс котловану; 14 ‑ кронштейн; 15 ‑ накладки; 16 ‑ клини; 17 ‑ шар набризк-бетону; 18 ‑ прогони; 19 ‑ збірно-розсувна рама; 20 ‑ інвентарні щити огорожі; 21 ‑ в'язі жорсткості

Додатково маячні палі стяжками прикріпляють до анкерних паль, або влаштовують підпорки чи розпорки. Щитове чи шпунтово-щитове огородження влаштовують після влаштування котлованів чи траншей з обов’язковою засипкою пазух між щитами і стінками виїмки, щоб надійно передавати навантаження від стінки на щит і далі на стійки чи палі і розпорки, або анкери. Розбирають таке огородження знизу вверх по мірі засипки і ущільнення грунту в траншеї.

При роботах в насичених водою грунтах, особливо в пісках-пливунах, ефективно захистити котлован або траншею можна тимчасовим заморожуванням грунту. При цьому забезпечується тимчасова водонепроникненість грунту. Для цього по периметру котлована через розташовані в грунті пустотілі труби подають охолоджений до -10°…-20°С розчин солей, який постійно циркулює через морозильну установку. Поступово грунт біля труби охолоджується і крижаніє, створюючи водонепроникну стіну. Температуру замерзання грунту потрібно підтримувати постійно до закінчення робіт в котловані та утворення в підземній частині водонепроникливої конструкції. Після цього роботу морозильної установки припиняють і після відтаювання грунту труби демонтують. Головними недоліками такого способу є висока енергомісткість, інерційність, підвищена вологість. Але технологія цього способу добре відпрацьована, тому він широко застосовується в екстремальних умовах роботи.

Більш надійними способами є технології постійного закріплення грунту з одночасним забезпеченням його водонепроникненості. До них належать цементація, бітумізація, сілікатизація. Принцип дії однаковий. В грунт нагнічують розчин, який при твердінні зв’язує грунт в моноліт. Розчин подають через ін’єктори (перфоровані труби) під тиском до 0,6 МПа.

Для забезпечення стійкості вузьких траншей, свердловин, в яких в подальшому влаштовуються монолітні конструкції, застосовують водну суспензію бентонітової глини. Вона, заповнивши траншею, тисне на стінки не даючи фільтруватися підземним водам і, кальматуючи пори, забезпечує стійкість стінок та виключає обвалення. Суспензію бентонітової глини заданої щільності готують в шнекових замішувачах безпосередньо на будівельному майданчику і через труби заливають в траншеї.

Дата добавления: 2014-01-11