Умови попередження внутріособистісних конфліктів

Знаючи причини і фактори, що сприяють виникненню внутріособистісних конфліктів, особливості їхнього переживання, можна обґрунтувати умови їхнього попередження.

Для збереження внутрішнього світу особистості важливо приймати важкіжиттєві ситуації як даність буття, тому що вони спонукають до активності, роботі над собою і до творчості.

Велике значення має формування, кожною людиною життєвих цінностей і проходження їм у своїх справах і вчинках. Життєві принципи допомагають уникнути багатьох ситуацій, зв'язаних із сумнівами в істинності тієї справи, якому людина служить. Треба намагатися не бути людиною – флюгером.

Однак сталість, вірність собі у визначених умовах виявляються як інертність, консерватизм, слабість, невміння пристосуватися до вимог, що змінилися. Якщо людина знаходить у собі сили поламати звичний спосіб існування, переконавши в його неспроможності, то вихід із внутріособистісного протиріччя буде продуктивним. Необхідно бути гнучким, пластичним, адаптивним, уміти реально оцінювати ситуацію і, якщо необхідно, мінятися.

Важливо, уступаючи в дріб'язках, не перетворювати це в систему. Постійна нестійкість, заперечення стабільних установок і схем поводження приведуть до внутріособистісних конфліктів.

Необхідно сподіватися на кращий розвиток подій, ніколи не втрачати надії на те, що життєва ситуація завжди може покращитися. Оптимістичне відношення до життя — важливий показник психічного здоров'я людини.
Не бути рабом своїх бажань, тверезо оцінювати свої можливості по задоволенню потреб. Сократ помітив:

“Для того щоб бути щасливим, необхідно не прагнути до задоволення усіх своїх потреб, а зменшувати них”.

Необхідно учитися керувати собою, своєю психікою. Особливо це відноситься до керування емоційним станом. Як відзначав класик античної медицини Клавдій Гален:

“...у боротьбі за здоров'я на першому, плані — уміння панувати своїми пристрастями”.

Розвиток вольових якостей багато в чому сприяє попередженню внутріособистісних конфліктів. Саме воля, що представляє собою досягнутий рівень саморегуляції своєї діяльності і поводження, що припускає здатність приймати рішення зі знанням справи, повинна супроводжувати усі види життєдіяльності людини. Велика роль волі у внутріособистісному конфлікті, де тільки з її допомогою людин може перебороти складності ситуації.

Постійно уточнювати і коректувати для себе ієрархію ролей. Прагнення реалізувати усі функції, що випливають з тієї або іншої ролі, врахувати всі побажання навколишніх неминуче приведе до виникнення внутріособистісних конфліктів.

Попередженню рольових внутріособистісних конфліктів сприяє доситьвисокий рівень особистісної зрілості. Він припускає вихід за межі чисто рольового поводження з його шаблоновими реакціями, із твердим проходженням прийнятим стандартам. Справжня моральність — це не сліпе виконання загальноприйнятих норм моралі, а можливість власної моральної творчості, «надситуативної активності» особистості.

Необхідно прагнути до того, щоб оцінка людиною свого «Я» була б відповідною його дійсному «Я», забезпечувати адекватність самооцінки. Занижена або завищена самооцінка часто зв'язана з небажанням або невмінням зізнатися собі в чому-небудь. Буває і так, що людина оцінює себе адекватно дійсності, але бажає, щоб інші оцінювали його інакше. Подібний оцінний дисонанс рано або пізно приведе до внутріособистісного конфлікту.

Не збирати проблеми, що вимагають дозволу. Зрушування рішення задач «на потім» або позиція «страуса з головою в піску» — далеко не кращий спосіб уникання труднощів, тому що в підсумку людин змушений буде робити вибір, що чревате конфліктами.

Не варто братися за усі відразу, не слід прагнути реалізувати всі одночасно. Оптимальний вихід — створення пріоритетів у реалізованих програмах і виконуваних задачах. Складні проблеми краще вирішувати вроздріб.

Намагатися не брехати. Можна заперечити, що немає людей, які б нікому не брехали, дійсно так. Але завжди є можливість у ситуаціях, коли не можна сказати правду, просто ухилитися від відповіді: змінити тему розмови, промовчати, обробитися жартом і т.д. Неправда може створити внутріособистісні проблеми, неприємні ситуації в спілкуванні, що спричинять переживання, актуалізацію почуття провини.

Намагатися філософськи відноситися до долі, не панікувати, якщо удача змінює вам. У цьому плані доречна інструкція з користування удачею, запропонована, з відомою часткою гумору, психологом В. Леви:

“...не бажати (тому що віджахнеш); не сподіватися (інакше боляче буде, якщо не вийде); не шукати двічі в одному місці (вдача не тупіша за тебе); шукати мовчачи; не вистачати брудними руками; вчасно відпускати”.

Фактори і механізми вирішення внутріособистісних конфліктів

Під вирішенням (подоланням) внутріособистісного конфлікту розуміється відновлення погодженості внутрішнього світу особистості, установлення єдності свідомості, зниження гостроти протиріч життєвих відносин, досягнення нової життєвої якості.

Вирішення внутріособистісного конфлікту може бути конструктивним і деструктивним. При конструктивному подоланні внутріособистісного конфлікту досягається щиросердечна рівновага, поглиблюється розуміння життя, виникає нова ціннісна свідомість.

Вирішення внутріособистісного конфлікту усвідомлюється через: відсутність хворобливих станів, зв'язаних з конфліктом, що малося; зниження проявів негативних психологічних і соціально-психологічних факторів внутріособистісного конфлікту; підвищення якості й ефективності професійної діяльності.

Фактори конструктивного вирішення внутріособистісних конфліктів.

У залежності від індивідуальних характеристик люди відносяться до внутрішнім протиріччям по – різному, обирають свої стратегії виходу з конфліктних ситуацій. Одні занурюються в міркування, інші негайно починають де6йствовать, треті зануритися в їхні емоції, що захльостують.

Єдиного рецепта правильного відносин до внутріособистісних конфліктів немає. Важливо, щоб людина, віддаючи собі звіт у власних індивідуальних особливостях, виробляв свій стиль дозволу внутрішніх протиріч, конструктивне відношення до них.

1. Подолання внутріособистісного конфлікту залежить від глибинних світоглядних установок особистості, змісту її віри, від досвіду подолання себе.

2. Розвиненість вольових якостей сприяє успішному подоланню людиною внутрішніх конфліктів. Воля складає основу всієї системи саморегуляції людини. У важких ситуаціях воля, як правило, приводить у відповідність зовнішні вимоги і внутрішні бажання. Якщо воля розвита недостатньо, перемагає те, що вимагає найменшого обору, а це не завжди приводить до успіху.

3. Способи вирішення конфлікту, час, затрачуваний на це в людей з різними типами темпераменту, різні. Холерик вирішує усі швидко, переважає поразку невизначеності. Меланхолік довго міркує, зважує, прикидає, не вирішуючись приступити до яким – або діям. Однак такий болісний рефлексивний процес не виключає можливість у корені змінити сформовану ситуацію. Властивості темпераменту впливають на динамічну сторону рішення внутріособистісних протиріч: на швидкість переживань, їхня стійкість, індивідуальний ритм протікання, інтенсивність, напрямок зовні або усередину.

4. Але процес вирішення внутріособистісних протиріч впливають статеволітні особливості особистості. Зі збільшенням віку внутріособистісні протиріччя знаходять типові для даного індивіда форми дозволу. Періодично згадуючи прожите, ми повертаємося до критичних крапок, коли – те що порушили розміряний плин буття, по - новому їх переосмислюємо, усе більш глибоко й узагальнено аналізуємо способи дозволу конфліктів, подолання того, що здавалося нездоланним. Робота над своїм минулим, аналіз власної біографії — один зі шляхів розвитку внутрішньої стабільності, цілісності, гармонійності.

Різні способи виходу з конфліктів у чоловіків і жінок. Чоловіки більш раціональні, вони з кожним новим внутріособистісним переживанням збагачують свій набір засобів дозволу ситуації. Жінки всякий раз по-новому радуються і страждають. Вони різноманітніше в особистісних характеристиках, а чоловіка — у рольових. Жінки більше встигають обновити і як би заново відредагувати накопичений досвід, чоловіки менш схильні повертатися до пережитого, але уміють вчасно вийти з конфлікту.

Механізми і способи вирішення внутріособистісних конфліктів.

Подолання внуоріособистісного конфлікту забезпечується утворенням і дією механізмів психологічного захисту. Психологічний захист — нормальний, повсякденно працюючий механізм психіки. Вона є продуктом онтогенетичного розвитку і навчання. Розвиваючись як засіб соціально-психологічної адаптації, механізми психологічного захисту призначені для контролю емоцій у тих випадках, коли досвід сигналізує людині про негативні наслідки їхнього переживання і вираження.

Деякі дослідники вважають психологічний захист непродуктивним засобом рішення внутрішнього конфлікту. Вони думають, що захисні механізми обмежують розвиток особистості, її «власну активність». Розглянемо механізми психологічному захисту докладніше.

Заперечення — один з онтогенетичних ранніх і найбільш простих механізмів захисту. Заперечення розвивається з метою стримування негативних емоцій, викликаних улученням людини у важку ситуацію. Заперечення має на увазі інфантильну підміну ухвалення рішення на дії відповідно до нових обставин, їхнім ігноруванням.

Проекція порівняно рано розвивається в онтогенезі для стримування почуття неприйняття себе через нездатність справитися з труднощами.

Проекція припускає приписування джерелу труднощів різних негативних якостей як раціональну основу для його неприйняття і самоприйняття на цьому тлі.

Регресія розвивається в раннім дитинстві для стримування почуття непевності в собі і страху невдачі, зв'язаних із проявом ініціативи. Регресія припускає повернення в ситуації внутрішнього конфлікту до дитячих стереотипів поводження.

Заміщення розвивається для стримування емоції гніву на більш сильного або значимого суб'єкта щоб уникнути відповідної агресії або відкидання. Індивід знімає напругу, звертаючи агресію на більш слабкий об'єкт або на самого себе. Заміщення має активні і пасивні форми і може використовуватися індивідами незалежно від їхнього типу конфліктного реагування.

Придушення розвивається для стримування страху, прояву якого неприйнятні для позитивного самосприйняття і грозять влученням у пряму залежність від агресора. Страх блокується за допомогою забування його джерела, а також обставин, асоціативно зв'язаних з ним. До придушення відносяться близькі до нього механізми ізоляції і інтроекції.

Ізоляція — сприйняття ситуацій, що травмують, або спогад про них без почуття тривоги,

Інтроекція — присвоєння цінностей або чорт характеру інших людей для предупреждения погрози з їх боку.

Інтелектуалізація розвивається в ранньому підлітковому віці. Припускає довільне тлумачення подій для розвитку почуття суб'єктивного контролю над ситуацією. При цьому використовуються способи: порівняння протиборчих тенденцій; складання списку «+» і «—» кожної з тенденцій і їхній аналіз; шкалування кожного «+» і «—» у кожній з тенденцій і їхнє підсумовування.

Сюди входять також механізми анулювання, сублімації і раціоналізації.

Анулювання — поводження або думки, що сприяють символічному зведенню на немає попереднього акта або думки, що викликали сильне занепокоєння, почуття провини.

Сублімація — задоволення витиснутого неприйнятного почуття (сексуальним або агресивного) здійсненням соціально схвалюваних альтернатив. Способи: переключення на інший вид діяльності; здійснення привабливих, суспільно значимих учинків.

Раціоналізація — перебування правдоподібних причин для виправдання дій, викликаних подавленими, неприйнятними почуттями. Реалізовані способи: дискредитація мети (елементарне знецінювання недосяжного); дискредитація значимого іншого, котрий відмовляє в увазі; перебільшення ролі обставин, долі; твердження шкоди в благо; переоцінка цінностей, усієї мотиваційної системи; самодискредитація (спокута провини).

Реактивне утворення припускає вироблення і підкреслення в поводженні протилежної установки.

Компенсація — онтогенетичній самий пізній і складний захисний механізм, що розвивається і використовується, як правило, свідомо. Призначений для стримування почуття суму, горя з приводу реальної або мнимої втрати, утрати, недоліку, неповноцінності. У нього входять механізми ідентифікації і фантазії.

Ідентифікація — моделювання поводження іншої особи як шлях до підвищення самоцінності або справитися з почуттями в зв'язку з можливим поділом або втратою.

Фантазія - втеча в уяву з метою відходу від реальних проблем, зв'язаних з дозволом внутріособистісного конфлікту.

Механізми захисту, що розвиваються в онтогенезі як засіб адаптації і дозволу конфліктів, можуть за певних умов викликати протилежні стани дезадапації і перманентного конфлікту. В основі цієї неоднозначності лежить те, що механізми захисту є у своїй більшості продуктів конфліктів раннього онтогенезу.

Дата добавления: 2014-01-11