Питання 3. Про прабатьківщину ацтеків нам на сьогодні практично нічого невідомо

Про прабатьківщину ацтеків нам на сьогодні практично нічого невідомо. Відомо тільки, що 1014 р. вони звідти рушили у мандри (причину знаємо тільки легендарну – веління їхнього бога Уїцилопочтлі). Довгі блукання завершились приходом у другій половині ХІІІ ст. у район озера Тескоко (Центральна Мескика), де вони віднайшли нову батьківщину. Місцевість біля озера була схожою на райський куточок: висота 2300 м над рівнем моря, що рятувала від тропічної спеки, достатня зволоженість і надзвичайна родючість ґрунтів, багато дичини, яка ховалась у заростях. Однак, долина уже давно була обжита іншими численними племенами, склалося біля півсотні міст-держав, які безперервно воювали між собою.

За таких умов ацтеки спочатку були змушені визнати чиюсь зверхність. Але це їх не врятувало від переслідувань. У критичний момент їхнім вождем став Теноч, якому судилося відіграти чи не найбільшу роль у становленні ацтекської могутності. Він повів ацтеків у долину Тісапан, де не було харчів, зате вона кишіла отруйними зміями. І в той час, коли всі думали, що ацтеки вимруть від голоду та зміїних укусів, останні просто засмажили і з'їли майже всіх змій. Після цього Теноч пристав до могутнього володаря Кошкоштлі і проявив себе надійним і хоробрим васалом під час війни. Легенда розповідає, що переможці хотіли відібрати здобич ацтеків – 8000 полонених противників. Ацтеки розгадали це наперед і відрізали в полонених по одному вуху. А після того прийшли до володаря і як доказ принесли йому всі ці вуха. Теноч задумав породичатися із сюзереном і попросив у нього руку дочки. Щоб добити Кошкоштлі, ацтекські жерці прямо на весільній церемонії принесли в жертву принцесу, а один із них виконав перед бідолашним батьком моторошний ритуальний танець у її шкірі. Убитий горем, Кошкоштлі збожеволів. Наслідком цього стала війна, у якій ацтеки були розбиті і змушені були тікати на невеликий болотистий острів озера Тескоко. Там би й мала припинитися їхня історія, але Теноч зумів використати останній шанс на виживання. Ацтеки під його керівництвом заснували у 1325 р. місто Теночтитлан (назване на честь вождя), яке згодом стало столицею могутньої імперії.

Будівництво Теночтитлану почалося із спорудження храму бога Уїцилопочтлі, від якого точно на захід, схід, північ і південь провели розмежовувальні лінії, поділивши місто на 4 квартали: «Квітковий», «Божественний», «Комариний» та «Чаплиний», кожен квартал був поділений на 5 родів. Будівельні матеріали ацтеки вимінювали в сусідів на здобич, яку ловили в озері. Проблему нестачі їжі вирішили, вдавшись до технології чінампів. Завдяки цим заходам вони врятувалися від загибелі і, більше того, почали нарощувати могутність.

В ті ж роки завершилася стратифікація суспільства, яке остаточно поділилося на 2 верстви: текухлі – привілейовані та масеуаллі – простолюд. Ієрархічна структура привілейованих передбачала 21 ранг. Простолюд мав забезпечувати їх житлом, прислугою, продуктами і наложницями. Верховним текухлі (тлакатекухлі) був цар, який згодом був проголошеним сакральним сином Сонця і Землі. Говорити з ним треба було завжди з опущеними очима, а виходячи від нього, потрібно було задкувати до дверей, не сміючи повернутися до царя спиною. (Інші посади: сіуа-коатль («жінка-змія», хоча насправді це був чоловік) – голова суду; тлакочкалкатль («хранитель будинку дротиків») – начальник військового арсеналу; есуауакатль («хранитель будинку дротиків») – жрець; тлілланкалкі («хазяїн дому мороку») – його функції не встановлено; та епкоуа-тепіктотон («перламутрова змія») – начальник державного архіву. Ці начальники становили уряд держави). З часом посади текухлі стали спадковими, однак усім привілейованим треба було пройти курс навчання. Слід зауважити, що курс обов’язкового навчання за державний кошт повинні були пройти всі ацтеки. Однак у школах для простолюду юнаків навчали історії, міфології, військовій справі, рільництву і ремеслам, уроки були необтяжливими, а після них учні відправлялися у «будинки співу» або ж до куртизанок, де вчилися співам, танцям та мистецтву кохання (це входило в їхню навчальну програму). А текухлі вивчали набагато складніші предмети, причому порядки в цих школах відрізнялися особливою жорстокістю, після занять на учнів чекали важкі випробування: неспання, спання у багнюці, кровопускання (для цього треба було проколювати ноги, руки, вуха і т.п.), випробування вогнем, напівголодне існування і т.п. Такі ж періодичні випробування чекали їх після того, як вони займуть посади, причому чим вищий рівень посади, тим важче передбачалось випробування. До прикладу, царевич, крім усього іншого, повинен був витримати піший «інавгураційний» похід до палацу, під час якого його почет його лаяв, бив палицями, прилюдно ображав, і чим більше, тим краще. Так формувався характер майбутнього лідера.

Ацтекське суспільство вирізнялося войовничістю, а війна вважалася однією із форм служіння богам. Ядром війська були два невеликі загони професіоналів – «Орел» та «Ягуар». Однак, найбільш масовою силою було народне ополчення, куди на час війни вступали всі чоловіки, здатні носити зброю. Ця армія доходила до 150 – 200 тис. воїнів. Під час бою ацтеки починали голосно свистіти, щоб налякати противника, тому вміння свиснути було однією із складових військової підготовки. Ще одним секретом військових успіхів була система розвідки, яка була пов’язана із зовнішньою торгівлею купці становили окремий стан суспільства, десь посередині між знаттю і простолюдом і під час подорожей ретельно збирали інформацію про ті землі, де бували. Така організація війська виявилася найефективнішою в Мезоамериці.

Після заснування міста та смерті Теноча ацтеки ще довгий час залишалися на периферії боротьби за гегемонію, однак, постійно підтримуючи то тих, то інших, потихеньку нарощували власну могутність. З кінця ХІУ ст. вони вже втрутилися у цю боротьбу як самостійна сторона. А в 1428 р. після серії війн вони уклали т.зв. «троїстий союз» із двома містами, який формально був рівним, однак насправді Теночтитлан у ньому домінував, утримуючи за собою такі сфери як зовнішню політику, керівництво союзним військом та вирішення спірних питань. Так почалась історія могутньої держави, яка тривала близько століття. Впродовж цього часу ацтеки разом із союзниками завоювали всі навколишні міста, території та народи, практично не знаючи військових поразок. Дуже велику роль у цьому відіграв сіуа-коатль Тлакаелель, котрий, будучи заступником царя, прожив 98 років, пережив трьох правителів і постійно дотримувався жорстокого та водночас зваженого курсу правління, маючи величезний закулісний вплив (щось на зразок Бісмарка в Німецькій імперії). Верхівка гігантської імперії розкошувала, оскільки з підкорених народів збиралася величезна данина, а найжахливішим із податків був «податок кров’ю», тобто людьми, які ставали рабами. Причому, ацтеки свідомо ніколи не цікавилися, щоб переможений народ заплатив своїми одноплемінниками, тому всередині імперії безперервно точилися війни між народами, які воювали за те, щоб набрати в полон рабів із сусідів, якими можна було розрахуватися з ацтеками. Через це вони навіть теоретично не могли домовитися між собою про спільне повстання, тобто принцип «поділяй і владарюй» діяв неперевершено. Багато хто, щоб забезпечити виживання власним дітям, спеціально калічив та спотворював їх, оскільки найекзотичніші потвори потрапляли до царського зоосаду, де вони мали хоча б щоденне харчування.

Однак, у культурному відношенні ацтеки справді прославилися. Серед наук високо було розвинена медицина та анатомія, астрономія, природничі науки, ацтеки розробили власну піктографічну писемність. Збереглося дуже мало віршів, однак і ті, що дійшли до нас, вражають вишуканістю образів. Інше диво – це ацтекська архітектура, і, особливо, Теночтитлан, у якому перед вторгненням іспанців мешкало біля 200 тис. осіб (більше, аніж у тогочасному Лондоні, Парижі та Мадриді разом узятих). Як страхітливий символ релігійних вірувань, стояв храм верховного бога Уїцилопочтлі, біля якого було знайдено біля 136 тис. людських черепів.

Останні двадцять років, однак, були трагічними для імперії. В 1502 р. велика повінь затопила Теночтитлан, під час якої втонув сам імператор. Протягом 1505 – 1507 рр. всю Мексиканську долину вразив неврожай, у 1510 р. стався небачений шторм на озері Тескоко, а вже через два роки країну вразили три великих землетруси, після яких знову почали чергуватися повені та похолодання. Навіть масові людські жертвоприношення не могли заспокоїти розгніваних богів. Щоправда, усі повстання, які почалися після цих катаклізмів, ацтеки швидко придушили, але невдоволення проти них нікуди не ділося. Саме за таких обставин в 1519 р. на берег океану ступили перші загони іспанців під проводом Ф. Кортеса, яким судилося стати руйнаторами цієї цивілізації.

Дата добавления: 2014-01-11