Питання 5

У Андському регіоні інки теж були далеко не єдиною цивілізацією, однак, без сумніву, найвидатнішою. Їхнє походження теж є заплутаним, а самі вони пояснювали його легендою, за якою прабатьком їхніх імператорів (сапа-інків) був сам сонячний бог Інті. Найпершим сапа-інкою був Манко Капак, який, згідно легенди, заснував у гірській долині на висоті 3000 м майбутню столицю Куско (десь наприкінці ХІІ або на початку ХІІІ ст.), запровадив закони і сонячну релігію, почав формувати харчові запаси, заборонив полігамію і навчив людей жувати листя коки (чагарника із наркотичними збадьорюючими властивостями). Йому інкська традиція приписує і формування регулярного війська. З цього часу і аж до кінця державності інки проводили постійну експансіоністську політику. Усі наступні сапа-інки почали розширювати своє панування на сусідні племена, поступово вийшовши за межі долини Куско. Четвертий імператор Майта Капак при сходженні на престол відразу заявив, що коли інки – діти Сонця, а Сонце світить над усім світом, то й інки повинні правити ним. Поступово всі племена долини Куско злилися з інками в один синкретичний народ, до якого пізніше приєдналося і могутнє плем’я кечуа, що дало змогу значно розширити географію завоювань. Завершилося формування цієї держави за часів шостого сапа-інки, за якого не лише розширилась територія, а й остаточно утвердилися основні параметри етнополітичного, мовного, господарського, соціального та культурно-релігійного устрою і з того часу держава почала називатися Тавантінсую, що означало «Країна чотирьох сполучених сторін світу». Після важкої, але переможної війни з нашестям племен чанків, інки остаточно утвердилися як наймогутніша сила в регіоні, що не викликало вже жодних сумнівів. За часів правління дев'ятого сапа-інки Пачакутека ця держава остаточно перетворилася на імперію. Він вдався до масштабних реформ, які полягали у єдиній кодифікації законів (причому, чим вищий був ранг порушника, тим суворішим було покарання), впровадження офіційної мови (що також передбачало ліквідацію усієї писемності, окрім вузликового письма – кіпу), регламентування розмірів домівок та їхнього внутрішнього начиння, одягу та їжі для кожної провінції, заборони покидати без дозволу свою провінцію, запровадження дорожньо-поштової служби, завдяки якій повідомлення доставляли зі швидкістю 20 км/год. (у самій імперії було побудовано 15 тис. км доріг), запровадження єдиного культу бога-творця та багато інших нововведень. Ці реформи забезпечили структурне функціонування імперії, яке залишилось майже без змін аж до її загибелі. А найбільше земель приєднав десятий сапа-інка Тупак Юпанкі, за часів якого імперія охопила терени у 2754 тис. км², а населення сягнуло 10 – 12 млн. підданих.

Від самого початку держава інків створювалась як типово імперська структура тоталітарного типу. Верховному правителю приписувалася особлива харизматична сила. Його співправителькою була рідна сестра, вона ж була офіційною дружиною (коя) та матір'ю спадкоємця престолу. Їхні діти, як не дивно, майже завжди були здоровими фізично і психічно. Ховали кожного сапа-інку в пишному мавзолеї, куди вміщували його бальзамоване тіло, кожен мавзолей зі значними територіями і працівниками, які його доглядали, становив окрему економічну одиницю. Другий щабель ієрархії посідали т.зв. «інки по крові» - родова аристократія, з неї виходили вищі світські та релігійні чиновники. Зовнішньою ознакою їх були розтягнені аж до плечей мочки вух. Потім ішли чиновники середньої руки, які відповідали за підтримання порядку на своїх територіях, сплату податків і виконання повинностей. За це вони отримували від держави щедре утримання і право залучати до 1 % людей для вирішення власних потреб. Ще нижче стояли дрібні чиновники, які мало чим відрізнялися від простолюдинів, а основну масу становили хатун-руни – простолюдини. Вони були офіційно вільними, але прикріпленими до землі і не мали права покидати свою провінцію. Від общини кожен з них отримував наділ землі (тупу), який ділився на три частини (з однієї врожай ішов імператору, з другої жерцям, з третьої харчувався він сам). При одруженні кожен простолюдин отримував два тупу на себе і один на дружину, а при народженні дітей на кожного сина виділялось по два тупу, а на дочку – один. Спочатку общиною оброблялися землі вдів, інвалідів, стариків, потім наділи самих хатун-руна, потім храмові, а потім землі сапа-інки. За порядком строго слідкували чиновники і в разі порушення строго карали (спочатку били батогами, а в разі повторення скидали на спину важке каміння, що призводило до смерті). Якщо ж самі чиновники порушували порядок, їх чекало не менш важке покарання незалежно від рангу. Жінки також пряли і ткали згідно «спущеного згори» плану, віддаючи 2/3 зробленого на податки. Навіть на інвалідів накладали обов’язки, зокрема, вони періодично мали здавати виловлених на собі бліх. Взагалі, закон у державі інків був надзвичайно жорстокий, але ефективний, траплялися випадки, коли за весь рік було зафіксовано лише кілька злочинів..

Варто сказати, що соціальна ієрархія в державі інків була доведена до абсолюту: двори → пятидвірки → десятидвірки → стодвірки → тисячодвірки → десятитисячодвірки (райони). Вище стояли губернатори чотирьох частин імперії (південної «країни знахарів» - Кольясую, західної «країни вулканів» - Контісую, північної «країни ягуарів» - Чінчасую та східної «країни Анд» - Антісую), які підпорядковувалися імператору. Кожен мешканець держави жив, харчувався, одягався, відпочивав і працював згідно відведеного порядку, за порушення якого чекало неминуче і жорстоке покарання.

Усе життя простолюдина в державі інків було чітко розписане. До 18 років кожен юнак жив з батьками і допомагав їм у роботі, з 18 до 25 – служив у армії, на пошті або на будівельних роботах, з 25 до 50 – мав працювати, платити податки, одружитися і виростити дітей. Причому одруження було обов’язковим, бо якщо хлопець, на думку начальства, думав занадто довго, йому силоміць «вручали» дружину з числа тих, хто була незаміжньою. Після 50 років податкові зобов’язання зменшувалися, а після 60 взагалі скасовувалися. Тим, кому виповнилося 80, надавали гарантоване «пенсійне утримання». Дівчата до 18 років мусили під страхом смерті берегти цнотливість, від 18 до 30 повинні були вийти заміж або стати «монашкою» храму Сонця, якщо ж після цього її ніхто не взяв навіть через призначення, то її переводили в ранг служанок (або коханок) знаті.

Ядром інкського війська була постійна 10-тисячна гвардія професіоналів, однак загальний мобілізаційний потенціал становили молоді новобранці, призвані на основі загальної повинності. Це давало можливість у разі потреби виставити армію до 300 тис. воїнів. У бою першими ішли в атаку пращники, за ними – піхотинці з бойовими сокирами та булавами, атаку підтримували метальники дротиків, а завершували розгром пікінери з довгими списами.

Однак, після смерті 10-го сапа-інки в державі розпочинаються чвари, викликані боротьбою за престол. І хоча невдовзі стабільність було поновлено, після смерті 11-го імператора, суспільство вразила криза і зневіра, тим більше, що не було офіційного спадкоємця. У 1527 р. в державі спалахнули міжусобиці, які швидко вилилися у громадянську війну. І хоча вона тривала кілька років, та військові дії були настільки масштабними, що від них та спровокованих ними терору, голоду та хвороб населення держави скоротилося майже наполовину. Однак найтрагічнішим для імперії наслідком стала загибель майже всіх етнічних інків. Після вирішальної битви і поразки імперського війська у 1531 р., володарем став напівкровка Атауальпа, який повів свої війська на штурм Куско. Захопивши місто, він віддав наказ перебити родову знать, яка майже вся підтримала імператора, не помилувавши навіть членів власної родини по батьковій лінії (усіх їх, навіть немовлят, посадили на палі). В межах столиці вибірково вирізали біля третини жителів. Столиця була піддана розгрому. Останнім повісили імператора, який змушений був спостерігати за руйнування свого міста і загибеллю своїх родичів. Перед смертю, шокований звірством завойовників, він шепотів: «О Пачакуті Віракоча! О Творець Всесвіту! Хай відплатиться по заслузі тому, хто так вчиняє зі мною. І хай йому самому доведеться колись побачити власними очима те, на що я змушений дивитися тепер!».

Так закінчила владарювання династія законних інків. Але й сам завойовник недовго протримався на престолі. Це був один із небагатьох випадків в історії, коли прокляття швидко знайшли адресата, бо вже у листопаді 1532 р. до Перу прибули конкістадори, очолені Ф. Пісарро. І буквально через кілька місяців держава інків припинила своє існування.

Дата добавления: 2014-01-11