Поняття про сугестивні методи навчання

Методи програмованого навчання та педагогічної кінезіології впорядковують процес передачі знань. Вони активізують пізнавальну діяльність учня, дають йому можливість засвоювати ефективну техніку й тактику крок за кроком і відразу правильно, без прикрих “спроб і помилок”. Тим самим навчання стає більш цілеспрямованим і значно прискорюється. Але існують, ще більш інтенсивні методи навчання. Це сугестивні методи.

Сугестологія (від suqqest – натякати, наводити на думку) – наука про навіювання. У з’єднанні з педагогікою сугестологія утворює сугестопедію – новий розділ педагогіки, що розробляє прийоми прискореного навчання. На відміну від інших, сугестивні методи досягають цілі в обхід логіки, багато в чому нагадують гру й тому не потребують від учня значних зусиль. Як відомо, саме так навчаються малі діти.

Дослідженнями психологів, психіатрів й нейрохірургів встановлено, що людина використовує лише мізерну частку можливостей свого мозку. Існують колосальні резерви, про що свідчать, наприклад, факти надзапам’ятовування (до 1000 іноземних слів за сеанс) особливо обдарованими людьми і звичайними людьми в стані гіпнозу. Сугестивні методи навчання спираються на ці резерви й активують їх.

Для того щоб активізація резервів мозку стала можливою, треба перебороти “критично-логічний” антисугетивний бар’єр, тобто ситуацію, коли, звикнувши до обмеженості своїх можливостей, людина з міркувань здорового глузду не вірить у свої надможливості.

Наприклад, відомо, як складно збільшити результат спринтеру вищої кваліфікації, що дістав своєї межі. І.П. Ратов та його співробітники домоглися цього за допомогою пристосування, яке вони назвали полегшуючою підвіскою. Над біговою доріжкою електродвигуном зі швидкістю бігу переміщувався блок з ременями, що підтягували спортсмена доверху і тим самим знижували силу тяжіння. При цьому результат у спринтерському бігу, природно, виявлявся краще звичайного. Це сприяло формуванню навички “надшвидкого” бігу, надавало бігуну впевненість, і в подальшому він покращував свій результат на змаганнях.

Тій же цілі можуть служити й інші тренажери для фізичної й техніко-тактичної підготовки спортсменів, а також людей, що займаються фізичними вправами.

Питання для самоконтролю:

1. Як впливають розміри тіла на основні рухові якості?

2. Як пов’зані рухові можливості людини з її віком?

3. Як взаємодіють дозріваня й навчання в різні періоди вікового розвитку?

4. Чим різняться показники календарного та рухового віку, в яких випадках вони співпадають?

5. В чім полягає відмінність акселератів від ретардантів?

6. Про що може свідчити висока величина коефіцієнту кореляції між ювенільними та дефинитивним значеннями рухових показників?

7. Які періоди у житті людини називають сенситивними?

8. Чому в різних видах спорту існує віковий діапазон, в якому спортсмени частіше добиваються видатних досягнень?

9. Що означає вираз “домінантна рука”?

10. Як будується навчальний процес при програмованому навчанні?

11. Що таке модель оптимальної техніки рухової дії та оптимальної тактики рухових діяльності?

12. Що таке сугестологія та сугестопедія і які перспективи вони відкривають перед спортивною педагогікою?

13. В чим корінні відмінності сугестивних методів навчання від традиційних?

14. Що нового в традиційні методи техніко-тактичної підготовки вносить педагогічна кінезіології?

15. Як зробити навчання техніці рухових дій доступним для людини, малопідготовленій в теоретичному відношенні?

16. Якими “мовами” можна описати оптимальну техніку рухових дій?

Література для самостійного опрацювання

1. Донской Д. Д. Биомеханика: учеб. Пособие для студентов фак. Физ. воспитания пединститутов. – М.: Просвещение, 1975. – 239 с.

2. Донской Д. Д. Биомеханика: уч-ник для ин-тов физ. культ./Д. Д. Донской, В. М. Зациорский – М.: Физкультура и спорт, 1979. – 264 с.

3. Уткин В. Л. Биомеханика физических упражнений: учебн. пособие для студентов фак. физ. воспитания пед. ин-тов и для ин-тов физ культуры по спец. №2114 “Физическое воспитание”. – М.: Просвещение, 1989. – 210 с.

4. Біомеханіка спорту /за загальною редакцією А. М. Лапутіна. – Київ.: Олімпійська література, 2001. – 318 с.

5. Дубровский В. И. Биомеханика: ученик для сред. и высш. учеб. заведений / В. И. Дубровский, В. Н. Фёдорова. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2004. – 672 с.

6. Загревский В. И. Биомеханика физических упражнений: учебн. пособие /В. И. Загревский, О. И. Загревский. – Томск: ТМЛ-Пресс, 2007. – 274 с.

7. Попов Г. И. Биомеханика: учебн. для студ. вузов обуч. по спец “Физическая культура”. – М.: Академия, 2008. – 254 с.

ДОДАТКИ

Рис. 4.1.(59). Зміни абсолютної та відносної м’язової сили в залежності від маси тіла

Рис. 4.2.(60). Режими бігу й ходьби, що довільно вибираються людьми

різного віку (показано стрілками)

○ – найбільш економічна (оптимальна) швидкість переміщення;

– анаеробний поріг.

Рис. 4.3.(61). Оптимальна за продуктивністю динаміка механічної потужності у людей різного віку

Рис. 4.4.(62). Сенситивні періоди розвитку основних рухових якостей

Рис. 4.5.(63). Вік фіналістів та олімпійських чемпіонів в різних видах спорту:

1 – фігурне катання, плавання, гімнастика; 2 – спортивні ігри, бокс горні лижі; 3 – веслування, ковзанярський спорт, хокей; 4 – водне поло, боротьба, легка атлетика; 5 – лижні гонки, фехтування, біатлон, п’ятиборство; 6 – вітрильний, кінний, стрілецький спорт (суцільною лінією показані середні значення віку спортсменів, пунктир – мінімальні і максимальні величини)

(за Л.Б. Гороховським)

Рис. 4.6.(64). Вікові зміни рухових можливостей

Рис. 4.7.(65). Результати, показані дітьми у віці 9 і 10 років при виконанні одного й того ж рухового завдання

Рис. 4.8.(66). Коефіцієнт кореляції між величинами рухових можливостей у дефінітивному та ювенільному віці в залежності від ювенільного віку

(в даному випадку дефінітивний вік 18 років)

Дата добавления: 2014-01-11