Наночастицы

Сушіння крові

Сепарування крові

Консервування крові

Дефібринування крові

Кров, яку використовують на харчові та медичні цілі, дефибринують не пізніше ніж через 1 хв., після забою, доки вона не загорнулась, а кров, що використовують для виробництва технічної продукції звільняють від фібрину після її згортання. Харчову кров дефибринують на спеціальних машинах–дефібринаторах або інколи перемішуванням на протязі 2-5 хвилин. Відокремлений у вигляді ниток фібрин відділяють, а решту крові з домішками фібрину пропускають крізь сита з діаметром отворів 1-2 мм. Для зменшення втрат крові згусток вдруге обробляють на дефібринаторі або відтискають кров на центрифугах. Дефібриновану кров використовують для виробництва, альбуміну, а згусток фібрину разом із кров’ю використовують для виробництва кормового борошна.

В умовах виробництва інколи з’являється необхідність затримати переробку крові, транспортувати її у неперобленому вигляді, У таких випадках для запобігання псуванню кров консервують.

Харчову кров консервують

сіллю, використовуючи біля 10% солі до маси крові. При цьому тривалість зберігання крові при Т=5-6˚С складає 15 діб.

25%-вим водним розчином аміаку з розрахунку 10 мл розчину на 1л крові. Термін зберігання такої крові 30 діб. Перед переробкою кров підігрівають для знищення запаху аміаку.

Технічну кров консервують після звільнення її від фібрину, додаючи сильні антисептики (крезол та фенол) із розрахунку 2,5 кг на 1т крові. Кров можна консервувати і заморожуванням при температурі не вище мінус 10˚С. Цей засіб консервування не рентабельний. Його використовують тільки у тих випадках, коли немає обладнання для сушіння крові.

При сепаруванні кров поділяють на дві фракції: сироватку (плазму) та формені елементи. Сироватку направляють на виробництво ковбас, кондитерських виробів, світлого альбуміну та медичних препаратів, а формені елементи - гематогену, чорного харчового альбуміну, медичних препаратів та кров’яних ковбас.

Зневоджування можна проводити сушінням або поєднанням випарювання та сушіння. Після сушіння крові отримують чорний альбумін, а сироватки або плазми –білий. Температура повітря у сушильних машинах на початку процесу 45˚С, на при кінці 60˚С.

Американская компания C-Sixty Inc. Проводит предклинические испытания средств на основе фуллереновых наносфер С60 с упорядоченно расположенными на их поверхности химическими группами. Эти группы могут быть подобраны таким образом, чтобы связываться с заранее выбранными биологическими мишенями. Спектр возможных применений чрезвычайно широк. Он включает борьбу с вирусными заболеваниями такими, как грипп и ВИЧ, онкологическими и нейродегенеративными заболеваниями, остеопорозом, заболеваниями сосудов. Например, наносфера может содержать внутри атом радиоактивного элемента, а на поверхности - группы, позволяющие ей прикрепиться к раковой клетке.

Подобные разработки проводятся и в России. В Институте экспериментальной медицины (Санкт-Петербург) использовали аддукт фуллерена с поливинилпирролидоном (ПВП). Это соединение хорошо растворимо в воде, а полости в его структуре близки по размерам молекулам С60. Полости легко заполняются молекулами фуллерена, и в результате образуется водорастворимый аддукт с высокой антивирусной активностью. Поскольку сам ПВП не обладает антивирусным действием, вся активность приписывается содержащимся в аддукте молекулам С60.

В пересчете на фуллерен его эффективная доза составляет примерно 5 мкг/мл, что значительно ниже соответствующего показателя для ремантадина (25 мкг/мл), традиционно используемого в борьбе с вирусом гриппа. В отличие от ремантадина, который наиболее эффективен в ранний период заражения, аддукт С60/ПВП обладает устойчивым действием в течение всего цикла размножения вируса. Другая отличительная особенность сконструированного препарата - его эффективность против вируса гриппа А- и В-типа, в то время как ремантадин действует только на первый тип.

Наносферы могут использоваться и в диагностике, например, как рентгеноконтрастное вещество, прикрепляющееся к поверхности определенных клеток и показывающее их расположение в организме.

Особый интерес вызывают дендримеры [3]. Они представляют собой новый тип полимеров, имеющих не привычное линейное, а ветвящееся строение.

Собственно говоря, первое соединение с такой структурой было получено еще в 50-е годы, а основные методы их синтеза разработаны в основном в 80-е годы. Термин "дендримеры" появился раньше, чем "нанотехнология", и первое время они между собой не ассоциировались. Однако последнее время дендримеры все чаще упоминаются именно в контексте их нанотехнологических (и наномедицинских) применений.

Это связано с целым рядом особых свойств, которыми обладают дендримерные соединения. Среди них:

 Предсказуемые, контролируемые и воспроизводимые с большой точностью размеры макромолекул;

 Наличие в макромолекулах каналов и пор, имеющих хорошо воспроизводимые формы и размеры;

 Способность к высокоизбирательной инкапсуляции и иммобилизации низкомолекулярных веществ с образованием супрамолекулярных конструкций "гость-хозяин".

Дата добавления: 2014-01-11