Управління структурою капіталу

Під фінансовою структурою капіталу розуміють співвідношення власних та позикових засобів, що використовуються підприємством у процесі господарської діяльності.

Від фінансової структури капіталу в значній мірі залежать умови формування таких фінансових результатів підприємства як рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рівень фінансової стійкості та платоспроможності, рівень фінансових ризиків і в кінцевому підсумку ефективність фінансового менеджменту в цілому.

Управління структурою капіталу на підприємстві потрібно здійснювати у двох напрямках:

Ø обґрунтування оптимальних пропорцій використання власного і позикового капіталу;

Ø залучення необхідних обсягів власного і позикового капіталу для досягнення цільової структури.

Оптимальна структура капіталу – це таке співвідношення між власним і позиковим капіталом, при якому одночасно забезпечується висока фінансова рентабельність і не втрачається фінансова стійкість підприємства. Зрозуміло, що чим більша частка позикового капіталу, тим при значному запасі диференціала більший ефект фінансового важеля (тобто нарощення рентабельності власного капіталу) за рахунок використання позикових коштів. Разом з тим, фінансовий ліверидж може бути вигідним до певної межі, адже забагато боргів в структурі капіталу означає, що підприємство буде неспроможне виконати свої фіксовані фінансові зобов’язання. З іншого боку, надмірний випуск простих акцій може призвести до втрати контролю власників над підприємством.

Отже, мета фінансового менеджменту полягає у забезпеченні виваженої структури капіталу, яка б відповідала цільовим настановам підприємства і забезпечувала мінімальний фінансовий ризик при достатньо високій ринковій вартості (але не обов’язково найвищій).

Методи обґрунтування фінансових рішень про зміну величини і структури капіталу залежать від обраних критеріїв оцінки. Критеріями оптимізації структури капіталу можуть бути:

Ø мінімізація середньозваженої вартості капіталу;

Ø максимізація рентабельності власного капіталу при одночасній мінімізації ризику;

Ø максимізація чистого прибутку на одну акцію.

Якщо в якості критерія оцінки визначено мінімізацію середньозваженої вартості капіталу, то оптимальним вважається той варіант структури капіталу, який забезпечує найменшу середньозважену вартість капіталу або найменшу його граничну вартість у випадку додаткового залучення коштів.

За критерієм максимізації рентабельності власного капіталу оптимальним вважається таке поєднання власного і позикового капіталу, при якому забезпечуються найбільше нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового важеля і при цьому диференціал плеча не перетворюється у від’ємну величину.

Критерій максимізації чистого прибутку на одну акцію найчастіше використовується у випадку, коли необхідно вибрати альтернативне джерело фінансування активів підприємства: випуск акцій чи випуск облігацій. Розмір чистого прибутку на одну акцію можна визначити за формулою:

(7.13)

де ЧП_а – чистий прибуток на одну акцію;

ОП – операційний прибуток;

ФВ – сумарні фінансові витрати по залученню позикових коштів;

Коп – коефіцієнт оподаткування прибутку;

Ка – кількість акцій підприємства в обігу.

Існує спосіб визначення граничного значення операційного прибутку, нижче якого вигідніше випускати акції, а вище – облігації. Для цього розв’язується рівняння:

(7.14)

де ОП_гр – граничне значення операційного прибутку;

ФВа, ФВ₀ – загальні фінансові витрати по залученню позикових коштів при фінансуванні за рахунок випуску акцій і облігацій;

К_а(а), Ка(о) – загальна кількість акцій підприємства, що знаходиться в обороті при додатковому випуску акцій і облігацій.

Для більш точних розрахунків потрібно враховувати постійний рух акцій і використовувати їх середньозважену кількість. При цьому беруться до уваги всі зміни кількості простих акцій в обігу. включаючи сплату дивідендів простими акціями, подрібнення акцій. консолідацію акцій, випуск пільгових акцій для існуючих акціонерів тощо.

Скорегований чистий прибуток на одну акцію (або так званий розбавлений прибуток на одну акцію) обчислюється з урахуванням впливу розбавляючих потенційних простих акцій:

Ø облігацій, які можуть бути конвертовані у звичайні акції;

Ø привілейованих акцій, які можуть бути конвертовані у звичайні акції;

Ø варантів на акції;

Ø опціонів на акції;

Ø акцій, які можна продати за спеціальними програмами для працівників підприємства;

Ø контрактів, учасники яких мають право на отримання звичайних акцій підприємства в залежності від виконання вимог, передбачених контрактами.

Тема 8.

Управління інвестиціями
підприємства

Дата добавления: 2014-11-06