Міжнародні розрахунки й кредитні операції

Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу та порядком документообігу. За строками виділяють негайні, авансові платежі і платежі в кредит. За порядком документообігу основними є банківський переказ, інкасо та акредитив.

Банківські перекази здійснюються у безготівковій формі через інкасацію платіжного доручення, яке банк-платника адресує іноземному банкові-кореспонденту, щоб той зарахував кошти бенефіціару. При цьому комерційні та товаророзпорядчі документи направляються від експортера до імпортера безпосередньо, минаючи банки.

Основою банківського переказу є заява на переказ, яка містить інструкції для банку щодо умов виплати валюти переказоодержувачу (бенефіціару). На підставі цієї заяви банк складає платіжне доручення іноземному банку. Банки приймають платіжні доручення тільки за наявності валютних коштів на рахунках платників.

Наприклад, український покупець доручає своєму банку перевести італійському продавцеві 100 000 євро на його рахунок в оплату інвойса і дебетувати свій рахунок. Український банк по отриманні інструкцій від покупця перевіряє пра­вильність заповнення заяви на переказ, відповідність рек­візитів бенефіціара (покупця), його банку, їх адреси, діз­нається, чи достатній залишок на рахунку покупця, щоб сплатити поштово-телеграфні витрати українського бан­ку і комісію за виконання переказу. Потім український банк дебетує у себе рахунок вітчизняного покупця відпо­відно до його вказівок і надсилає інструкції своєму банку-кореспонденту в Італії, зазначаючи всі деталі платежу.

У формі банківського переказу здійснюються авансові платежі, оплата товарів після їхнього отримання (оплата за фактом), оплата векселів за придбані в кредит товари погашення заборгованості та інші платежі у межах залишку коштів на валютному рахунку клієнта.

Зміст інкасової операції полягає у тому, що експортер дає доручення банку в своїй країні (банку-ремітенту) відправити платіжні документи в банк-імпортера (інкасуючому банку). Останній, у свою чергу, передає документи імпортеру і, згідно з відповідними інструкціями, отримує від імпортера оплату за пред'явленням, або акцепт тратти, яку виписав експортер на ім'я імпортера. Акцепт припускає, що імпортер бере на себе зобов'язання здійснити платіж після завершення строку тратти. При цьому відповідальність банків за здійснення інкасових операцій обмежується лише пересиланням і передачею документів проти оплати чи акцепту і не гарантує платіж експортеру.

Інкасо міжнародне — банківська операція, яка означає доручення експортера своєму банку отримати від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі документів (фінансових, комерційних) і зарахувати ці кошти на рахунок експортера [14].

Залежно від характеру документів, за якими здійснюється інкасова операція, визначають дві форми інкасо: чисте (просте) і документарне.

Чисте інкасо означає інкасацію (передачу) лише фінансових документів (векселі, чеки та ін.).

Документарне інкасо — інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів без інкасації фінансових (платіжних) документів.

Учасники інкасової операції наведені на рис. 7.1.

експортер (продавець, довіритель) — сторона, що продає товар і дає доручення банку отримати платіж (інкасо);

банк-ремітент — банк, якому довіритель доручає інкасову операцію;

банк-інкасатор — банк, який безпосередньо виконує інкасове доручення і передає документи імпортеру для оплати;

імпортер (платник) — сторона, що здійснює платіж або акцепт за отриманий товар.

Рис. 7.1 - Учасники інкасо

Поширеною формою міжнародних розрахунків є акредитив.

Акредитив – розрахунковий або грошовий документ, який містить доручення імпортера його банку (банку-емітенту) сплатити певну суму коштів експортерові (бенефіціарові), на користь якого відкрито акредитив, за умови що імпортер надасть відповідно до вимог акредитива документи у встановлений термін [8].

Банк-емітент відкриває акредитив на користь бенефіціара. Якщо його документи відповідають поставленим вимогам, то йому гарантується платіж незалежно від фінансових можливостей та бажання імпортера (платника). Термін та умови акредитива повинні погоджуватися сторонами до здійснення оплати (негоціації чи акцентування). Документарний акредитив передбачає наявність товаророзпорядчих документів таких як вексель, коносамент, рахунок-фактура, страховий поліс та інші комерційні папери. Всі вони мають бути в наявності і відповідати умовам акредитиву.

Акредитиви виставляються банками на підставі доручення або заяви клієнта (імпортера), які фактично повторюють усі умови розділу зовнішньоторговельного контракту, що стосується платежів.

У міжнародному платіжному обороті документарний акредитив виконує такі функції:

1. Гарантійна функція забезпечує захист від можливих ризиків контрагентів зовнішньоторговельного контракту.

ü Гарантія платежу для експортера. Ця функція означає, якщо умови акредитива будуть виконані експортером, то сума акредитиву буде йому виплачена. Оплату експортеру гарантує акредитивний банк, або додатково інший банк, котрий підтвердив акредитив.

ü Гарантія постачання товару для імпортера. Імпортер не може безпідставно визначати умови акредитива. Але він завжди вимагатиме представлення транспортно-супроводжуючих документів, які є доказом відправки товарів на адресу імпортера. Однак відносно якості товарів ризик зберігається.

2. Платіжна функція полягає у тому, що у зовнішній торгівлі документарний акредитив слугує універсальним інструментом забезпечення платежів. Оплату за акредитивом може здійснити банк, котрий відкрив акредитив, або за дорученням — інший банк.

3. Функція кредитування і фінансування виникає одразу в момент відкриття акредитива. У більшості випадків акредитивний банк не вимагає від імпортера негайного покриття акредитиву, а надає клієнту (імпортеру) гарантійний кредит до моменту платежу за акредитивом. До цього моменту імпортер зберігає свої ліквідні кошти.

У розрахунках за документарним акредитивом беруть участь такі сторони (рис. 7.2):

§ акредитиводавець — (покупець-імпортер), який звертається до банку із заявою відкрити акредитив;

§ бенефіціар (продавець-експортер) — сторона, якій адресується акредитив і на користь якої буде виконано платіж за умови подання документів, указаних в акредитиві;

§ авізуючий банк — банк, якому доручається повідомити бенефіціара (експортера) про відкриття на його ім'я акредитива і передати його текст. Авізуючим банком може бути банк-емітент, виконуючий банк або ж будь-який третій банк;

§ банк-емітент (акредитивний банк) — банк, який згідно з інструкціями заявника відкриває акредитив, беручи на себе платіжні зобов'язання або просить інший банк відкрити акредитив за його рахунок та за його дорученням.

Рис. 7.2- Сторони, які беруть участь у розрахунках за акредитивом

В угоді з акредитивом у фінансовій операції можуть брати участь і надавати свої послуги інші банки:

підтверджуючий банк — банк, який може підтверджувати чи брати на себе зобов'язання перед бенефіціаром гарантувати оплату (акцепт тратти) згідно умов акредитива. Підтверджуючим може бути авізуючий або третій банк;

банк-платник (акцептуючий банк) — банк, який оплачує переказний вексель. Ним може бути банк-емітент, авізуючий банк чи інший визначений банк;

банк-платник (негоціюючий банк) — банк, який купує тратту з врахуванням відповідних акредитивних документів. При негоціюванні цей банк стає векселетримачем шляхом авізування бенефіціарові власних коштів.

Окрім банків, в акредитивній операції беруть участь інші установи, транспортні компанії, митниця, страхові компанії.

У міжнародних розрахунках використовують також платіжні картки.

Міжнародні платіжні картки — це універсальний персоніфікований платіжний інструмент у вигляді пластикової картки, призначений для проведення розрахунково-платіжних операцій та для отримання готівкових коштів [9].

За формою пластикова картка представляє пластину стандартних розмірів (85,6 мм на 53,9 мм і 0,76 мм), виготовлену зі спеціальної пластмаси з магнітною смугою, на якій занесені певні дані, необхідні для ідентифікації особи-власника картки при її використанні в банківських автоматах та електронних терміналах торговельних закладів.

На картках великих міжнародних карткових асоціацій, наприклад Viza та Маster Card магнітна смуга має кілька доріжок для фіксації необхідних відомостей у закодованій формі. На одній з доріжок записано персональний ідентифікаційний номер РIN, який вводиться власником картки за допомогою спеціальної клавіатури при використанні ним банківських автоматів і терміналів РОS. Набрані цифри порівнюються з РIN-кодом, записаним на магнітній смузі. Якщо вони не збігаються, власнику картки надають можливість повторити ще кілька спроб набору РIN-коду. Потім картка вилучається або повертається власнику (єврокарта).

Міжнародні платіжні картки надають наступні можливості:

• можливість цілодобово отримувати готівку з власного карткового рахунку в будь-якій країні світу у валюті країни місцезнаходження держателя картки незалежно від валюти карткового рахунку. При цьому кошти конвертуються банківською установою по вигідному для держателя курсу;

• можливість сплачувати за товари та послуги в більш ніж 20 млн. торговельних організацій у всьому світі; використовувати свою картку для здійснення операцій Мail Огder (оплата товарів, що замовлені по пошті), Рhone Оrder (оплата товарів, що замовлені по телефону), Еlесtron Оrder (оплата товарів/послуг, що замовлені через мережу Іnternet);

• гарантія збереження коштів — в разі втрати або крадіжки картки, при своєчасному повідомленні банку, держатель втрачає лише пластикову картку, а кошти при цьому залишаються недоторканими. У держателя картки зникає потреба мати при собі готівку і не робить його об'єктом, привабливим для злочинців;

• додаткові прибутки - банк нараховує відсотки на щоденні залишки на картковому рахунку та зараховує їх на нього в останній день місяця, про що робиться відповідний запис в щомісячній виписці, яка надається клієнтам.

Серед фінансових послуг на валютному ринку значне місце займають кредитні операції, які являють собою господарські операції, що передбачають надання права на покупку певних матеріальних цінностей і нематеріальних активів з відстрочкою їх оплати, а також позичення грошових коштів на визначений термін з відстрочкою їх погашення.

Суб'єктами кредитування є позичальники (одержувачі креди­ту): фізичні та юридичні особи, дієздатні та наділені гарантіями на здійснення кредитних операцій.

Суб'єктами кредитування можуть бути:

§ підприємства та організації;

§ громадяни, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю;

§ орендатори;

§ банки;

§ міжнародні організації та об'єднання;

§ органи влади;

§ інші господарства.

Об'єкт кредитування — предмет, під який видається позичка. У вітчизняній практиці у промисловості таким об'єктом є го­това продукція, матеріали, тара, паливо тощо, у торгівлі — това­ри, що перебувають у товарообороті та інше.

Кредит як економічна категорія – це грошові кошти або матеріальні цінності, що надаються юридичним і фізичним особам на визначений термін, як правило під відсоток.

Міжнародний кредит в свою чергу являє собою вид кредиту, суб’єкти якого знаходяться в різних країнах.

Класифікація міжнародних кредитів наведена в табл. 7.1 [9].

Таблиця 7.1 – Класифікація міжнародних кредитів

Показник класифі­кації	Види кредиту	Визначення
За формою надання	Приватні кредити	кредити, що надаються фірмами, банка­ми, інколи посередниками (брокерами).
Державні кредити	кредити, що надаються урядом.
Міжнародні кредити	кредити, що видаються міжнародни­ми валютно-фінансовими організаціями.
За формою	Фірмовий кредит	позичка, що надається фірмою, звичайно експортером однієї країни, імпортеру іншої країни у вигляді від­строчки платежу за поставлені товари. Він оформлюється, як правило, векселем або надається по відкритому рахунку.
Вексельний кредит	передбачає, що експортер, уклавши угоду про продаж товару, виставляє переказний вексель на імпортера, який, отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату у зазначений на ньому термін.

Продовження табл. 7.1

	Банківський кредит	виступає у формі позичок під заставу това­ру, товарних документів, векселів, акцепту тратт. Інколи банки на­дають великим фірмам-експортерам, з якими вони тісно пов'язані, бланковий кредит, тобто кредит без формального забезпечення.
За терміном	Короткострокові кредити	кредити, надані на термін до 1 року.
Середньострокові кредити	кредити, надані на термін від 1 до 5 років. Довгострокові кредити — креди­ти, надані на термін понад 5 років.
Роловерні кредити	кредити, за яких процентна ставка впродовж усього терміну кредиту періодично (раз у квартал або півроку) коригується відповідно до існуючих на ринку процент­них ставок по 3- і 6-місячних міжбанківських депозитах.

Рис. 7.3 – Класифікація міжнародних кредитів

Найчастіше на валютному ринку використовується банківський кредит, основні з форм яких наведені на рис. 7.3.

Існують також наступні різновиди банківських кредитів:

§ контокорент;

§ овердрафт.

Контокорент — це єдиний рахунок, по якому проводяться всі |операції банку з клієнтом, в тому числі і стосовно використання кредиту.

Овердрафт — особлива форма надання короткотермінового кредиту клієнтові банку, якщо сума платежу перевищує залишок коштів на його рахунку.

Рис. 8.2 – Фінансові послуги з перейняття заборгованості

При здійсненні відзначеної операції установа, що купує вексель встановлює ціну, яка нижче за суму вказану у векселі. Різниця між ціною купівлі та сумою коштів, що підлягають сплаті за векселем має назву дисконт та становить вартість послуги з негоціації й формує прибуток установи, яка пропонує відзначену послугу. Розмір дисконту залежить від терміну погашення векселю, надійності платника за векселем, величини інфляції та рівня доходу на інвестовані кошти.

Процент дисконту визначається за наступною формулою:

z = 100 - (8.1)

де z – величина дисконту, що виражена у відсотках до номінальної вартості;

d – кількість днів, що залишились до терміну погашення заборгованості;

і – норма доходності за певний період часу, що виражена у відсотках;

Т – кількість днів у встановленому періоді.

В свою чергу розмір дисконту визначається наступним чином:

D = (8.2)

де D – сума дисконту, що являє собою вартість послуги з перейняття заборгованості;

P – номінальна вартість заборгованості.

Таким чином, сума коштів, яку отримає клієнт при використанні послуги з перейняття заборгованості розраховується за наступною формулою:

S = P – D (8.3)

де S – сума коштів, отримана після здійснення операції з перейняття заборгованості.

В сучасних умовах все більше поширення знаходять факторингові і форфейтингові послуги.

Факторинг – це комісійно-посередницька діяльність, пов’язана з поступкою дебіторської заборгованості за реалізовані товари (виконані роботи, надані послуги) і відповідно права одержання платежів за цією заборгованістю.

Світова практика свідчить, що поняття факторингу є дуже широким. Так, під “факторингом” можуть розумітися:

- купівля покупцем (“фактором”) вимоги (“факторинг без регресу”);

- купівля покупцем (“фактором”) вимоги, що супроводжується поручительством продавця (“клієнта”) відносно виконання боржником свого обов’язку (“факторинг з регресом”);

- купівля покупцем (“фактором”) вимоги без повідомлення боржника, що поєднується з договором комісії, за яким продавець вимоги (“клієнт”) зобов’язується здійснити від свого імені дії, направлені на одержання коштів за проданою вимогою, та перераховувати їх фактору (“прихований факторинг”);

- надання кредитором (“фактором”) кредиту позичальнику (“клієнту”) під забезпечення виконання зобов'язання заставою грошової вимоги до третьої особи;

- надання повіреним чи комісіонером (“фактором”) довірителю чи комітенту (“клієнту”) послуг, направлених на одержання заборгованості з боржника. До таких послуг відносять ведення обліку заборгованості, ведення переговорів, виставлення претензій, пред’явлення позовів, представництво в суді, пред’явлення виконавчих листів чи інших виконавчих документів до виконання тощо. Факторинг у цьому значенні може здійснюватися як з відступленням вимоги, так і без нього, а також супроводжуватись або не супроводжуватись кредитуванням клієнта фактором та купівлею останнім частини вимоги.

Зазначимо, що окремого Закону, який би регулював діяльність факторингових компаній в Україні ще не прийнято. Хоча в Верховній Раді дане питання вже кілька разів виносилось до розгляду. Деякі Закони України, що були прийняті у різний час, містять визначення поняття «факторинг» та встановлюють певне регулювання діяльності факторингових компаній. Так, у пункті 6 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» факторинг визначається як придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, з прийняттям набувачем ризику виконання таких вимог та прийому платежів. За цим визначенням факторинг уявляє собою купівлю-продаж грошових вимог, належних первісному кредитору за поставлені товари чи надані послуги.

Частина 1 статті 350 Господарського кодексу України надається наступне тлумачення: “Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі”. Даним визначенням передбачається здійснення факторингу на комісійних засадах шляхом передачі банком коштів в розпорядження клієнту за плату та надання йому додаткових консультаційних та інформаційних послуг.

Здійснення фінансової діяльності факторинговими компаніями відбувається на підставі укладання договору факторингу. В главі 73 “Факторинг” Цивільного кодексу України відповідно до абзацу першого частини 1 статті 1077 зазначається, що договір факторингу передбачає, що, по-перше, фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, по-друге, що клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника). Перша з цих умов означає, що за договором факторингу має надаватися позика або кредит. Але друга з цих умов є неповною, оскільки не містить можливої підстави відступлення грошової вимоги. Такі підстави зазначені у статті 1084 – грошова вимога може відступатися у зв’язку з її продажем клієнтом фактору або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Відповідно до частини другої статті 1084 фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення за рахунок грошової вимоги до боржника. Отже, договір факторингу в частині забезпечення вимог фактора відповідно до статті 572 Цивільного кодексу передбачає заставу грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу поєднує у собі по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге – елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Договір, який не поєднує таких елементів, не є договором факторингу.

Факторингові послуги з'явились на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з точки зору прискорення обороту коштів викликала необхідність для постачальників шукати шляхи рішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є порівняно новою ефективною системою покращання ліквідності та зменшення фінансового ризику при організації платежів. Комерційні банки, розвиваючи ці послуги, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового та іншого обслуговування клієнтів.

Перевагами факторингу для клієнта є зменшення кредитного платіжного ризику, своєчасна інкасація дебіторської заборгованості, можливість планувати платіжний оборот, прискорення оборотності оборотного капіталу, покращання кредитоспроможності. Крім того, банки (фактор-компанія) надають своїм клієнтам додаткові послуги (консультаційні, облікові, аудиторські та інші).

За здійснення факторингових послуг їх постачальники стягують з клієнтів комісійну винагороду, величина якої визначається відповідно розміру дисконту при операціях з негоціації векселів.

Форфейтинг – це форми кредитування експортера банком або іншою фінансово-кредитною установою шляхом придбання боргових зобов’язань з визначеним дисконтом. Повернення капіталу банком відбувається завдяки продажу боргових зобов’язань на вторинному ринку.

Форфейтингова послуга полягає у рефінансуванні дебіторської заборгованості по товарному кредиту При наданні відзначеної послуги борг по товарному кредиту трансформується у фінансовий борг перед фінансовою установою.

Вартість форфейтингової операції визначається величиною дисконту, що обчислюється як різниця між номінальною вартістю та ціною купівлі заборгованості.

Форфейтинг є операцією подібною факторингу, але являє собою одноразову операцію, пов’язану з переданням/прийняттям заборгованості. Факторинг передбачає співробітництво між банком (факторинговою компанією) й клієнтом протягом певного періоду часу та вимагає спостереження за діяльністю особи, що передає заборгованість й її боржниками.

Дата добавления: 2014-10-15