Питання №3. Науково-технічний потенціал України

В сучасному періоді розвитку України актуального значення набуває модернізація національної економіки. Тобто, успішний розвиток країни пов'язаний, в першу чергу, із проведенням активної інноваційної політики, стимулюванням наукових досліджень і розробок (НДДКР), зростанням частки високотехнологічної продукції та послуг у ВВП. В рамках глобалізаційної інтеграції створення сприятливих умов для розвитку вище зазначених показників залежить від стану формування наукового потенціалу із відповідним набором ознак, що відповідають цілям і завданням розбудови економіки інноваційного типу.

Отже, важливе значення у процесах трансформації економіки належить результативності використання наукового потенціалу країни, який забезпечуватиме генерування нових знань та нововведень і, відповідно, призведе до економічного зростання держави. У той же час, науковий потенціал зазнає істотних змін під багатоаспектним впливом соціально-економічних та технологічних перетворень.

На сьогодні проблеми формування та використання наукового потенціалу становить окрему галузь знань, у якій спеціалізуються економісти, соціологи, інженери, психологи, юристи, менеджери. Питанням зміцнення наукового-технічного потенціалу приділена дуже значна увага в роботах І.Ю. Єгорова, О.М. Трусій, Р.Б. Матковського, І.М. Микитюк, В.І.Оноприєнко, О.В. Комеліної, І.В. Заюкова, Л.Ф. Радзієвської, А.С. Філіпенка.

У Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» №1977-ХІІ, із змінами від 19 грудня 2006 року, термін “науковий і науково-технічний потенціал” часто використовується в рамках окреслення основних цілей та напрямів державної політики у науковій і науково-технічній, у визначенні основних повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, а також є основним інструментом реалізації державних цільових наукових та науково-технічних програм.

В перекладі з латинського «потенціал» означає сила або потужність. З економічної точки зору енциклопедичні джерела термін “потенціал” розглядають як засоби, запаси та джерела, що є в наявності та можуть бути використані для досягнення певної мети, вирішення деякого завдання, а також можливості окремої особи, суспільства та держави в певній галузі.

Досить широке визначення наукового потенціалу можна знайти у дослідженні О.М. Трусій «Територіальна організація наукового потенціалу України», яка в рамках характеристики терміну виділяє цілісну взаємозв'язану систему галузевих і територіальних утворень, що існує на базі територіального поділу праці й охоплює складові наукової діяльності з метою забезпечення належного рівня науково-технічного розвитку країни, регіону.

З цією думкою погоджується і І.В. Заюков, який науковий потенціал розглядає у взаємозв'язку із трудовим, відокремлюючи наукові кадри від працездатного населення.

На відмінну від думок попередніх авторів, Р.Б. Матковський відокремлює в окремі поняття технічний і науковий потенціал, залишаючи за останнім лише знання, що втілюються в кількісних і якісних характеристиках винаходів та нововведень і визначається чисельністю та професійністю вчених, зайнятих у різних сферах науки

В навчально-методичних, а також в енциклопедичній літературі часто можна зустріти поняття “науково-технічний потенціал”, який формулюється як сукупність науково-технічних можливостей держави, що можуть бути використані для розвитку матеріального виробництва, зростання соціально-економічного рівня населення, росту продуктивних сил. В цьому розумінні потенціал виступає, як ресурсна сукупність національних ресурсів і засобів, необхідних для здійснення науково-технічної діяльності, та результати від їх використання.

Його складовими виступають:

· матеріально-технічна база науки (наукові організації, науково-дослідні лабораторії, експериментальні заводи, електронно-обчислювальні центри, обладнання тощо);

· наукові кадри (дослідники, експериментатори, конструктори, винахідники, науково-технічний персонал та ін.);

· фонд винаходів і відкриттів (банк наукових знань, винаходів, зразків, наукової інформації, патентів, наукових проектів, авторських свідоцтв тощо);

· організаційно-управлінська структура наукової сфери (система управління, фінансування, планування науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт НДПКР, організаційно-управлінські структури, методи управління НДПКР).

Україна належить до держав з високим науковим потенціалом.

Це, передусім, визнані у світі наукові школи вагомі та унікальні досягнення в багатьох сферах — розробці нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніці, фізиці низьких температур, ядерній фізиці, електрозварюванні, інформатиці тощо.

Задовольняючи свої потреби, люди мають справу не лише з природою, яку використовують, пристосовують до своїх вимог, а також з так званою "другою природою", тобто з тим, що вони створюють. "Створене" знову використовується у виробництві. Між людиною і тим, що вона створює, діють взаємозумовлені, досить складні діалектичні зв'язки, які значною мірою змінюють умови її життєдіяльності.

Сучасне виробництво характеризується не лише матеріальними, а й духовними факторами, поєднанням науки й виробництва. Обов'язковими елементами виробництва виступають результати науково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози, автоматизовані системи управління, системи наукової організації праці тощо. Дедалі зростаючу роль у виробництві відіграє наука, яка забезпечує теоретичну, духовну сторону практичної виробничої діяльності. Безпосереднім виявом цього стану є науково-технічний прогрес (НТП), який перетворився в головний чинник економічного прогресу.

Перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу передбачає органічний взаємозв'язок науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) з масовим виробництвом.

Наука як продуктивна сила — сфера розумової діяльності людства, яка полягає в розробленні й теоретичній систематизації знань про реальну діяльність, що використовується для підвищення ефективності виробництва матеріальних і духовних благ.

Загалом до кінця XVIII ст. вчені вивчали окремі ізольовані явища, накопичували дані з різних сфер знань. У XIX ст. під впливом потреб виробництва, зокрема промислового перевороту, наука почала досліджувати процеси, генезис і розвиток окремих речей, явищ. Найвагомішим результатом таких досліджень стало відкриття клітини і створення клітинної теорії, закону збереження і перетворення енергії, еволюційна теорія Ч. Дарвіна. Виявлення електрона та глибоке вивчення елементарних частинок почало революцію у природознавстві. Поява методів штучного створення нових хімічних елементів, вивчення енергетичних процесів на Землі, Сонці, в космічному просторі стали найважливішими умовами виникнення НТР у середині 50-х років XX ст.

За НТР роль науки кардинально змінилася, вона перетворилася на безпосередню специфічну продуктивну силу, що характеризується такими основними властивостями:

1. домінування теоретичних знань над експериментальними. До цього нові технічні винаходи іноді робилися емпірично, а науково пояснили їх пізніше (наприклад, теорія, яка обґрунтовувала функціонування парової машини, з'явилась приблизно через півстоліття після її винайдення). У сучасну епоху поява комп'ютерів, лазерів, ядерних реакторів та інших винаходів є наслідком цілеспрямованого використання фундаментальних наукових відкриттів;

2. перетворення науки в більшості галузей виробництва на початкову стадію безпосереднього матеріального виробництва;

3. безперервне набуття виробничими процесами все більше наукового характеру;

4. сприяння інтенсивному економічному зростанню, оскільки використання досягнень науки дає змогу поліпшувати економічну якість машин, обладнання, транспорту тощо, інтенсифікувати технологічні процеси, вдосконалювати організацію виробництва і праці;

5. перетворення праці вченого на продуктивну працю сукупного працівника;

6. безпосередній вплив науки на окремі елементи продуктивних сил — предмети праці, форми й методи організації виробництва, інформацію.

Роль науки як важливої продуктивної сили суспільства виявляється насамперед у швидкому зростанні в більшості розвинутих країнах витрат на науку (у США такі витрати за 1970—2000 рр. зросли з 28,6 до понад 220 млрд дол.), а також в тому, що сфера НДДКР стала одним із найважливіших факторів (поряд з якісним удосконаленням трудових ресурсів) економічного зростання, конкурентної боротьби. Стимулюючи генеруючу дію цього фактора, розвинуті країни витрачають від 2,5 % до 8 % ВНП на розвиток НДДКР. В Україні внаслідок кризових явищ в економіці — на початку XXI ст. ця частка скоротилась до 0,3 % (у 2003 р.).

Ще одним виявом процесу перетворення науки на продуктивну силу є переважаючий її розвиток у системі "наука — техніка — виробництво" і випереджаючий розвиток наукомістких галузей.

Держава активно сприяє освоєнню космічного простору, розвитку ядерної енергетики, біотехнології, напівпровідникової технології, комплексної автоматизації та роботизації виробництва тощо тому, що, наприклад, в США одиниця їх продукції в 10 разів наукомісткіша, а її матеріаломісткість на 30 % нижча, ніж в традиційних. Свідченням цього процесу є також активна державна підтримка НДДКР усіма розвинутими країнами, що виявляється в організації наукової діяльності в межах державних лабораторій (які зайняті переважно довготерміновими і дорогими проектами), у фінансуванні значної частки витрат на науку, зокрема у ВНЗ (які проводять фундаментальні та прикладні дослідження), наданні додаткових пільг, створенні спільних і міжгалузевих інститутів та програмно-цільових центрів тощо.

Україна у перетворенні науки на продуктивну силу значно відстає від розвинутих країн, причому таке відставання зросло у 90-ті роки XX — на початку XXI ст. Крім скорочення витрат на розвиток науки, це виявилось в істотному зменшенні кількості наукових працівників та мережі проектних і науково- дослідних установ, еміграції за кордон понад 6,2 тис. докторів і кандидатів наук за період з 1991 по 2001 рік та ін. (див. ДОДАТКИ)

Запитання для самоконтролю

1. Що таке наукова діяльність? Назвіть її види.

2. Що являє собою наукове дослідження?

3. Чим відрізняються фундаментальні і прикладні наукові дослідження?

4. Що включають у себе результати наукових досліджень?

5. Хто являється суб’єктом наукових досліджень?

6. Які складові науково-дослідної діяльності студентів (НДДС)?

7. У чому полягають завдання НДДС?

8. Яка структура НДДС?

9. У чому полягають зміст і характер НДДС?

10. Які основні напрями НДДС?

11. Що являє собою науково-дослідницька робота?

12. Які форми НДДС?

13. Хто здійснює керівництво науково-дослідною роботою?

14. Які наукові ступені і вчені звання є сьогодні в Україні?

Рекомендована література

1. Головій В.М., Кузькін Є.Ю. Основи наукових досліджень: методологія, організація, оформлення результатів. Навчальний посібник / В.М. Головій, Є.Ю. Кузькін. – Харків: ХІФ УДУФМТ, 2009. – (294 с.)

2. Головій В.М. та інш. Основи наукових досліджень: методологія, організація, оформлення результатів. Навчальний посібник / В.М. Головій та інші. – К.: «Хай-Тек Прес», 2010. – (344 с.)

3. Лудченко А.А. Основы научных исследований. Учебное пособие / А.А. Лудченко, Я.А. Лудченко, Т.А. Примак; под ред. А.А. Лудченко. – К.:
О-во «Знання», КОО, 2000. – (114 с.)

4. Стеченко Д.М., Чмир О.С. Методологія наукових досліджень. Підручник / Д.М. Стеченко, О.С. Чмир. – К.: Знання, 2005. – (309 с.)

5. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності. Підручник / В.М. Шейко, Н.М. Кушнаренко. – 2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – (295 с.)

Дата добавления: 2014-11-06