Фінансові менеджери

Основною метою, яку ставлять перед собою управляючі корпорації, є зростання її капіталу, тобто збільшення багатства акціонерів. В кінцевому підсумку ця мета відповідає інтересам власників капіталу — акціонерів.

Якщо ринкова вартість акцій корпорації зростає, виплата дивідендів стабільна і їх сума збільшується, то управління корпорацією досягло своєї головної мети. Один із менеджерів відомої американської корпорації “Кока-кола” писав з цього приводу: “Менеджери корпорації не докладають зусиль для того, щоб її акціонери почувалися привільно. Але вони роблять багато, щоб акціонери були багатими”.

Французький економіст Б. Коласс у своїй праці пропонує спрощену схему управління приватним підприємством. Як основні цілі він виділяє виживання, прибуток, економічне зростання, гнучкість (рис. 1.5)[5].

Рис. 1.5. Спрощена схема цілей для практичної діяльності приватного підприємства

Виживання в умовах фінансового навколишнього середовища і конкуренції Б. Коласс ставить на перше місце — вижити в конкурентному просторі, зміцнити своє становище, уникнути неплатежів, погіршення фінансового стану, банкрутства, тобто досягти фінансової рівноваги. Виживання забезпечить фінансову рентабельність й економічне зростання. Гнучкість дає можливість менеджеру пристосуватися до складних обставин економічного і фінансового життя. Таку гнучкість він називає оборонною. Гнучкість може також передбачати активну мотивацію — наступальна гнучкість. Вона пов’язана зі швидким економічним зростанням, наступом на позиції конкурентів, завоюванням нових ринків і сфер впливу. Конкретні цілі визначаються для всіх рівнів управління.

Як пишуть американські економісти Р. Брейлі та С. Майєрс, “секрет успіху фінансового управління полягає в збільшенні вартості, тобто капітал корпорації повинен зрости. Рекомендація проста, але не містить практичної користі. Подібно до поради інвестора на фінансовому ринку: “купуйте дешевше, продавайте дорожче”. Проблема ж полягає в тому, як це зробити ”[6].

Передання акціонерами права управляти корпорацією менеджерам таїть у собі суперечності, що виникають між учасниками фінансових відносин. Конфлікт інтересів називається в західній фінансовій літературі агентським конфліктом.

Акціонери, менеджери, що виражають інтереси корпорації, кредитори, тобто всі учасники відносин, заінтересовані в зростанні вартості капіталу корпорації, але кожний із них проводить свою власну політику. Акціонери віддають перевагу одержанню постійно зростаючих дивідендів. Менеджери корпорації на підставі розроблених програм розвитку ставлять за мету забезпечити зростання внутрішніх джерел фінансування, у тому числі нерозподіленого прибутку. Конфлікт може виникнути також між інтересами кредиторів, що володіють облігаціями корпорації, й акціонерами у тому разі, коли корпорація емітує облігації для виплати дивідендів. У даному випадку кредитори фінансують акціонерів. Це може викликати падіння ціни облігацій на фінансовому ринку, що в кінцевому підсумку не бажано для корпорації. Агентський конфлікт може виникнути як у великих, так і в дрібних корпораціях. Його подолання покладається на менеджерів.

Термін “ фінансовий менеджер ” (“фінансовий управляючий”) зазвичай вживається стосовно будь-якого працівника у відділах казначейства і головного бухгалтера корпорації, якщо за посадою він відповідає за фінансові рішення.

Фінансовий менеджер насамперед повинен володіти швидкою реакцією, тобто бути здатним (у разі потреби) приймати рішення негайно. Він повинен уміти враховувати чинники часу і невизначеності, мати політичне чуття щодо міжнародних і внутрішніх подій, уміти переконувати своїх опонентів у правильності запропонованих рішень, знаходити потрібних людей і встановлювати ділові зв’язки. Усі ці здібності повинні поєднуватися з високою фаховою кваліфікацією, моральними якостями, відданістю своїй корпорації, сумлінністю в роботі. Вищі фінансові менеджери великих корпорацій звичайно мають економічну і юридичну освіту і постійно удосконалюють свої фахові знання і навички.

Роль абстрактного фінансового менеджера багатогранна і відповідальна. Саме він приймає усі фінансові рішення. Завдання менеджера полягає не тільки в умінні користуватися інформацією про фінансові ринки, а й поширювати про свою корпорацію переконливу позитивну інформацію. У західній літературі обговорюється концепція інформаційної асиметрії (див. розділ…)... Сутність її полягає в тому, що власники акцій корпорацій-емітентів не мають тієї інформації, якою володіють менеджери. Ще більший розрив в одержанні інформації між менеджерами корпорації і управляючими страховими, лізинговими, фінансовими корпораціями. Кредитори, котрі є власниками корпоративних облігацій, можуть мати у своєму розпорядженні дуже обмежену інформацію про плани розвитку корпорацій. Інформаційна асиметрія завдає шкоди проведенню фінансової політики і наступному ухваленню рішення керуючими. Менеджери зобов’язані доводити до всіх інвесторів і контрагентів інформацію про фінансовий стан корпорації. Вони роблять це через звертання до інвестиційних банків або інших посередників, котрі, розміщуючи нові випуски цінних паперів, докладно інформують про цілі нового випуску та його умови. Використання різноманітних фінансових інструментів, публічне розміщення цінних паперів також спрямоване на розширення інформаційного поля навколо корпорації. Отже, кожний учасник фінансових відносин знайде свій власний інтерес у діях корпорації.

Діяльність фінансового менеджера перебуває під контролем Ради директорів, комерційних та інвестиційних банків, податкових органів, зовнішнього аудиту. Корпорація заохочує відданих їй менеджерів, які добре працюють, високими посадовими окладами, преміями. Безталанні менеджери звичайно виштовхуються більш активними і висококваліфікованими колегами.

Дата добавления: 2014-11-06