Коефіцієнти ліквідності

Цілі фінансового аналізу оборотного капіталу

Оцінка політики корпорацій по формуванню і використанню оборотного капіталу

Вплив інфляції на визначення суми товароматеріальних запасів

На управління товарно-матеріальними запасами впливає інфляція. У літературі зазначається, що помірна інфляція (під такою розуміється тривідсоткове щорічне зростання цін) не впливає на формування запасів і в прогнозуванні вона не враховується. За стабільних темпів інфляції використовується модифікований варіант моделі ЕООЗ. Темп інфляції, виражений у відсотках, вираховується із суми поточних витрат на одиницю виробу. У нашому прикладі (див. с. 215) передбачувані поточні витрати становлять 20 %, з урахуванням інфляції 10 % вони становитимуть 10 %, або 0,1 дол. Знаменник скорочується, тому показник ЕООЗ зростає. Проте якщо темпи інфляції високі, що тягне за собою зростання процентів поточних витрат на одиницю виробу, показник ЕООЗ може зрости незначно і навіть скоротитися. Інфляція, що розвивається, як правило, призводить до збільшення запасів, оскільки управляючі прагнуть купити необхідні вироби, сировину та інше до чергового витка цін. На зростання запасів також впливає зростання цін на імпортовану сировину, напівфабрикати тощо, невизначеність постачання і курсів валют.

Коефіцієнт, оборотності товароматеріальних запасів (Inventory/Sales ratio) у США значно зростав у роки криз.

При цьому варто особо відзначити, що найвищі показники спостерігалися з урахуванням інфляції[169].

Показник
Без урахування інфляції	1,56	1,65	1,61	1,53	1,53
З урахуванням інфляції	1,59	1,72	1,78	1,74	1,76

Фінансові аналітики корпорацій постійно відслідковують результати проведеної політики по формуванню і використанню оборотного капіталу. Звичайним інструментарієм, застосовуваним для аналізу, є метод коефіцієнтів. Особлива увага приділяється питанням забезпечення ліквідності, оскільки обіг капіталу обмежений щодо коротким терміном: протягом до 1 року. Детальному вивченню піддаються всі статті поточних активів із погляду їхньої оборотності.

Відповідно до основних задач управління оборотним капіталом виділемо такі групи коефіцієнтів:

коефіцієнти ліквідності;

коефіцієнти оборотності.

Ліквідність корпорації, тобто її спроможність сплачувати у встановлені терміни по поточних зобов’язаннях визначається співвідношенням поточних активів і поточних пасивів. Відомі три коефіцієнти ліквідності:

коефіцієнт поточної ліквідності (current ratio);

коефіцієнт швидкої ліквідності або “ лакмусового паперу ” (quick ratio);

коефіцієнт забезпеченості реалізації оборотним капіталом (working capital to sales ratio);

коефіцієнт покриття короткострокових зобов’язань потоком коштів (sales to current liabilities ratio).

Фундаментальним, базовим показником ліквідності є коефіцієнт поточної ліквідності. Він визначається по формулі:

.

Цей показник у фінансовій літературі називають також коефіцієнтом покриття, тому що він визначає в скільки разів короткострокові зобов’язання покриваються короткостроковими активами.

Припустимо, що в корпорації коефіцієнт поточної ліквідності складає 1,8, у такому випадку за рахунок реалізації 55,6 % поточних активів можна погасити всі поточні борги (1 / 1,8 · 100 = 55,6 %). Традиційною нормою є співвідношення 2/1, що показує гарний стан короткострокової фінансової позиції.

Для аналізу стана співвідношення поточні активи / поточні пасиви, недостатньо використовувати тільки один коефіцієнт. Структура оборотного капіталу визначається особливостями виробництва, тому деякі компанії і при високих показниках можуть потрапити в неліквідне положення. З цією ціллю використовується другий коефіцієнт “лакмусового паперу” — коефіцієнт швидкої ліквідності. Його відмінність полягає в тому, що з поточних активів відраховуються найменш ліквідні, як-от, товароматеріальні запаси:

.

Фінансові менеджери широко використовують обидва коефіцієнти. У залежності від структури оборотних активів перший коефіцієнт може дати не повну картину і спотворити істинний стан ліквідності. У тих випадках, коли в корпорації накопичуються ТМЗ, їхня частка в структурі поточних активів зростає. Цей недолік заповнює коефіцієнт швидкої ліквідності. Обидва коефіцієнти, як і всі показники такого роду, обчислюються на підставі балансових даних на визначену дату. Тим часом, у проміжках між упорядкуванням балансу платіжна ситуація може погіршуватися. Деякі автори[170] пропонують визначати грошовий коефіцієнт ліквідності (cash ratio), більш вузький, чим коефіцієнт “лакмусового паперу” по такій формулі:

.

Показник визначає наявну ліквідність, тобто гроші і легко реалізовані цінні папери можна негайно використовувати для погашення зобов’язань.

З метою наближення до найбільше точного визначення ліквідності корпорації використовуваний коефіцієнт забезпеченості реалізації оборотним капіталом, обумовлений по формулі:

.

У цьому коефіцієнті в чисельнику використовується нетто оборотний капітал, тобто чистий працюючий капітал, віднесений до обсягу продажів. Він показує забезпеченість реалізації оборотним капіталом. Рух нетто працюючого капіталу співвідноситься з рухом потоку коштів, що одержують корпорації протягом року, тобто ліквідність прив’язується до результатів господарської діяльності. Менеджери корпорації постійно відслідковують вищезгаданий коефіцієнт. Його зниження може розкрити небезпеку недостачі, що насувається, коштів для фінансування поточних потреб, виникнення неплатежів по рахунках постачальників і навіть загрози банкрутства. У таких випадках менеджер повинний знайти вихід, наприклад, можливий випуск довгострокових зобов’язань. Проте варто розрізняти два принципово важливих положення визначальний коефіцієнт забезпеченості: недостачу коштів у результаті різних обставин і високопрофесіональне управління працюючим капіталом. Останнім часом намітилося поточне зниження показника забезпеченості реалізації оборотним капіталом, що пояснюється впровадженням прогресивних методів управління поточними активами і поточними пасивами.

Четвертий коефіцієнт, обернений третьому, визначає покриття короткострокових зобов’язань потоком коштів. Він обчислюється по формулі:

.

Чим вище виторг від реалізації при одночасному скороченні короткострокових зобов’язань, тим вище покриття. Як і інші вищезгадані показники, він варіюється в залежності від галузі економіки.

Розглянемо коефіцієнти ліквідності по фінансових документах корпорації “Кока-кола”. Тут ми зштовхуємося з практикою, що завжди складніше теорії. По балансах корпорації за 5 років із 1996 по 2000 р. поточні пасиви перевищують поточні активи, тобто короткострокові зобов’язання корпорації не покриваються інвестиціями в поточні активи, при щодо низьких сумах вкладень у ТМЗ.

Таблиця 7.6

КОЕФІЦІЄНТИ ЛІКВІДНОСТІ КОРПОРАЦІЇ Кока-кола [171]

Назва коефіцієнта ліквідності	Роки
Поточна ліквідність	0,80	0,81	0,73	0,65	0,71
Швидка (термінова) ліквідність	0,67	0,68	0,64	0,55	0,60
Забезпеченість реалізації оборотним капіталом	—	—	—	—	—
Покриття короткострокових зобов’я­зань потоком коштів	2,52	2,56	2,18	2,0	2,19

Обчислені коефіцієнти поточної і швидкої ліквідності протягом 5 років нижче одиниці, із тенденцією зниження показників. Коефіцієнт заможності реалізації оборотним капіталом визначити не можна через відсутність сум чистого оборотного капіталу. Може виникнути побоювання катастрофи — значних неплатежів і наступного банкрутства. Проте покриття виторгу від реалізації середньорічних короткострокових зобов’язань (через відсутність даних ми використовували балансові дані) показує, що поточні зобов’язання в 2—2,5 рази перекриваються поточними грошовими потоками, тобто корпорація має у своєму розпорядженні достатні суми, одержуваними від реалізації для погашення поточних платежів.

Від’ємний показник чистого оборотного капіталу, тобто по суті відсутність оборотного капіталу, по визначенню деяких західних економістів (див. 7.1) фінансується випусками короткострокових і довгострокових зобов’язань. Фінансове становище корпорації настільки міцно, що створює можливість виплачувати дивіденди протягом 10 років (1990—2000) із стійким ростом (див. 6.2).

Вище ми відзначали, що корпорація широко використовує позикові кошти. З цього приводу в звіті корпорації за 2000 р. відзначається, що менеджери корпорації підтримують рівень своєї заборгованості відповідно до грошових потоків, можливостями покриття процентів по боргу прибутком і співвідношення борг/капітал. Метою такої політики є зниження ціни капіталу, що збільшує прибуток на акціонерний капітал. Корпорація проводить політику сполучення короткострокових і довгострокових боргів із метою зниження ціни що випускаються боргових інструментів. Зобов’язання корпорації мають найвищі рейтинги на фінансових ринках. Боргова політика корпорації Кока-Кола проявилася в довгостроковій тенденції перевищення поточних пасивів над поточними активами[172].

Дата добавления: 2014-11-06