ВВЕДЕНИЕ 7 страница

В цій системі долар переводився в золото за пред'явленням. Долар став розглядатися як повноцінний замінник золота. Проблема з золотом як світовими грошима полягала в кількості золота, а кількість золота - від видобутку його. Ріст золотих запасів відставав від зростаючих масштабів міжнародної торгівлі і фінансів. Тому долар набував зростаючої ролі як резервна валюта. А платіжний баланс США, в основному, мав від'ємне сальдо. США потрібно було скоротити чи ліквідувати дефіцит платіжного балансу для збереження статусу долара як світової валюти. Але в результаті здійснення цього уповільнюється розвиток міжнародної торгівлі і фінансів. Ця проблема стала головною на початку 70-х років. 15 серпня 1971 року тодішній президент США Р. Ніксон призупинив конвертованість долара в золото. Нова політика розірвала зв'язок між золотом і інтернаціональною вартістю долара. Тепер вже ринкові сили почали визначати міжнародну вартість долара. Бресттон-Вудська валютна система розвалилася.

Сучасна система валютних курсів. З 70-х років і по теперішній час функціонує так звана система керованих плаваючих валютних курсів. Суть її в тому, що:

- з одного боку, домовилися, що зона дії умов економічних відносин між країнами потребує постійних змін валютних курсів для недопущення стійких від'ємних чи плюсових сальд платіжних балансів. Валютні курси мають можливість плавати;

- з іншого боку, відбуваються короткострокові зміни валютних курсів, що може бути пов'язано із спекулятивними операціями купівлі-продажу країни. Їх долають шляхом купівлі і продажу іноземної валюти. Це здійснюють центральні банки.

Але на практиці існуюча валютна система є більш складною. Провідні валюти економічно розвинених країн (США, Канади, Японії, Великобританії) коливаються чи плавають у відповідності зі зміною умов попиту та пропозиції. Деякі країни прив'язують свої валюти до більш стійких і надійних валют інших країн. Ця система ще не виявила себе в повній мірі.

Тема 9. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік

Мета вивчення теми: з’ясувати зміст, закономірності та специфіку перехідних економік і особливості трансформації економіки України.

Головні питання теми

1. Перехідні процеси і особливості сучасної української економіки.

2. Формування ринкових відносин – зміст перехідної економіки

а) необхідність трансформації планової системи;

б) економічна лібералізація;

в) створення ринкової інфраструктури.

3. Зміна структури власності в перехідній економіці. Особливості приватизації в Україні.

4. Макроекономічна нерівновага і шляхи її подолання в умовах перехідної економіки.

Джерела інформації для вивчення

Мочерний С. В. Економічна теорія. – Київ: “Академія”, 1999, с.485-499.

Основи економічної теорії. За редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка – Київ: “Вища школа”, 1997, частина IV, с. 431-470.

Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс, 14 изд. Москва: Инфр – М, 2002, гл. 40, с. 913-928.

Экономическая теория. Под редакцией В.Д. Комаєва. Москва. ВЛАДОС, 2000. гл. 23, с. 567-595.

І. Перехідні процеси і особливості сучасної української економіки

Для суспільства в цілому і для економіки зокрема характерні перехідні процеси. Економіка пройшла значний шлях розвитку від зародження в умовах первісного суспільства до сучасних її систем і форм. В свою чергу, процес формування і функціонування економічних систем включає три етапи: 1). Зародження, тобто поступове становлення економічної системи. 2). Період зрілості. Це період повної реалізації її можливостей і переваг. 3). Поступове “вмирання” в умовах зародження і розвитку елементів нової системи.

Історичний характер будь-якої системи (становлення, зрілість, вмирання) обумовлює те, що в розвитку суспільства виникають особливі перехідні періоди і процеси. Вони характеризуються наступними рисами: 1) співіснуванням елементів старої і нової систем; 2) особливим характером протиріч – боротьби елементів відмираючої і народжувольної економіки; 3) нестійкістю, яка обумовлена самою трансформацією суспільства, що проявляється в невизначеності, альтернативності варіантів його майбутнього.

Матеріальною основою перехідного періоду є зміна пануючого чинника виробництва. Так, історично здійснюється перехід від аграрного суспільства, в якому пануючим чинником є земля, до індустріального, де пануючим чинником є капітал, а потім - до постіндустріального, інформаційного, де головну роль відіграє наука, техніка, інформація, за якими стоїть людський чинник.

За економічною суттю перехідний період – це зміна характеру економічних зв’язків між суб’єктами економічного процесу. В найбільш узагальненому вигляді – це перехід від традиційного суспільства з його особистими зв’язками, заснованими на традиціях, звичках, до ринкового, в якому пануючими є речові зв’язки. З появою ознак постіндустріального суспільства намітилась тенденція до зростання ролі прямих інформаційних зв’язків, на відміну від ринкової економіки, в якій інформаційну функцію виконують непрямі ринкові зв’язки.

Внаслідок неоднакового рівня розвитку різних країн перехідність, в сучасному світовому товаристві - складна і багатогранна. Розрізняють перехідні процеси, які мають місце в розвинених країнах в напрямку їх руху до постіндустріального, інформаційного суспільства. Країни, що розвиваються, намагаються здійснювати перехід від в минулому колоніального, в значній мірі традиційного суспільства, до розвиненої ринкової економіки. Що стосується постсоціалістичних країн, в тому числі і України, то вони здійснюють специфічний перехід від командно-адміністративної, планової економіки - до ринкової. Специфіка цього переходу обумовлена наступними чинниками:

По-перше, початковий, вихідний стан, який передував перехідному процесу, – це планова економіка. Ринкові відносини і ринкові механізми регулювання економіки були фактично відсутні.

По-друге, необхідно було в значній мірі не трансформувати діючи економічні відносини і зв’язки, а створювати якісно нові, що відповідає більш революційному, а не еволюційному процесу.

По-третє, злам діючих відносин, структур виробництва і економічних структур (відносин власності), а також форм господарювання (від плану до ринку) призводить до значних соціально-економічних втрат (спад виробництва, зниження рівня життя).

По-четверте, особливості перехідної економіки України зумовлюються також розривом господарських зв’язків в межах СРСР і Ради Економічної Взаємодопомоги.

Потрібно також враховувати, що перехідному періоду, що має місце в Україні, притаманні як загальні риси, що характерні для країн що розвиваються (трансформація державної власності, глобалізація ринкових відносин), так і глобальні риси перехідності до постіндустріального суспільства.

ІІ. Формування ринкових відносин – зміст перехідної економіки.

А) Необхідність трансформування планової системи.

Планова система, яка склалася у Радянському Союзі, і зокрема, в Україні мала суттєві недоліки.

По-перше, планова економіка – це економіка, орієнтована на виробництво заради виробництва, а не на задоволення кінцевих потреб населення. Отже потрібно реформувати економіку, щоб її розвиток спрямувати на задоволення потреб людей. А це можливо лише за умов, коли обмеженням розвитку виробництва стають самі платоспроможні потреби, що притаманно ринковій економіці.

По-друге, планова економіка обмежує можливості окремих підприємств в розвитку їх ініціатив, більш повного і ефективного використання ресурсів. Потрібно звільнити виробників від тотальних команд. Підприємства повинні бути самостійними суб’єктами господарювання і здійснювати свою діяльність для задоволення попиту на основі ризику і економічної відповідальності за свої результати.

По-третє, централізована планова економіка, яка по суті є над- монопольною, виключає економічне змагання, конкуренцію, що не стимулює зниження витрат виробництва, виробництво нових продуктів, підвищення якості товарів, впровадження нової техніки і технології.

Суттєві недоліки планової системи зумовили необхідність переходу до ринкової економіки, для якої характерними є непрямі ринкові зв’язки. Формально товарно-грошові відносини мали місце і в плановій економіці. Були гроші, встановлювались ціни, здійснювались угоди у формі купівлі-продажу, але не було реального ринкового механізму. Попит не впливав на ціну, не було рівноважних цін, була відсутня конкуренція. Тому головною мірою переходу до реальних ринкових відносин повинно стати звільнення ринкових форм від адміністративно командної системи, здійснення лібералізації економіки.

Лібералізація внутрішньоекономічних відносин в народному господарстві стосується наступних моментів.

По-перше, звільнення цін від централізованого, директивного їх формування.

По-друге, введення вільної торгівлі для фізичних і юридичних осіб.

По-третє, підпорядкування діяльності виробників вимогам ринку, вимогам споживачів.

В теорії виділяють два варіанти звільнення цін: одномоментний (“шоковий”) і поступовий (“градуалістичний”). На практиці найчастіше використовується змішаний варіант. Але встановлено, що чим менше розвинені ринкові відносини до початку лібералізації, тим менш ефективним “шоковий” варіант. В Україні був застосований “шоковий” варіант. В січні 1992 року стали вільними майже 95% цін на споживчі товари і біля 80% цін на товари виробничого призначення. В результаті відбулося різке підвищення цін. В 1992 році індекс споживчих цін зріс в 21 разів, а в 1993 році - в 102,6 разів. Індекс цін виробників промислової продукції зріс відповідно в 42,3 і 97,7 разів. Значне зростання цін продовжувалось і в наступні 3 роки. До 1996 року лібералізацію цін було практично завершено. Вона порадила гострі протиріччя і проблеми як у виробничій, так і в споживчій сферах. Що стосується виробничої сфери то, по-перше, підприємства, насамперед військово-промислового комплексу, які працювали на державне замовлення, негайно втратили сферу збуту своєї продукції. По-друге, підприємства, поставлені в ринкові умови, виявились неконкурентноспроможними. По-третє, у важке становище потрапили виробництва, які одержували дотації від держави, зокрема, сільське господарство. По-четверте, виробники споживчих товарів зіткнулись з труднощами збуту своїх товарів внаслідок різкого падіння платоспроможного попиту населення. Купівельна спроможність скоротилась, насамперед із-за значного відставання темпів росту зарплати і пенсій від темпів зростання індексу споживчих цін. Відмова влади від індексації заощаджень населення у відповідності з динамікою зростання цін також значно знизило купівельну спроможність населення і зумовило падіння виробництва.

Велике значення в перехідний період набуває лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, яка по суті є наслідком лібералізації внутрішньоекономічних відносин. Основними формами зовнішньоекономічної лібералізації є: розширення доступу в країну закордонних інвестицій; зняття протекціоністських обмежень для імпорту; лібералізація експорту (відміна мита, квот, ліцензій); забезпечення конвертованості національної валюти. Але в повному обсязі ці форми лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків не повинні використовуватись навіть в умовах розвиненої ринкової економіки. Справа в тому, що захист національного виробництва є важливою умовою розвитку національної економіки, особливо перехідної економіки. Тому політика зовнішньоекономічної лібералізації в перехідній економіці повинна бути оптимальною. З одного боку, треба забезпечити прискорений розвиток внутрішньоекономічних ринкових відносин і їх включення у світове господарство, а з іншого – не допустити збитків у розвитку вітчизняного виробництва.

В Україні мала місце надмірна нерегульована лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. Не було враховано, що така лібералізація для слаборозвинених країн призводить до стрімкого зростання обсягів імпортних товарів; значного спаду рівня власного виробництва; зростання рівня безробіття; зменшення надходжень до бюджету; зростання заборгованості по виплаті зарплат, пенсій; зубожіння широких верств населення. В той же час зовнішньоекономічна лібералізація фактично не призвела до зростання прямих інвестицій з інших країн. На початок 2001 року вони склали всього 3.87 млрд. доларів, з яких 40% - в харчову промисловість і торгівлю.

Важливе значення в перехідний період має створення ринкової інфраструктури. Це система правових і економічних інститутів, які обслуговують складний механізм взаємозв’язків виробників і споживачів. Для створення і функціонування ринкової економіки необхідні відповідні юридичні норми і правила, а також відповідні інститути: торгівельні біржі, біржі праці, фондові і валютні біржі, якісно нова банківська система.

В перехідній економіці України формування інститутів ринкової інфраструктури має низку особливостей.

По-перше, багато із них створюються заново на “пустому місці”. В умовах командної, планової економіки не було товарних, фондових, валютних бірж, посередницьких організацій. По-друге, створення названих інститутів здійснювалось і здійснюється без відповідної правової бази, що ускладнює їх функціонування і породжує багато зловживань. По-третє, принципіальні зміни здійснюються в банківській системі. Замість єдиної державної банківської системи складається дворівнева. Її нижчий рівень складає широка мережа комерційних банків, а вищий рівень – Національний банк, який здійснює контроль за діяльностю комерційних банків шляхом встановлення облікової ставки процента, обов’язкової норми резерву. В Україні створення комерційних банків здійснювалось майже безконтрольно, що призвело до значних зловживань. Значна кількість банків збанкрутувала.

ІІІ. Зміна структури власності в перехідній економіці

Як відомо, власність є економічною основою системи господарювання. Відносини власності-це соціальна форма привласнення суб’єктами економічних відносин матеріальних ресурсів, а також результатів виробництва.

В Україні, як і в інших пострадянських країнах, пануючою була суспільна власність, яка виступала в двох основних формах: державній і колгоспно-кооперативній. Крім того, мала місце особиста власність громадян на предмети споживання. Особиста власність мала обмеження і заборони з боку держави, наприклад, розміри дачного будинку і присадибної ділянки.

Ринкова економіка базується на приватній власності. Тому в перехідний період потрібно здійснювати роздержавлення і приватизацію власності. Роздержавлення проявляється в усуненні монополії державної власності, дозволу інших форм власності, появі плюралізму форм власності. Державні підприємства, що зберігаються, повинні докорінно змінити характер свого функціонування, перейти на умови комерціалізації нарівні з іншими формами підприємств умови господарювання. Повинні відмовитись від субсидій, пільг, твердих замовлень, вигідних цін. Процес роздержавлення кооперативної власності полягає в забезпеченні реальної добровільності її членів, самостійності у господарській діяльності.

Що стосується особистої власності, то повинно здійснюватись усунення тоталітарних обмежень в її функціонуванні, подолання зрівнялівки в розподілі, ліквідація обмежень в правах мати відповідне особисте майно, поява багатоканальних джерел особистих доходів.

Особливе значення в перехідний період має приватизація. Приватизація – одна із основних форм роздержавлення власності, важливий засіб створення економічної структури виробництва, адекватної ринкової системі. Приватизація пов’язана не лише зі створенням особистої приватної власності, а також приватної колективної власності у вигляді акціонерних товариств.

Приватизація є характерним явищем і для розвиненої ринкової економіки.

Необхідність приватизації в сучасних ринкових суспільствах виникає внаслідок неефективної роботи державних підприємств. За своїми рисами, формами і методами приватизація, що здійснюється в країнах з ринковою економікою, відрізняється від приватизації в країнах з перехідною економікою. Як зазначив відомий економіст Я. Корнаї, якщо б приватизація в Угорщині здійснювалась як в Англії, то потрібно було б більше 100 років. Слід зазначити, що і для пострадянських країн мінімальний термін для приватизації обчислюється десятиріччями.

Як свідчить практика, на початкових етапах перехідної економіки приватна власність з’являється насамперед в сфері обігу, охоплює малі і в деякій мірі середні підприємства. В 2000 році в Україні нараховувалось 217.9 тис. малих підприємств, з яких більше половини були зайняті в сфері оптової і роздрібної торгівлі і операціями з нерухомістю.

Сама по собі приватизація – це формуальний акт зміни власника. Вона автоматично не підвищує ефективність. Для цього потрібно створити відповідні умови, ринкову інфраструктуру, відповідні системи права. Повинен сформуватись ринковий тип господарського мислення.

Досвід трансформування економіки в напрямку ринкової моделі свідчить про те, що потрібно більше уваги звертати не на приватизацію існуючих підприємств та інших об’єктів, а на створення нових приватних підприємств.

В Україні, Росії і деяких інших пострадянських країнах приватизація мала деякі особливості.

По-перше, цей процес здійснювався при переході від планової економіки до ринкової. По-друге, приватизація здійснювалася за відсутності ринкової інфраструктури, що значно знижувало її ефективність. По-трете, приватизація носила масовий характер, обумовлений великою питомою вагою державної власності і бажанням прискорити процес перебудови економічної структури суспільства. В – четвертих, характерною була сертифікатна, безеквівалентна приватизація, яка, на думку авторів, повинна була забезпечити соціальну справедливість.

Слід зазначити низку негативних рис української приватизації, обумовлених як відсутністю досвіду приватизації, так і чіткого уявлення про перспективи приватизованих підприємств, а також діями тих, хто був при владі, і здійснював приватизацію в своїх інтересах. В таких умовах приватизація в Україні набула номенклатурно – кримінального характеру. Можливість швидкого, легкого і “законного” збагачення посилила корупцію, породила мафіозні клани, рекетирські угрупування.

В Україні приватизацію проводили у такі способи:

– викуп об’єктів приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об’єктів;

– продаж на аукціоні;

– продаж за некомерційним, або комерційним конкурсом;

– продаж акцій ВАТ.

В результаті приватизації в перехідній українській економіці відбулися радикальні зміни у відношеннях власності. Державна власність на засоби виробництва перестала бути визначальною. Приватна власність стала пануючою майже у всіх галузях виробництва.

Звичайно, формально /–/ правові зміни у відносинах власності не вирішують проблеми по суті, не призводять до появи ефективного власника. Але без реформування відносин власності неможливо робити наступні кроки до формування ефективної ринкової економіки.

IV. Макроекономічна нерівновага і нестабільність в перехідній економіці

Зміна форм власності, становлення ринкових відносин супроводжується суттєвими соціально /–/ економічними витратами для суспільства, що проявляється у виникненні і збереженні впродовж значного часу в перехідній економіці макроекономічної нерівноваги. Суть такої нерівноваги – відхилення від сталого (нормального) стану системи. Нормальний стан ринкової економіки – співпадання (рівновага) сукупного попиту і сукупної пропозиції. Макроекономічна нерівновага в перехідній економіці, перш за все, це наслідок планової економіки, для якої характерною є хронічна макронерівновага, що проявляється в хронічному дефіциті. Макроекономічна нерівновага в перехідній економіці - не тимчасове, а постійне явище, закономірність перехідної економіки. Ця закономірність обумовлена, з одного боку, зламом виробничої і економічної структури суспільства, а з іншого – становленням ринкового механізму з його проблемами і протиріччями.

Структурні зміни у виробництві, проявляються у витиснені “зайвого” виробництва, непотрібної продукції, що обумовлює спад виробництва. Лібералізація цін в умовах скорочення виробництва і часом вимушена м'яка кредитно-грошова політика породжує інфляцію. Скорочення виробництва і впровадження в господарство ринкових принципів сприяє появі і зростанню безробіття. Як наслідок, лібералізація цін в атмосфері інфляції і зростаюче безробіття призводить до суттєвого зниження рівня життя більшості населення.

Головною причиною скорочення виробництва в перехідній економіці є не циклічна криза, а трансформаційний спад. Основні чинники, що його породжують, тісно пов’язані з характером змін, які відбуваються в економіці.

По-перше, це перехід від ресурсообмеженої до попитообмеженої системи, що означає корінні зміни в цілях діяльності кожного виробника. Замість виробництва заради виробництва повинно прийти виробництво для задоволення потреб (попиту). По-друге, вертикальна система зв’язків, основана на наказах і їх виконанні, замінюється горизонтальною – відношеннями між самостійними підприємствами.

По-третє, зникає державна підтримка виробників. З’являються жорсткі бюджетні обмеження. Все це зумовлює масові банкрутства підприємств.

Трансформаційний спад є характерним для всіх пострадянських країн Центральної і Східної Європи, але особливо сильно він проявився Україні. Обсяг ВВП за 1991-2001 рр. скоротився майже на 60%. Поряд з об’єктивними причинами такого різкого падіння слід відзначити і суб’єктивні. Перш за все, це майже повна відстороненість держави від трансформаційного процесу. В перехідній економіці роль держави повинна бути значною. По-перше, держава повинна керувати процесами лібералізації цін, зовнішньоекономічної лібералізації, формувати інститути ринкової інфраструктури, проводити антимонопольну політику. По-друге, здійснювати керівництво процесом приватизації, визначати її масштаби, терміни і форми проведення, оцінку приватизованого державного майна. По-третє, забезпечення правової бази усіх перетворень, а також проведення макроекономічної політики (кредитно-грошової, податкової, політики доходів).

Україна використала найгірший варіант переходу до ринкової економіки – “шокову терапію” при майже повній відсутності втручання держави в цей процес.

Як результат – скорочення виробництва, різке зниження рівня життя, значне майнове розшарування населення, корупція, організована злочинність, зменшення тривалості життя.

Минуло 12 років, а Україну так і не визнано країною з ринковою економікою.

На відміну від України ринкові реформи в Китаї здійснювались поступово, при активному втручанні держави в цей процес. В підсумку, за останні два десятиріччя темпи економічного зростання китайської економіки – найвищі у світі і склали біля 9% в рік, а доходи на душу населення збільшувались на 8% щорічно. За 20 років реальне виробництво і реальні доходи країни збільшилися в чотири рази. Для порівняння, в Україні щоб лише досягти дореформеного рівня доходів потрібно понад 10 років, при щорічному темпі зростання ВВП на 6%.

Висновок: народ України платить дуже високу ціну за трансформацію економіки в напрямку стиворення ринкової економіки.

Тема 10. Економічні аспекти глобальних проблем

Мета вивчення теми: вияснити причини виникнення і сутність глобальних проблем, основні шляхи їх розв’язання.

Основні питання теми

1. Глобальні проблеми сучасності, їх класифікація.

2. Головні причини виникнення глобальних проблем.

3. Сучасні форми вияву і можливості розв’язання глобальних проблем людства.

Джерела інформації для самостійного вивчення

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник / Климко Г.Н., Несторенко В.П. та ін. – Київ: Знання, 1997. – Розділ 34. –
С. 553-560.

Мочерний С.В. Економічна теорія. – Київ: Академія, 1999. – Розділ 5. – С. 561-580.

Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенли Л. Брю. Экономикс. – Москва: Республика, 1992. – Том 2. – Гл. 36, 41.

І. Глобальні проблеми сучасності, їх класифікація

Поняття “глобальні проблеми” походить від французького слова “global”, що означає “всезагальний”, “той, що охоплює всю земну кулю”.

Проблеми взаємовідносин людини і суспільства з природою і самих суспільних відносин класифікуються як глобальні, якщо: а) вони мають загальносвітовий характер, тобто стосуються інтересів усіх або значної групи держав; б) нерозв’язання їх викликає загрозу людству, регрес у розвитку продуктивних сил; в) їх своєчасного розв’язання можна досягти лише спільними зусиллями всіх країн, міжнародних організацій.

За такими ознаками глобальні проблеми поділяються на три сфери дії:

1. Проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо; збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів світового океану, оволодіння космічним простором; відносна обмеженість природних ресурсів робить необхідним пошук радикальних розв’язань цих проблем, що склалися у світовому масштабі.

2. Проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносин між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу; локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо.

3. Проблеми розвитку людини, забезпечення її майбутнього. Вони охоплюють передусім пристосування сучасної людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом науково-технічного прогресу, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями.

Класифікація глобальних проблем за сферами часто має умовний характер. Окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, які виникають у результаті взаємодії не тільки природи і суспільства, а й взаємовідносин між державами. Наприклад, продовольча криза в малорозвинутих країнах є результатом не тільки їхнього внутрішнього розвитку, а й специфічного поділу праці у світовій системі господарства.

ІІ. Головні причини виникнення глобальних проблем

Універсальною причиною єглобалізація, яка створила безпрецедентні можливості, але водночас і серйозні проблеми. Глобалізація – це результат розвитку продуктивних сил та інтернаціоналізації всіх сфер суспільного життя, встановлення безпосередніх сталих зв’язків між суб’єктами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає складовою частиною процесу, який відбувається в світовому масштабі.

В останню чверть ХХ ст. глобалізація виникла як процес, що означає переростання відкритого національного господарства в інтегроване світове господарство. Глобалізація об’єктивно направлена на створення мета- суспільства,яке поглинає локальні суспільства.

Основні характерні ознаки глобалізації: транскордонні потоки товарів, послуг, капіталу, технологій та інформації, переміщення людей між країнами, переважання орієнтації на світовий ринок в торгівлі та інвестуванні, розширення діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК) та їх зростаюча експансія, утворення міжнародних фінансових інститутів.

Друга причина – це низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій.

Застосування недосконалих технологій, зокрема спалювання нафти, вугілля і природного газу, призвело до того, що вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростав. За останні 150 років він зріс на 25%, причому на 12% – за останні 30 років. Збільшення двоокису вуглецю в атмосфері спричинило те, що температура земної поверхні за останні 100 років підвищилася на 0,6%.

Третя причина – швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів. Загалом на 0,3% території планети зосереджено 40% всього населення. Міста запруджені легковими автомобілями. За останні 30-40 років забруднення довкілля вихлопними газами зросло втричі. Особливо складна екологічна ситуація - в Україні. Майже 10% її території охоплено глибокою екологічною кризою, що близька до катастрофи, і майже 70% загальної земельної площі наближається до такого стану.

Четверта причина – варварське ставлення людини до природи, що найбільше проявляється в хижацькому вирубуванні лісів, знищенні природних річок, забрудненні шкідливими речовинами прісної води.

ІІІ. Сучасні форми вияву і можливості розв’язання глобальних проблем людства

1. Серед проблем, що стоять сьогодні перед людством, проблема рівноправного світового співробітництва та партнерства – найважливіша.

Процес глобалізації загострив проблему міжсвітового, міждержавного співробітництва. За останні 25 років розрив у рівнях доходів між країнами та групами населення не тільки не скоротився, а навпаки, зріс. Нерівність у заробітній платі та доходах збільшилась майже в усіх країнах. У більшості держав частка прибутку в національному доході вища, а заробітної плати – нижча, ніж на початку 80-х років. Безробіття в промислово розвинених країнах (крім США) залишається високим. Глобальна конкуренція примусила великі міжнародні фірми посилити свої позиції на ринках за рахунок поглинань та придбань, що зробило ринкові структури скоріш олігополістичними, ніж конкурентними. Посилилось суперництво між країнами за експортні ринки та іноземні інвестиції.

Для деяких країн глобалізація створила додаткові можливості, але вона створила і нові труднощі для багатьох інших країн. Від глобалізації, насамперед, виграють багаті люди, фірми та країни, експортери капіталу, технологій, міжнародні та глобальні фірми-лідери. Програють же країни з односторонньою, недостатньо розвинутою економікою, слабкою інфраструктурою, дрібні підприємці, некваліфіковані працівники, немобільні верств населення. Суперечливість процесу глобалізації перетворюється на джерело конфліктів у світовій системі, форми яких різноманітні в різних групах країн. Так, ТНК, що володіють та контролюють низку філій за кордоном, застосовують такі стратегічні методи управління, які здатні завдати шкоди національним інтересам. Глобалізація фінансів стає причиною зростання спекуляцій. З урахуванням зростаючої взаємозалежності підвищується і взаємна уразливість – фінансові кризи однієї країни можуть мати регіональні і навіть глобальні наслідки, прикладом чого є Азійська фінансова криза 1997-1998 рр., яка вдарила по всіх фінансових структурах, у тому числі, і в розвинутих країнах.

Дата добавления: 2014-10-15