ХУ. Літературний процес. Мистецькі опозиції

Літературознавство не лише аналізує окремі твори, а досліджує їх у взаємозв’язках, у єдності з тими різноманітними чинниками, котрі на них вплинули, тобто вивчає літературний процес.

Літературний процес — це сукупність усіх виявів літературного життя: написання художніх творів; виникнення, існування та занепад мистецьких стилів, напрямів, шкіл, літературних угруповань, взаємозаміна мистецьких методів; видання книг, літературних часописів, розвиток критики, літературознавства; особливості сприймання творів читачами тощо.

Існування літературного процесу уможливлюється постійним рухом естетичної думки, мистецького сприймання світу. а чому і як саме відбувається цей рух? людина одночасно належить до двох світів (матеріально-біологічного і духовного), тому в ній поєднуються протилежні начала: ідеальне ¾ матеріальне, духовне ¾ фізичне, емоціо ¾ раціо, альтруїзм ¾ егоїзм, миролюбність ¾ агресивність тощо. При цьому, певно, найстійкіші серед усіх властивостей людської психіки дві:

1. Схильність до крайнощів, тенденційність — прагнення звести будь-яку тенденцію до абсолюту;

2. Заперечення крайнощів — відкидання одноплощинності, однобічності світосприймання, прагнення свободи (багатоваріантності).

Найчастіше ми абсолютизуємо той чи інший чинник зі щойно перелічених пар, доводимо його до абсурду (так виявляється схильність до крайнощів) і потім замінюємо на протилежний чинник (завдяки нелюбові до крайнощів).

Наймудріший вихід із такої ситуації — гармонійне поєднання обох первин. На цій засаді створено сам наш світ: людина — гармонійне поєднання душі й тіла (тому маємо дбати і про перше, і про друге, виходячи при цьому з аксіоми, що причиною (змістом) є перше, наслідком (формою) — друге); слово — поєднання смислу і сукупності звуків та графічних знаків тощо. Проте людина зазвичай віддає перевагу абсолютизуванню.

Природна двоїстість людини спричинює існування мистецьких опозицій [68]. Суть протистояння всередині кожної з опозицій полягає у боротьбі за пріоритет того чи того з їхніх складників. Вони найчастіше змінюються за принципом «або — або», хоча вихід у їхньому поєднанні, зрівноваженні за принципом «і — і». Так і буває у справді талановитих, досконалих творах. Хоча – не забуваймо – цим дивовижну здатність мистецтва до самооновлення (розвитку) якраз і забезпечує його засаднича внутрішня опозиційність.

А тепер докладніше розглянемо основні мистецькі опозиції.

1. Зміст ¾ форма.

Нагадаємо ще раз сказане у Х розділі. Зміст твору — це життєві явища, відібрані, естетично осмислені й перетворені та емоційно оцінені митцем відповідності до його світогляду (іншими словами, це єдність теми та ідеї твору).

Форма твору — це сукупність способів і засобів вираження змісту, його внутрішня організація (тобто — жанр, композиція, сюжет, система образів, зображально-виражальні мовні засоби, віршування).

У нашому двоїстому світі аж ніяк не можна чітко розмежувати зміст і форму, знецінити одне заради іншого. Аби застерегти традиційне протиставлення цих частин твору, німецький філософ Геґель дав їм таке визначення: «Зміст є не що інше, як перехід форми у зміст, а форма є не що інше, як перехід змісту у форму».

2.Суспільне ¾ естетичне.

Ця опозиція безпосередньо виростає з першої. Поверхове розуміння мистецтва спричинює перетворення його на утилітарне[69] знаряддя суспільної діяльності (всьгого лише на засіб пропаганди й агітації). чи не найвиразніше виявилася ця тенденція у просвітницько-реалістичній, а особливо соцреалістичній естетиці (М.Чернишевський, Ф.Енгельс, В.Ленін, А.Луначарський, А.Хвиля, В.Коряк). З погляду матеріалістів, мистецтво безпосередньо віддзеркалює матеріальну, суспільно-економічну дійсність і від неї цілком залежить (внаслідок такого підходу творчість опинилася у лещатах спрощеного натуралізму, гіперкласовості, партійності). Надмірну соціологізацію, зосередження уваги на суспільно-політично актуальному змісті при недооцінці форми помічаємо у творах М.Кропивницького, О.Кониського, Олени Пчілки, Б.Грінченка, П.Грабовського, раннього І.Франка, практично всіх письменників-соцреалістів.

У відповідь на вульгарний соціологізм виникає протилежна крайність — концепція «мистецтво для мистецтва»,за якою мистецтво є зовсім не залежне від дійсності, нічим з нею не зв’язане, тут уже абсолютизується форма і знецінюється зміст. Настанова чистого мистецтва виявилася, зокрема, у деякій частині доробку М.Вороного, представників літературних груп «Молода муза» та «Українська хата», М.Семенка, сучасних українських авангардистів. Проілюструємо формалістичний протест супроти вульгарного соціологізму віршем учасника групи «Бу- Ба- Бу» Віктора Неборака [70]:

Дата добавления: 2014-10-15