Побудова Єрусалимського храму та молитва Соломона на його освячення

Ковчег Завіту за часів Давида знаходився в скинії. Влаштувавши усі справи державного управління, Соломон, за заповітом батька приступає до побудови „ дому для ймення Господа, Бога свого ". Наскільки важливою була ця подія для ізраїльського народу, свідчить те, що приблизно 50% описання царювання Соломона в Біблії присвячено будівництву і освяченню центра релігії Ізраїля – Єрусалимського храму.

Угоди, укладені між Давидом та Хірамом, тирським царем, не втратили сили і за часів Соломона. Старий друг і союзник Давида – Хірам, переніс свою дружбу також на його сина. Хірам царював як над Тиром, так і над Сидоном, які складали єдину політичну одиницю – одне ціле з XII до VII століття до Р.Х. Хірам був багатим і впливовим правителем з великими торгівельними зв'язками у всьому Середземномор'ї. Оскільки у Ізраїля була сильна армія, а фінікійці володіли могутнім флотом, дружні відносини були взаємовигідними для обох країн. Тому, почувши про те, що на Ізраїльському престолі зацарював Соломон, син Давида, Хірам відправляє до нього послів з привітаннями і завіреннями в дружбі. Соломон у відповідь на це просить його допомоги в побудові храму. Так як фінікійці були талановитими архітекторами і майстрами будівельної справи, дружба з Хірамом була мудрим кроком царя Соломона. Між правителями була укладена угода, за якою Хірам зобов'язувався постачати кедрову деревину з Ливану, а Соломон повинен був щорічно постачати до двору Хірама хліб і оливкове масло. Заготовлений на Ливані ліс сплавлявся фінікійцями морем до Яффи, звідки Соломон перевозив його в Єрусалим. Робітників для цих робіт набирали з підвладних іноплеменників, що жили в різних частинах країни (бл. 150 тис. чол.). Окрім того, для робіт на Ливані було набрано 30 тис. робітників з самих ізраїльтян, куди вони посилались по 10 тис. чол. почергово. Очолив будівництво архітектор Хірама, якого також звали Хірам (Хірам-Авій). Батько його був з Тиру, а мати –ізраїльтянка з коліна Данового (2Хр. II,14).

Сучасним археологам нічого не відомо про будь-які залишки храму Соломона. Гора або пагорб Моріа, розташований на північ від Єрусалиму, був знесений, а місце підготовлене для побудови храму. Важко визначити розміри території, на якій стояв храм, зруйнований Навуходоносором в 586 році до Р.Х.Після відновлення в 517 р. до Р.Х. храм був знову зруйнований в 70 році по Р.Х. римлянами. З VII ст. по Р.Х на місці, що вважається самим священним в світовій історії, стоїть магометанська мечеть Омара. Сьогодні ця храмова площа займає від 14 до 16 га і є значно більшою аніж за часів Соломона.

Храм за своєю площею був порівняно невеликим, так як саме святилище призначалось тільки для священнослужителів, а для народу були відведені просторі двори біля храму. За загальними рисами план храму був схожий на план скинії, від якої він відрізнявся своїми прибудовами вздовж святилища, які використовувались самими служителями і як склади. За розмірами храм був удвічі більший за скинію і мав 80 ліктів довжини, 40 локтів ширини і 30 ліктів висоти (скинія мала 40х20х15). Весь матеріал для будівництва храму був настільки підготовлений і закінчений, що, як свідчить священний письменник, „ молотки та сокира, всяке залізне знаряддя не було чуте в храмі, коли його будували " (ЗЦар.VI,7). Храм складався з трьох частин:

притвор (євр. – улам)

святилище (євр. – хехаль)

Святеє Святих (євр. – кодеш кодашим або девір)

Притвор займав 10 ліктів усього приміщення храму і був прикрашений двома великими колонами, що мали назву Яхін і Боаз. Згідно з 3 Цар. VII розд., вони були 18 ліктів висотою, зроблені з міді і прикрашені художньою різьбою.

Святилище або середня частина храму мала 40 ліктів у довжину і 20 в ширину, а Святеє Святих являло собою кубічне приміщення в 20 ліктів у всіх трьох вимірах.

Всередині храм був багато прикрашений дорогою різьбою і листовим золотом. В Святеє Святих стояв ковчег, з обох сторін якого були розміщені величезні херувими з 5-метровим розмахом крил, так що внутрішніми крилами вони торкались один одного над ковчегом, а зовнішні простягались на всю ширину кімнати і торкались стін храму. Окремі частини храму розділялись між собою окремими перегородками, вкритими золотом. В святилище вели подвійні ворота майстерної різьблярської роботи, а ворота в Святеє Святих закривались ще й завісою з дорогоцінних тканин з зображенням херувимів. Навіть коли врата були відкриті, завіса затуляла святе місце.

Завдяки побудові храму саме на горі, він, не зважаючи на свої порівняно невеликі розміри, справляв захоплююче враження. А багатство оздоблення і прикрас та сама цінність матеріалу справді робили його „ славою і прикрасою перед усіма землями", як бажав цього Давид у своєму заповіті. Сучасні археологи одноголосно визнають те, що архітектура храму була фінікійського походження. В Писанні ясно говориться, що Давид, а потім і Соломон наймали архітекторів і техніків у тирського царя Хірама. Тоді як Ізраїль забезпечував будівництво робочою силою, фінікійці давали художників і майстрів. З часів розкопок сирійського Тель Тайната (древня Хаттина) в 1936 р., які проводив Чикагський університет, стало очевидним, що мистецтво і архітектура Єрусалимського храму були характерними для Фінікії в Х ст. до Р.Х. Тому цілком розумно віддати належне кінцевим планам, кресленням і розрахункам храму саме фінікійським художникам і архітекторам, так як Давид і Соломон наймали їх саме для цього.

Отже, будівництво тривало сім з половиною років. Розпочалося в 480 -му році по виході Ізраїля з Єгипту, в четвертий рік царювання Соломона, у місяці зів (другий місяць священного року: квітень–травень), і закінчилось на 11-й рік царювання Соломона, восьмого місяця – бул.

Дата добавления: 2014-10-15