Зарплата, безробіття та інфляція. Крива Філліпса та її інтерпретація. Інфляція та динаміка реальної процентної ставки. Принцип Фішера.

Згідно концепції Кейнса, інфляція – це така ситуація в економіці, коли крива сукупного попиту (AD) перетинає криву сукупної пропозиції (AS) в точці, де рівень витрат вищий, ніж в умовах повної зайнятості, тобто має місце інфляційний розрив. Інфляція, спричинена збільшенням попиту, зумовлює інфляцію пропозиції (витрат), бо надлишково зайняті вимагатимуть для себе такої ж заробітної плати, яка властива повній зайнятості. За цих умов уряд уже не здатний впливати на економіку тільки через попит, а змушений буде втручатись у політику заробітної плати щодо її обмеження.

Саме інфляція, а не дефляція, стала найважливішою проблемою економічної політики в 50–ті рр. XX ст., що привело до дискусії щодо взамозв’язку таких проявів макроекономчної нестабільності, як інфляція і безробіття.

Австралійський економіст А. Філліпс у 1958р. на основі емпіричних даних Англії протягом 1861–1913 рр. побудував криву, яка характеризувала зв’язок між щорічними відсотковими змінами грошової заробітної плати і рівнем безробіття. Ця крива показувала зворотну залежність між рівнем інфляції та змінами заробітної плати.

З графіка видно, що при низькому рівні безробіття (жвавому попиті на працю) заробітна плата зростає. При високому рівні безробіття та низькому попиті на працю заробітна плата перестає зростати, і навіть може зменшуватись, оскільки знаходяться безробітні, готові продавати свої трудові послуги за значно нижчу плату, щоб тільки влаштуватись на роботу.

Тобто, крива Філліпса вказувала на те, що зростання грошової заробітної плати може існувати водночас зі значним рівнем безробіття. При рівні безробіття, близькому до 5,5%, починається зростання заробітної плати.

Прихильники концепції Філліпса, продовжуючи дослідження цієї проблеми, дійшли висновку, що рівень заробітної плати відчуває на собі вплив не тільки рівня безробіття, а й змін у рівні продуктивності праці. Вилучивчи із темпів змін грошової заробітної плати темп зростання продуктивності праці, вони дослідили взаємозв’язок рівня безробіття та рівня цін. Графічно це показало зміщення початкової кривої Філліпса вниз та вліво, у бік зменшення: вона відображала нульову інфляцію при рівні безробіття 2,5% для Англії, 4% – для США.

Мілтон Фрідмен з урахуванням зазначеного зв’язку визначає природний рівень безробіття як таку норму, яка утримує на незмінному рівні заробітну плату і, за умови нульового приросту продуктивності праці, підтримує незмінним рівень цін.

Використавши схеми Вальраса в області механіки, Фішер спробував відійти від визначень корисності, якщо піддається вимірюванню кількість: прагнучи пов'язати корисність з об'єктивними товарними відносинами, він, в кінцевому рахунку, прийшов до чистої логіки вибору. Але на цій стадії у нього ще були деякі коливання, оскільки теорія вибору і представлялася йому центральною, Фішер вважав, що певне місце повинна знайти собі і проблема вимірювання корисності. Фішер твердив, що оскільки поверхня корисності перетворюється на карту байдужості, то залишається тільки логіка вибору.

На думку Фішера, виміряти корисність краще уникаючи вторгнення в область етики, психології і метафізики, хоча на практиці такого досягти неможливо.

Оскільки метою економіста є вивчення «механічних взаємодій», властивих процесу обміну, то для теорії Фішера досить почати з об'єктивного факту існування цін.

Отже, Фішер висунув гіпотезу, що при прийнятті споживчих рішень раціональні економічні суб’єкти враховують не лише поточні, але й майбутні доходи, тобто доходи, отримані споживачами протягом життя, і далі дослідник визначив проблему міжчасового споживчого вибору. Суть її полягає в тому, що при прийнятті рішення про споживання на данний момент і в майбутньому споживач стикається з міжчасовим бюджетним обмеженням.

Отже, проблема вибору постає перед споживачем, що живе у двох часових періодах: молодість та старість.

В перший період індивід накопичує та споживає.

В другий період має певний прибуток, але він не споживає і не накопичує, проте використовує накопичення, що зроблені завчасно в перший період життя.

Результатом його пошуків стало рівняння, що узагальнює споживчі можливості індивіда:

Дане рівняння співвідносить споживання в двох періодах і дохід в ці періоди. Це – стандартний спосіб виразу міжтимчасового бюджетного обмеження споживача.

Дата добавления: 2014-10-17