Розділ 4. Психологія праці та інноваційні технології освіти і виховання

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості осо­бистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знан­нями, вміннями та навичками.

2. Кожна здібність (наприклад, до малювання, музики, техніки, науки тощо) — це синтетична властивість людини, яка охоплює цілу низку загальних і часткових властивостей у певному їх поєднанні.

Структура синтетичної сукупності психічних якостей, що по­стають як здібності, визначається конкретною діяльністю і різниться за видами діяльності. Стверджувати, що якась одна якість може постати як «еквівалент» здібностей, неправомірно.

Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику здібнос­тей, можна виокремити в них більш загальні (що відповідають не одному, а багатьом видам діяльності) та спеціальні (що відповіда­ють більш вузьким вимогам певної діяльності) якості, які не слід протиставляти.

До загальних властивостей особистості, які за умов діяль­ності постають як здібності, належать індивідуально-психо­логічні якості, що характеризують належність людини до одного з трьох типів людей, визначених І. Павловим як «художній», «розумовий» та «середній». Ця типологія пов'язана з відносним переважанням першої чи другої сигнальної системи. Відносне пе­реважання першої сигнальної системи в психічній діяльності лю­дини характеризує «художній» тип, другої — «розумовий». Рівновага обох систем дає «середній» тип.

Для «художнього» типу властиві яскравість образів, жива вразливість, емоційність. Таким людям легше опанувати діяльність художника, скульптора, музиканта, актора тощо.

Для «розумового» типу характерне вміння оперувати абст­рактним матеріалом, поняттями, математичними залежностями.

Проте слід зазначити, що навіть наявність розподілу на «ху­дожній» та «розумовий» типи не означає слабкості інтелектуальної діяльності у «художнього» типу або, навпаки, слабкості конкретних вражень у «розумового». Ідеться про відносне переважання.

Як відомо, у людини друга сигнальна система є провідною, тобто абсолютно переважає над першою.

До часткових властивостей людини, які, постаючи у певному поєднанні, входять до структури здібностей, належать:

• уважність, тобто здатність тривало і стійко зосереджуватися на завданні, об'єкті діяльності (що складніше завдання, то більшої зосередженості воно потребує);

• чутливість до зовнішніх вражень, спостережливість.

Так, у здібності до малювання важливу роль відіграє чут­ливість до кольорів, світлових відношень, відтінків, здатність охоплювати й передавати пропорції.

Кожна здібність охоплює певні якості пам'яті людини: швидкість, міру, повноту запам'ятовування та відтворення.

Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини мислити, розкривати не дані безпосередньо зв'язки та відношення. Важливе значення тут мають такі якості мислення, як широта, глибина, якість, послідовність, самостійність, критичність, гнучкість.

Якості мислення та пов'язаної з ним мови посідають важливе місце у структурі здібностей.

Здібності охоплюють не тільки пізнавальні, а й емоційні вла­стивості. Музичні здібності ґрунтуються на емоційній реакції, музичному враженні; у здібностях до наукової діяль­ності важливу роль відіграють також емоції. І. Павлов говорив: «Будьте пристрасні у вашій роботі, у ваших шуканнях».

Існує тісний взаємозв'язок здібностей і вольових якостей — ініціативності, рішучості, наполегливості, вміння володіти собою, переборювати труднощі.

Отже, здібності не можна розглядати просто як властивість. Це своєрідне й відносно стійке поєднання психічних властивостей лю­дини, що зумовлює можливість успішного виконання нею певної ді­яльності. Недостатня розвинутість окремих властивостей може ком­пенсуватися. Наприклад, люди, які не мають слуху чи зору, компенсують їх підвищеною дотиковою, нюховою, вібраційною чутливістю.

3. Загальною закономірністю розвитку здібностей є їх залежність від сенситивного періоду та відповідної діяльності. Причому є певна послі­довність появи таких періодів. Так, досить рано — до п'яти років — заявляють про себе музичні здібності, дещо пізніше — здібності до ма­лювання. Загалом, здібності до художньої творчості виявляються рані­ше, ніж до наукової. Найраніше розвиваються математичні здібності: майже всі вчені, що стали відомими у віці до 20 років, були матема тиками.

Проте це вікове в розвитку здібностей. Воно має поєднуватися з індиві дуальним, що яскраво видно на прикладі обдарованих дітей. Таке поєд нання можливе лише на ґрунті діяльності, в межах якої вони з'являються і успішність якої визначають. Тобто, незважаючи на внесок генотипу та ме­ханізмів органічного рівня здібностей, їх розвиток все ж таки «задається» діяльністю та індивідом як її суб'єктом. Про це ж свідчить педагогічна прак­тика: за інших рівних умов (насамперед в задатках здібностей) більших успіхів досягає той учень чи студент, який більше працює над собою. І на­впаки: «Ранні прояви переваг інтелекту можуть призвести до звички вчити­ся тільки «схоплюючи на льоту» і звідси — до недоліку працездатності, що нерідко стає гальмом подальшого зростання здібностей».

Діяльність зумовлює розвиток здібностей і з боку виконавчих ме­ханізмів, і з боку мотивів, що її спонукають.

Набуваючи нові знання, оволодіваючи навичками, вміннями, дитина вдосконалює операції аналізу та синтезу матеріалу, що є об'єктом її діяльності. З ускладненням діяльності ускладнюються і її операції. При цьому, що дуже важливо, вдосконалюється також процес їх застосування. Він виходить з-під контролю свідомості, узагальнюється і, зрештою, визна­чає успішність діяльності.

Розвиток здібностей пов'язаний із виникненням у дитини інтересу. Це форма пізнавальної потреби, спонукувана відповідними цій потребі предметами та явищами, яка допомагає усвідомленню як цілей діяльності, так і способів її ефективного виконання. Інтерес має тенденцію переходити у схильність — потребу в здійсненні діяльності, яка становить інтерес. Що більше дитину приваблює певна діяльність і що активніше вона її виконує, то більше це позначається на її здібностях. До того ж, така діяльність дає позитивні емоції, що підсилює спонуку до неї.

Проте ця залежність передбачає певні умови. Так, інтерес часто не переростає в схильність тому, що в дитини погано розвинені такі власти­вості характеру, як працьовитість, відповідальність, самостійність. Йдеть­ся про недостатньо активне ставлення до привабливої діяльності, що перешкоджає розвитку здібностей.

В підлітковому та юнацькому віці, в зв'яз­ку з інтенсивними процесами самосвідомості учні починають ставити­ся до своїх здібностей як до засобу пізнавальної діяльності.

У цей віковий період здібності стають орієнтиром для вибору професії — офіційно зазначеної трудової діяль­ності. Йдеться про правильне застосування людиною своїх здібностей, адже «ціна» помилки вельми висока. Тому й існує державна служба про­фесійної орієнтації, що передбачає систему заходів, покликаних допо­могти юнакові у виборі професії.

Важливими складовими професійної орієнтації є професійна пропаганда і професійна консультація.

4. Природжені передумови до розвитку здібностей називаються задатками. Під задатками розуміють природні можливості роз­витку здібностей. Матеріальним їх підґрунтям є передусім будо­ва мозку, кори його великих півкуль та ЇЇ функціональні власти­вості. Ці відмінності зумовлені не тільки спадковою природою організму, а й утробним і позаутробним розвитком.

Таким чином, задатки — це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Всі люди мають задатки до оволодіння мовою, але не всі оволодівають однаковою кількістю мов і не од­наково володіють рідною мовою, натомість тварина, не маючи за­датків до мовного спілкування, ніколи не навчається говорити.

Природні задатки до розвитку здібностей у різних людей не однакові. Цим частково і зумовлений напрям розвитку здібнос­тей, а також тим, чи вчасно виявлено здібності, задатки і чи є умо­ви для їх реалізації.

Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умови життя, навчання людей, їх освіта та виховання. Між здібностями і задатками існує не однозначний, а багатозначний зв'язок. Задатки є багатозначними. Які саме здібності сформу­ються на основі задатків, залежатиме не від задатків, а від умов життя, виховання та навчання. На ґрунті одних і тих самих за­датків можуть розвинутися різні здібності.

Не всі задатки, з якими народжується людина, обов'язково перетворюються на здібності. Задатки, які не знаходять відповідних умов для переростання у здібності, так і залишають­ся нерозвиненими. Від задатків не залежить зміст психічних вла­стивостей, які входять до кожної здібності. Ці властивості фор­муються у взаємодії індивіда із зовнішнім світом.

Одним з показників наявності природних даних, сприятли­вих для розвитку здібностей, є їх раннє виявлення. Біографічні дані відомих особистостей свідчать, наприклад, про раннє вияв­лення в них здібностей до музики, літератури, поезії. У М. Рим­ського- Корсакова нахил до музики виявився вже у дворічному віці, у В. Моцарта — в три роки, О. Пушкін перший твір написав у дев'ять років, М. Лєрмонтов — у десять, Леся Українка — у три­надцять.

Іноді умови не сприяють ранньому виявленню здібностей. Але за появи таких умов здібності можуть виявитися й пізніше. С. Аксаков опублікував свою першу книгу в 56 років, І. Крилов першу байку — у 40 років.

У розвитку здібностей важливу роль відіграє оволодіння знаннями, вміннями, досвідом. Видатні індивідуальні здібності людей в одній чи кількох галузях діяльності називають талантом, а самих людей — талановитими. Такі здібності виявляються у творчій діяльності, творчому розв'язанні складних практичних, теоретичних і художніх завдань.

Найвищий щабель розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспільства, у розвитку науки, літератури, мистецтва, на­зивають геніальністю.

Геніальність відрізняється від талановитості суспільною зна­чущістю тих завдань, які людина розв'язує. Геній виражає найпе-редовіші тенденції свого часу.

Індивідуальні особливості здібностей виявляються в різно­бічності чи однобічності їх розвитку. Різнобічні здібності мали М. Ломоносов, Д. Менделєєв, М. Бородін, Т. Шевченко та ін.

Індивідуальні особливості здібностей кожної людини є ре­зультатом її розвитку. Тому для розвитку здібностей потрібні відповідні соціальні умови, активність особистості в діяльності.

Велику роль у розвитку здібностей відіграє праця. П. Чай-ковський писав, що натхнення не любить... лінькуватих. По 16 годин на добу працював Т. Едісон, який на запитання про причи­ну його геніальності відповідав, що вона є результатом 99 відсотків поту та 1 відсотка таланту.

Лекція Характер

План

1.Природа і сутність характеру.

2. Феноменологія характеру.

3. Виховання характеру. Проблема національного характеру.

Література:

1. 1. 1. 1.Максименко С.Д. Загальна психологія.Вид. 3-тє, перероб. та допов. Навч. посіб- К.: ЦУЛ., 2008.- С.259-271.

Лекція

1. Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьо­виті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших — лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, са-мовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси ви­являються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної по­ведінки. Такі психологічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

Отже, характер — це сукупність стійких індивідуально-пси­хологічних властивостей людини, які виявляються в її діяль­ності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Характер найбільше пов'язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.

Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.

Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і пово­дить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість пе­редбачати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними харак­терами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військо­вих діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру спри­яли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарактерні спричинили його занепад.

2 .Властивості характеру можна класифікувати за змістом та формою ставлення. У першому випадку це властивості, що виявляють ставлення індивіда до інших людей, до власної справи, до самого себе, у другому — інтелектуальні, вольові та емоційні властивості. При цьому, як і ставлення, одні з них будуть соціально схвалюваними — позитивними, а інші — засуджуваними — негативними.

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру лю­дини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до пра­ці: акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникає у міжособистісних кон­тактах і зумовлюється суспільними умовами життя, які склада­ються історично і розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких виявляється ставлення особистості до інших людей, влас­тиві значна варіативність за змістом і формою їх виявлення, за­лежність від рівня культурного розвитку народу та духовного ба­гатства особистості. Ставлення до інших людей має оцінний ха­рактер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоцій­ного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й бруталь­но, грубо, іронічно, саркастично, образливо.

Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і харак­теру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах ха­рактеру. Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. Засадові стосовно них — гуманістичні мо­ральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

До негативних рис характеру належать відчуженість, замк­нутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гор­диня, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, запере­чення істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси харак­теру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім праг­ненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру за аналогією чи протиставленням. Став­лення до самої себе — позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимог­ливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

Разом з тим деяким людям властиві негативні риси: не­скромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тощо.

Характер як одна з істотних особливостей психічного складуй особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське «Я» як єдине ціле.

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивують­ся, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характе­ру, передусім від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

• спрямованість;

• переконання;

• розумові риси;

• емоції;

• волю;

• темперамент;

• повноту;

• цілісність;

• визначеність;

• силу.

Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

Переконання — знання, ідеї, погляди, що є мотивами по­ведінки людини, стають рисами її характеру й визначають став­лення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляють­ся в принциповості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти мак­симум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар'єри­стам ці риси характеру не властиві.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спос­тережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасив­ності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверхо­вому підході до справ без урахування їх важливості.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість,«товстошкірість», нечутливість до страж­дань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, піз­навальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтації, або в спокійному, поміркова­ному ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформова­ного характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, здатним досягати поставленої ме­ти. Безвільні ж люди слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні наполягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість.

Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер — це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлен­ня, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним тем­пераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.

Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, тре­ба мати на увазі, що характер — це сукупність усіх його структур­них компонентів. Кожний структурний компонент характеру: спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент інтегративно виявляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в харак­тері загалом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелекту­альні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.

Повнота характеру — це всебічний розвиток основних його структурних компонентів: розумових, моральних, емоційно-во­льових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У безхарактерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис харак­теру, випадковість їх виявлення, залежність їх проявів від ситу­ацій, а не від внутрішніх установок особистості.

Особливо важливою в характері є його визначеність. Твер­дість і незалежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення окреслених цілей свідчать про визна­ченість її характеру. Визначеність характеру у людини як суб'єк­та діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи — вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.

Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та ак­тивності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх долати. Це новатори в праці, ентузіасти, іиіціатори.

Справжню людину — активного діяча, колекттвіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста — характеризує єдність усіх компонентів її характеру.

3. Формування характеру — це процес становлення стійких пси^ хологічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в ре­зультаті їх багаторазових повторень стають звичними й визнача­ють типову модель її поведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важли­ву роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особи­стості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та саморе-алізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впли­вом певних умов життя, набувають рис характеру.

Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, по­ява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до систе­ми ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, пере­шкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьо­му як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. По­вною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває за­садами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в ди­тячих садках, досить виразно виявляються такі риси: това­риськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, за­мкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близь­ко стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці — фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською робо­тою, працювати організовано. Треба мати на увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зу­мовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, не-вмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки ко­лективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, на­вчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй по­ведінці, і це відіграє значну роль у формуванні їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дис­циплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідженнями формування характеру доведено, що особли­во дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помил­кою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Успішне формування рис характеру потребує єдності вихованих заходів сім΄ї, школи та соціального середовища, громадськості.

Лекція Соціальне середовище

План

1. Педагогічна характеристика соціального середовища.

2. Виховні функції соціального середовища.

Література:

1.Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посіб.- К.:Либідь. 2003.- 526-535, 423-427,

458-462, 488-504.

Дата добавления: 2014-10-22