Щшшшшшшш

01001011 01001001 01000101 01010110

Коди російських букв відрізняються від кодів латинських. Наприклад, велика російська буква «К» має код 11101011, буква

шттт,

. ИШІПШІ

тйшштшшш

ЩШ: обєкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, встановлю- Ц" ' «сться санітарно-захисна зона і зона спостереження. Розміри і межі зазначених ИВайзон визначаються у проекті згідно з нормами, правилами і стандартами у сфері ЩІТ»»користання ядерної енергії, узгоджуються з органами державного регулю- ШГ «знчя ядерної та радіаційної безпеки і затверджуються місцевими радами. ШЁ, ¥еанітарно-захисній зоні і зоні спостереження повинен здійснюватися контроль

ШВЖШї

ж"* за радіаційним станом.

У санітарно-захисній зоні забороняється розміщення жилих будинків та

0>; громадських споруд, дитячих та лікувально-оздоровчих установ, а також про- Цид -..

Щэ»жслових підприємств, об єктів громадського харчування, допоміжнихта інших

юоруд, не пов'язаних з діяльністю ядерної установки або об'єкта, призначеного

дяя поводження з радіоактивними відходами. Використання для народногос-

Д^Ш'-ашіарських цілей земель і водоймищ, розташованих у санітарно-захисній зоні, ШЕШШі-.........

і^жїяежливе лише з дозволу органів державного регулювання ядерної та радіаційної

іііР^ 15езяеки за погодженням з експлуатуючою організацією за умови обов'язкового |І2>- доведення радіологічного контролю продукції, яка виробляється, фї.! Основні санітарні правила забезпечення радіаційноПЗезпеки України перед- І. Ікають установлення трьох категорії підприємств і об'єктів, які застосовують Ц7 ^згдіаційно-ядерні технології або використовують джерела іонізуючого випро­бі 1 «шовання, що визначаються ступенем потенційної небезпеки для населення в -£ірз€ктн£ллу_режцмі та у випадку виникнення радіаційної аварії. ЯК^: ^<5о^атегодіи^алежать підприємства, на яких під час їх роботи чи аварії є Ш- ^^хливим радіаційний вплив на населення. До них належать АЕС, установи, що рають промислові та дослідницькі ядерні реактори, транспортні ядерні установ- Щж} ' ш, критичні складання, підприємства з видобутку і переробки уранових руд, а -том радіохімічні виробництва, підприємства з переробки ядерних матеріалів, ства з переробки і захоронения радіоактивних відходів^^^е^атегорії ~ підприємства та об'єкти, на яких радіаційний вплив обмежується Ж&К- «зйгтарно-захисними зонами. До цієї категорії належать установи, що мають

ЩШт -Щискорювачі протонів та інших важких частинок, а також електронів з енергією НВІшІІІв-г " '—

ІК? ^гзшаше 25 МеВ, потужні гамма-установки, підприємства з виробництва виробів §§> а»«збагаченого урану, пункти захоронения і переробки низькоактивних від- ||г о підприємства з видобутку і переробки кольорових і рідкісних металів,

■юзд1л 8

^ • ^-—/^у няфти і газу, деякі підприємства з виробництва мінеральних добрив.

- _^5|^зхего р ії ІІІ^алежать підприємства та об'єкти, на яких радіаційний вплив а:. влежується територією або приміщенням, де проводяться роботи з ДІВ. До 'азє категорії належать установи, що мають гамма-терапевтичні установки, ла- T-.fr, Ігаогторіїта відділення радіонуклідної діагностики і терапії, стаціонарні гамма- & ЗЕфечтоскопічні установки, прискорювачі електронів з енергією менше 25 МеВ, зтгяож лабораторії радіонуклідної діагностики, радонові лабораторії, рентге- Зррйг- ибіерапевтичні та рентгенодіагностичні кабінети, включаючи флюорографічні,

■л ■.^.■г^.--.:.....

• • Т ¹ ••'•••» -

загальна частина«

відділення радонотерапії. Категоріялідприемсхоа-³^⁰ пв'сктя пгтянпрілюрться на етапі проектування за узгодженням із Держсанепідслужбою України. Для ді­ючих підприємств і об'єктів категорія встановлюється адміністрацією установи за узгодженням із Держсанепідслужбою України.

Санітарно-захисну зону в обов'язковому порядку встановлюють для підпри­ємств І і II категорії, а для підприємств І категорії - також зону спостереження. Межі зазначених зон підприємства на стадії проектування погоджуються за­кладами Держсанепідслужби України. У цих зонах здійснюється радіаційний контроль силами служби радіаційної безпеки підприємства. Радіаційний конт­роль здійснюється відповідно до відомчого інструктивно-технічного документа, узгодженого територіальними закладами Держсанепідслужби України.

Важливе медичне та соціально-економічне значення має питання охорони здоров'я населення від впливу електромагнітних випромінювань, далі скоро­чено - ЕМП, що виникають у навколишньому середовищі. До джерел ЕМП в населених пунктах належать радіотелевізійні та радіолокаційні станції різного призначення, що працюють в смузі радіочастот, а також мережа ліній електро­передачі, яка складається з повітряних високовольтних ліній електропередачі та електричних підстанцій. До складу підстанцій можуть входити: розподільні пристрої, перетворювачі електроенергії, трансформатори, випрямлячі та інші пристрої і споруди. Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань затверджені наказом МОЗ України № 239 від 1 серпня 1996 року¹.

З метою захисту населення від впливу ЕМП, яке створюють радіотехнічні об'єкти, далі скорочено - РТО, встановлюються санітарно-захисні зони і зони обмеження забудови. Санітарно-захисною зоною вважається територія, де на висоті до 2 м від поверхні землі перевищуються гранично допустимі рівні ЕМП, наведені у правилах. Санітарно-захисна зона, як правило, прилягає до технічної території РТО. Зовнішня межа санітарно-захисної зони визначається на висоті до 2 м від поверхні землі за гранично допустимими рівнями ЕМП. Правила також передбачають захист населення та охорону його здоров'я від шкідливо­го впливу електричних полів, які створюються електричними мережами та їх елементами. Елементами електричних мереж є повітряні лініїелектропередачі змінного струму промисловоїчастоти (50 Гц), електричні і трансформаторні під­станції, розподільні пристрої, струмопроводи, підземні та підводні кабельні лінії електропередачі та ін.

Санітарно-захисною зоною вважається територія, на якій напруженість ЕП перевищує 1 кВ/м. Санітарно-захисна зона для повітряних ліній електропереда­чі встановлюється у вигляді земельної ділянки, межі якої регламентуються по обидві сторони від неї на певній відстані від проекції крайніх фазних проводів

»'.І З-Є^ * •

=. _ * і .'стєс»-•___ • -СС>' ватують і ■і ї&гЗе -«'

-да рос *ав«сс Зсдоохс ш рег V >- і - ЗЄЙЛУ _

і*-- і ■ з ас

У'Я

-53*:

^! Про затвердження державних санітарних правил та норм: наказ Міністерства охорони здоров'я України № 239 від 1 серпня 1996 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://portal.rada.gov. иа. - Назва з екрану.

т~ 'Рґ:

їй

-а землю, в перпендикулярному до ліній напрямку: 20 м для ліній напругою 300 •о; 30 м - напругою 500 кВ; 40 м - напругою 750 кВ; 55 м - напругою 1150 кВ. У межах санітарно-захисної зони забороняється: розташовувати житлові і "земадські будівлі і споруди, майданчики для стоянки і зупинки всіх видів тран­спорту, підприємства, на яких використовуються легкозаймисті рідини і гази, Підприємства по обслуговуванню автомобілів, сховища нафти, нафтопродуктів 53інших пожежнонебезпечних речовин; працювати з легкозаймистими рідинами і газами, виконувати ремонт машин та механізмів. Відповідальність за дотриманням зазначених правил покладається на Міністерства, відомства, установи, організації, підприємства, кооперативи та юридичні особи і фізичних осіб, які експлуатують, реконструюють або про­стують на території України РТО, чи окремі передавальні пристрої, що випро- жгнюють електромагнітну енергію. Узгодження проектів планування та забудови я оайонах розташування РТО покладається на установи Держсанепідслужби • -сзіни і архітектурно-планувальні управління місцевих рад. Відповідальність га проектування та будівництво житлових, громадських будинків і споруд в >;- обмеження забудови несуть організації, що здійснюють їх проектування будівництво. Контроль за дотриманням Державних санітарних норм і правил захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань покладається "-а органи і установи Держсанепідслужби України. Згідно ст. 87 ВКУ, для створення сприятливого режиму водних об'єктів, по­передження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколовод- шрослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та №зколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, і^с оегулюється. На території водоохоронних зон забороняється: використання — йких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, зеаяищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи зєльєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. Зовнішні «еж! водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами, "соядок визначення розмірів і меж водоохоронних ЗОН та режим ведення гос- "слзрськоїдіяльності в них затверджений постановою КМУ № 486 від 8 травня 1596 року¹. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних ~муг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих рад і органами Мінприроди України. Згідно ст. 88 Водного кодексу, з метою охорони поверхневих водних об'єктів забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виді- -?ються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення -осподарської діяльності в них: постанова Кабінету Міністрів України під 8 травня 1996 року № 486 електронний ресурс). - Режим доступу: http://portaI.rada.gov.ua. - Назва з екрану.

Ь- К:

смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водо­сховищ на них та озер-100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибе­режна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів вста­новлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно- формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води. Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морсько­го транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об'єкти, рибогосподарські підприємства. Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського серед­овища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог са­нітарного законодавства.

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйну­вання магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осу­шувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках, відповідно до ст. 91 ВКУ, встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування. Розміри смуг відведення та режим користу­вання ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з органами Мінприроди України та водних ресурсів. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використо­вуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплюваль­них та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень. На судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, відповідно до ст. 92 ВКУ, встанов­люються берегові смуги. Розміри берегових смуг водних шляхів та господарська діяльність на них визначаються в такому ж порядку, як і для смуг відведення.

(ЗЯЯВШІ

' IV

З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізова­ного водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб, відповідно до ст. 93 Водного кодексу, встановлюються зони санітарної охорони, які по­діляються на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього при­родного середовища, водного господарства. Правовий режим зон санітарної

■озділ 8

охорони водних об'єктів затверджено постановою КМУ № 2024 від 18 грудня: 1998 року¹. Крім того, окремою постановою КМУ від 14 травня 2008 року були «становлені межі зони санітарної охорони водозабору «Плугів» питних під­земних вод м. Львова².

Згідно ст. 33 Закону «Про питну воду та питне водопостачання», санітарній охороні у сфері питної води та питного водопостачання підлягають джерела та об'єкти централізованого питного водопостачання незалежно від їх типу, фор- *и власності та підпорядкування з метою охорони та збереження природних властивостей води у місцях її забору, запобігання забрудненню, засміченню *е передчасному виснаженню водних об'єктів, а також забезпечення безпеки виробництва, постачання і споживання питної води. Залежно від типу джерела шятного водопостачання (поверхневе, підземне), ступеня його захищеності і ризику біологічного, хімічного та радіаційного забруднення, особливостей сані- Ш& гарних, гідрогеологічних і гідрологічнихумов, а також характеру забруднюючих ЙЙЙ'речовин встановлюються зони санітарної охорони та окремі пояси особливого семиму цих зон.

Йи Встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізо- йВізаюго питного водопостачання здійснюється у процесі розроблення проекту Щ' зешіеустрою. Межі зон санітарної охорони та поясів особливого режиму вста- 'оселюються органами місцевого самоврядування за погодженням з місцевими «станами виконавчої влади з водного господарства та органами державного сгнітарно-епідеміологічного нагляду. У разі розташування зони санітарної ворони на територіях двох і більше областей її межі встановлюються КМУ за іі.жданням Мінрегіонрозвитку України та за погодженням із МОЗ України, орга­нами водних ресурсів, земельних ресурсів та відповідними органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 35 Закону «Про питну воду та питне водопостачання», зони сані- охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання 14 ©сдять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого і.- режиму: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водо- ЦГ*" забору, майданчика водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий і ^■іч'яветій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться хя* забезпечення охорони джерел та об'єктів централізованого питного водо- гавєгачання. У межах зони санітарної охорони джерел питної води та об'єктів жнтралізованого питного водопостачання господарська та інша діяльність об- чнєзінується. Режим зони санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого шїиого водопостачання встановлюється КМУ.

:<дйішїний вісник України. - 1999. - № 51. - С. 31. ЙШЙіЕійний вісник України. - 2008. - № 36. - Ст. 1200.

Забезпечення дотримання режиму поясів особливого режиму санітарної зесоони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання покла-

загальна частина"

дається: у межах першого поясу зон - на підприємства питного водопостачання; у межах другого та третього поясів зон - на місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, а також підпри­ємства, установи, організації та громадян, які є власниками або користувачами земельних ділянок у межах цих зон.

Санітарна охорона у сфері питної води та питного водопостачання забезпечу­ється: Мінприроди України - щодо контролю дотримання норм і правил, якими регулюються скидання стічних вод у водні об'єкти, та здійснення охоронних заходів для забезпечення відповідності якості води паспорту водного об'єкта; Держводагентством України - щодо паспортизації джерел питного водопоста­чання, контролю показників якості води в контрольних створах водного об'єкта у місцях водозабору з урахуванням вимог державних стандартів, санітарних норм і правил на джерела питного водопостачання та питну воду; юридичними і фізичними особами, діяльність яких впливає на стан джерел та об'єктів цен­тралізованого питного водопостачання, шляхом здійснення за рахунок власних коштів заходів з охорони вод від забруднення, засмічення та виснаження і за­безпечення безпеки виробництва та постачання питної води.

Закон України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 року¹ передбачає вста­новлення меж та режим округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів. Згідно ст. 29 зазначеного Закону, межі округів і зон санітарної (гірничо- санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення. Межі округів і зон сані­тарної (гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення затверджуються відповідно Верховною Радою АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення. Режими округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затвер­джуються Кабінету Міністрів України, а курортів місцевого значення - Радою Міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державни­ми адміністраціями. Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона (зона суворого режиму); друга зона (зона обмежень); третя зона (зона спо­стережень). Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою. Державний контроль за додержанням меж та режиму округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів здійснюють центральні органи виконавчої влади з нагляду за охороною праці, з геології і використання надр, охорони здоров'я, охорони навколишнього при­родного середовища та інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади відповідно до закону.

Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 50. - Ст. 435.

Правова природа екологічних стандартів і нормативів має доволі специ- 2ГЧНИЙ характер. Відповідно до ст. 31 Закону «Про охорону навколишнього при­годного середовища», екологічна стандартизація і нормування проводяться з чветою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони ішзколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та

Ш

забезпечення екологічної безпеки.

Правова природа екологічних нормативів визначена досить однозначно - чесни є обов'язковими до виконання. Як зазначає О. І. Крассов, нормуванням є ясрмативно-правове закріплення результатів наукових досліджень наслідків |р ^тропогенноїдіїгосподарськоїчи іншої діяльності на довкілля. Самі результати ■ ■-■''-наукових досліджень не носять обов'язкового правового характеру. Однак вони стають такими після їх затвердження відповідними державними органами. За- "зеояжені нормативи набувають юридичну силу, їх дотримання суб'єктами при- зедс-охоронних відносин є обов'язковим, а перевищення нормативів свідчить.; -?гс порушення екологічного законодавства¹.

Варто зазначити, що з вищенаведеного тексту ст. 31 Закону «Про охорону

і'.- -

ЦСл..««згюлишнього природного середовища» випливає обов'язковість норм, правил, фшог, встановлених екологічними стандартами. Закон «Про забезпечення сані- і ізїй~огота епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року у ст. 14 зє;>=л5ачає, що вимоги безпеки для здоров'я і життя населення є обов'язковими Р§ 4,2Є0>г,авних стандартах та інших нормативно-технічних документах на вироби, ^^Яревину, технології, інші об'єкти середовища життєдіяльності людини. У разі, з державному стандарті відсутні необхідні обов'язкові вимоги безпеки здоров'я і життя людини або зазначені вимоги не відповідають санітарним Щ:ЩШ^ятм, дія таких державних стандартів призупиняється відповідно до закону •чвязєним державним санітарним лікарем України і вони підлягають скасуванню «•эс~г-озленому законом порядку.

Ві дповідно до ст. 18 Закону «Про енергозбереження» від 1 липня 1994 року², Я&єогетичні стандарти є обов'язковими для виконання. Вони є основою для щЬ:>^ВСГ5сування економічних санкцій за нераціональне використання паливно- §Щй|.ажйгетичних ресурсів, виробництво енергетично неефективного обладнання

Ш

алів. Крім того, Закон «Про будівельні норми» у ст. 11 передбачає поло- ідно якого у разі, якщо у будівельних нормах є посилання на стандарти, рти є обов'язковими до застосування.

звідно до ст. 11 Закону «Про стандартизацію», стандарти застосовуються вільній основі, за винятком випадків, коли застосування цих стандартів

Е -------------------

МЧ'-І-й-

§ 5. Правова природа екологічних стандартів і нормативів та їх співвідношення з правовими нормами

ЩЛЛ, "": Д^агг. О. И. Экологическое право: учебник / О. И. Крассов. -М.: Норма, 2004. - С. 157-158. ІІВЯЙР' ЗЬаае;с:і Верховної Ради України. - 1994. - № ЗО. - Ст. 283.

загальна частина»

вимагають технічні регламенти. При цьому у п. 4 прикінцевих положень цього Закону зазначено, що вимоги державних та інших стандартів, обов'язкові до виконання, єчинними до прийняття відповіднихтехнічних регламентівта інших нормативно-правових актів, які регулюють ці питання.

Стандарт визначається як документ, розроблений на основі консенсусу та за­тверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосу­ються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. При цьому на сьогоднішній день залишається чинним декрет КМУ від 10 травня 1993 року «Про стандартизацію і сертифікацію»^[4], що зумовлює колізії у регулюванні питання, яке розглядається.

Згідно декрету, державні стандарти України містять обов'язкові та рекомен­довані вимоги. До обов'язкових, зокрема, належать: вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і вза­ємозамінність, охорону навколишнього природного середовища, і вимоги до методів випробувань цих показників; поняття і терміни, що використовуються у сфері поводження з відходами, вимоги до класифікації відходів та їх паспор­тизації, способи визначення складу відходів та їх небезпечності, методи контр­олю за станом об'єктів поводження з відходами, вимоги щодо безпечного для довкілля та здоров'я людини поводження з відходами, а також вимоги щодо відходів як вторинної сировини. Обов'язкові вимоги державних стандартів під­лягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, їх об'єднаннями, установами, організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів. Отже можна зробити висновок, що екологічні стандарти за декретом є обов'язковими до виконання.

Цілком слушно звертаєувагу/1. О. Бондар на існування ще однієї проблеми, пов'язаної з питанням обов'язковості до застосування екологічних стандартів. Якщо розглядати державні екологічні стандарти як нормативно-правові акти, що є обов'язковими до виконання, то грубо порушується конституційна засада до­ступності нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 57 Конституції, кожному гарантується право знати свої права й обов'язки. Нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, які не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними. Отже, якщо стандарти визнати. нормативно-правовими актами, то вони мають бути доступними для населення. У випадках порушення законодавчих засад стосовно доступності до нормативно- правового акту, то державні стандарти не можна визнати обов'язковими до за­стосування. У зв'язку з цим відсутність засад правового розв'язання окресленого питання відповідно до вимог чинного законодавства зумовлює ризик того, що система екологічної стандартизації в Україні буде неефективною і стане гальмом у застосуванні екологічних заходів.

^[1] Про затвердження Положення про гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію небезпечних факторів і Порядку оплати робіт із проведения гігієнічної регламентації та державної реєстрації небез­печних факторів: постанова Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 року № 420. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: // http://portal.rada.gov.ua. - Назва з екрану.

^! Державні санітарні правила охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами) (ДСП-201-97), затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 9 липня 1997 року № 201 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: // http://nau.com. иа. - Назва з екрану.

^! Офіційний вісник України. - 2001. - № 33. - Ст. 1575.

^[4] Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 27. - Ст. 289.

Дата добавления: 2014-10-23