Лекція 13. Вольові процеси

Воля – це свідома самоорганізація, саморегуляція і самоустановка своєї діяльності та поведінки, що спрямована на подолання труднощів при досягненні цілі. Це уміння володіти і керувати собою.

Воля як, характеристика свідомості і діяльності, виникла разом з суспільством і трудовою діяльністю.

Воля є важливим компонентом психіки людини, нерозривно пов’язаної з мотивами, пізнавальними та емоційними процессами.

Вольові дії за своєю природою причинно зумовлені і виникають в процесі активної взаємодії з середовищем.

Вольові властивості (якості) особистості являють собою стійкі психічні утворення.

Вольова активність має складну психологічну структуру і включає в себе:

1) ставлення до зовнішніх впливів;

2) мотивацію;

3) свідому саморегуляцію.

Фізіологія волі

Подразники зовнішнього світу і сигнали, які надходять від внутрішніх органів, викликають збудження відповідних ділянок мозку. Виникле збудження поширюється до моторної зони, приводить в діяльний стан численні нервові зони. Вольовий процес здійснюється до тих пір, поки в корі головного мозку наявне відповідне джерело збудження. В підтримці цього джерела велика роль належить ретикулярній формації, яка фільтрує, не пропускає до кори непотрібні в даний час імпульси та підживлює енергією збуджені зони.

Вольове регулювання поведінки здійснюється за попередньо складеною програмою. Порівняння досягнутого результату з наміченою програмою здійснюється в лобних долях кори головного мозку, руйнування яких приводить до абулії (хворобливому безволлю).

Фізіологічною основою вольових дій є складна взаємодія першої і другої сигнальних систем. Але провідне місце в цьому процесі належить другій сигнальній системі.Тому слово і відіграє надзвичайно велику роль в вольовій регуляції.

Воля проявляється тільки в довільних діях, тому їх слід відрізняти від дій мимовільних. Останні мають імпульсивний характер, не усвідомлюються або недостатньо усвідомлюються, здійснюються без раніше поставленої мети і усвідомлення вольового напруження. До таких дій відносяться також звичні дії, які здійснюються без довільних зусиль, на основі раніше закріплених стереотипів. Це дії по шаблону, за інерцією.

Власне вольовими діями людини називаються дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і такі, що пов’язані з подоланням труднощів. Суттєво, що це дії розумові, тобто базуються на мові та мисленні і завжди більш-менш сплановані.

Структура вольового акту

МОТИВАЦІЯ ВОЛЬОВОГО ВЧИНКУ. Під мотивацією в психології розуміють три відносно самостійні види психологічних явищ. Це джерело активності; мотивація пояснює, чому виникає стан активності, які потреби спонукають суб’єкта до діяльності. Це: вибір того, на що направити поведінку людину. Це спрямованість особистості, засоби саморегуляції; до них відносяться емоції, бажання, потяги тощо.

ЛАНКИ ВОЛЬОВОГО АКТУ: потяг або бажання, боротьба мотивів, прийняття рішення, виконання. потяг або бажання; перше – це мотив діяльності, який являє собою ще недиференційовану, недостатньо чітко усвідомлену потребу; друге, як мотив діяльності характеризуються достатньою усвідомленістю потреби. Боротьба мотивів – одне бажання протиставляється іншому бажанню, стикається з ним. Прийняття рішення, тобто вибирається певна мета і спосіб її досягнення. Виконання рішення – дія.

ВОЛЬОВЕ ЗУСИЛЛЯ. Це форма емоційного стресу, яка мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву тощо), створює додаткові мотиви до дії, які відсутні або недостатні. Пригальмовує дію одних і підсилює дію інших мотивів. Мобілізує людину на подолання зовнішніх перешкод. Перемога над лінощами, страхом, втомою в результаті вольового зусилля дає значне емоційне задоволення, переживається як перемога над собою. Звичка здійснювати вольове зусилля стає обов’язковою умовою формування стійкого характеру. Слід означити, що втома – це результат фізичних дій, а утома – психічних, мислевих дій.

ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями.

Недостатня ж цілеспрямованість, яка свідчить про слабовілля людини, характеризується відсутністю у неї стійких загальних цілей і схильністю до лінощів, у зв’язку з цим легко піддається випадковим спонуканням, бажанням.

ПРИНЦИПОВІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємовідносини між людьми.

САМОСТІЙНІСТЬ – полягає в умінні обходитись в своїх діях без чужої допомоги, а також в умінні критично ставитись до чужих впливів, оцінок відповідно своїм поглядам і переконанням.

ІНІЦІАТИВНІСТЬ – характеризується умінням всупереч сформованим у особистості стереотипам находити нові, нешаблонні рішення і засоби їх досягнення з проявом ентузіазму та активності.

Несамостійність і безініціативність волі особливо виразно виступають у формі навіюванності і негативізму, які являють собою яскравий прояв слабовілля людини. Навіюванністю називають безсвідома схильність людини легко піддаватися чужим впливам, пропозиціям або порадам, приймати і виконувати їх без достатньої об’єктивної підстави. Негативізм проявляється в схильності людини відкидати сторонні впливи, діяти всупереч їм, незважаючи на відсутність достатніх об’єктивних підстав для цього.

ВИТРИМКА –характеризується умінням людини гальмувати небажані спонукання і не допускати дій, що перешкоджають досягненню поставленої мети. Нестриманій людині важко загасити виникле бажання подолати недоречний сором, подолати утому або затаїти зовнішній вияв своїх переживань.

РІШУЧІСТЬ – полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти і досягати кінцевої мети.

Нерішучість, що є проявом слабкої волі, проявляється в повільності або, навпаки, в поквапливості прийняття рішення.

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ – полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти до кінця і досягати мети.

Ненаполегливі люди можуть з самого початку проявити надто велику енергію, але вона швидко слабне; вони “видихаються” і припиняють дії.

ОРГАНІЗОВАНІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїй діяльності твердо наміченим планом.

ДИСЦИПЛІНОВАНІСТЬ – свідоме підкорення своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленому порядку.

СМІЛИВІСТЬ – вміння побороти страх і йти на виправданий ризик заради досягнення мети, не дивлячись на небезпечність для особистого благополуччя або навіть життя.

Виховання волі

Це, по суті, процес виховання особистості в цілому, а не якоїсь однієї її якості.

Виховання волі залежить правильного сполучення свідомого переконання людини, в першу чергу дитини, з організацією вимог до її поведінки.

Справжні дійові вимоги характеризуються тим, що їх виконання або невиконання реально впливає на ставлення до життя, до самої себе до оточуючих Свідоме переконання людини повинно органічно поєднуватися з організацією її практичного досвіду здійснення вольових дій, вчинків.

Позитивне значення для виховання волі мають, передусім, свідомі цілеспрямовані вправи у здійсненні вольових дій, тобто вправи, пов’язані с свідомим прагненням людини навчитися володіти собою, опановувати вольові способи поведінки.

В цілому, виховання волі у людини відбувається як єдиний процес у якому моменти усвідомлення, переконання і виправлення, набуття досвіду взаємопов’язані та взаємозумовлені

Дата добавления: 2014-10-23