Система оподаткування в Україні

Система оподаткування – сукупність податків, що сплачуються до бюджетів і державних цільових фондів у встановленому законами України порядку, а також права, обов’язки й відповідальність платників.

Кожна держава встановлює власну систему оподаткування, тобто визначає платників податків, об’єкти оподаткування, види податків і порядок їх сплати. Тип системи оподаткування визначається співвідношенням чотирьох секторів формування податків і зборів (обов’язкових платежів): державний, комерційний, фінансовий та населення.

Податкова система України базується на принципах:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

- обов’язковості;

- рівнозначності та пропорційності;

- рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

- соціальної справедливості;

- стабільності;

- економічної обґрунтованості;

- рівномірності сплати;

- компетенції;

- єдиного підходу й доступності.

Податки – це обов’язкові платежі до бюджету, які здійснюють фізичні та юридичні особи.

Зазвичай за допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень до державного бюджету і понад 70% – до місцевого. Податки регулюються податковим правом, яке є частиною (інститутом) фінансового права.

Податкове право – це сукупність правових норм, які регулюють податкові відносини між державою і платниками податків.

Отже, суб’єктами податкових правовідносин є, з одного боку, податкова адміністрація, яка діє від імені держави і наділена владними повноваженнями, а з іншого – юридичні та фізичні особи (платники податків). Усі вони мають певні права та обов’язки. Так, Державна податкова адміністрація має право вимагати внесення податку в установлені строки і в повній сумі, застосовувати санкції до порушників податкового законодавства тощо. Платники податку наділені правом на відстрочку платежу; на розстрочку платежу; на податковий кредит; на повернення переплачених податкових сум; на оскарження дій податкових інспекторів тощо.

Під податками і зборами (обов’язковими платежами) слід розуміти обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснювані платниками податків у порядку, визначеному законодавством.

Основними принципами податкового права є:

- обов’язковість платежу;

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності;

- рівність, однаковий підхід до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів;

- соціальна справедливість (запровадження обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян);

- стабільність (забезпеченість незмінності податків і зборів та їх ставок упродовж бюджетного року).

Об’єктами оподаткування є:

- прибуток підприємств та організацій, які займаються господарською діяльністю (частина доходів підприємства, яка залишається в його розпорядженні після вирахування з виручки, отриманої за виготовлену продукцію, з послуг, витрат на виробництво і реалізацію);

- додана вартість продукції (робіт, послуг);

- доходи громадян (сукупний дохід заколений рік);

- майно юридичних і фізичних осіб;

- вартість певних товарів;

- спеціальне використання природних ресурсів, інших об’єктів, визначених законодавчими актами: України.

Ставки податків до загальнодержавного бюджету та пільги щодо оподаткування визначаються законом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими нормативно-правовими актами України.

Податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

До загальнодержавних належать:

- податок на додану вартість;

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб;

- мито;

- податок на нерухоме майно;

- плата (податок) за землю;

- податок із власників транспортних засобів;

- податок на промисел;

- збір на обов’язкове страхування;

- збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та ін.

До місцевих податків і зборів належать:

- податок із реклами;

- комунальний податок;

- готельний збір;

- збір за паркування автомобілів;

- ринковий збір;

- збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

- збір за видання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

- курортний збір;

- збір за здійснення зарубіжного туризму;

- збір за право використання місцевої символіки;

- збір за надання земельних ділянок.

Згідно з Бюджетним кодексом України до доходів місцевого самоврядування повністю або частково зараховуються: прибутковий податок із громадян, плата за ліцензії підприємницької діяльності, надходження адміністративних штрафів.

Розрізняють ще податки прямі, які стягуються з доходів або майна юридичних чи фізичних осіб, та непрямі, що вносять до бюджету виробники або продавці товарів, включаючи цю суму в ціну товару (акциз, мито та ін.).

Усі податки, що визначають податкову систему України, можна також, умовно поділити на три групи:

1) податки з громадян;

2) податки з підприємств та інших юридичних осіб;

3) податки, які сплачують як громадяни, так і юридичні особи.

Конституція України встановлює обов’язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Громадяни України та іноземці, які мають постійне місце проживання в Україні (проживають більше ніж 183 дні протягом календарного року) і.які впродовж звітного року, крім доходів за місцем основної роботи, одержували доходи не за місцем основної роботи, повинні подавати до податкової служби декларацію про сукупний річний дохід.

Громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, сплачують податок на доходи. Цей податок обчислюється: з сукупного річного доходу за єдиною шкалою ставок податку.

Оподаткуванню не підлягає дохід у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму зарплати.

Для спрощення обліку платників податку та внесення ними податків і обов’язкових платежів Кабінет Міністрів України 6 листопада 1997 р. видав постанову «Про заходи щодо запровадження ідентифікаційних номерів фізичних осіб», яка набула чинності з 1 січня 1998 р. Від обов’язку мати ідентифікаційний номер можуть бути звільнені громадяни, які відмовляються від цих номерів з релігійних переконань. Згідно з цією постановою ідентифікаційні номери фізичних осіб вносять до усіх форм первинних звітних та облікових документів, які містять інформацію про об’єкт оподаткування фізичних осіб або про сплату податків і зборів (обов’язкових платежів), що контролюють державні податкові органи.

Це означає, що під час здачі декларації про доходи, під час відкриття рахунків у банках, під час оформлення документів на підприємницьку діяльність, дозволу на торгівлю, під час заповнення вантажно-митних декларацій та в деяких інших випадках фізичні особи зобов’язані надавати ідентифікаційні номери. Наприклад, для реєстрації нового підприємства потрібно вказати ідентифікаційні номери директора, головного бухгалтера та засновників підприємства.

У передбачених законом випадках громадяни, які займаються певними видами підприємницької діяльності, можуть отримати торговий патент, тобто сплачувати раз на рік фіксовану суму податку.

Дата добавления: 2014-10-15