Тема 2. Колективні договори і угоди

1. Соціальне партнерство та його правові форми.

2. Поняття угод і колективних договорів, їх зміст.

3. Порядок укладення колективного договору.

4. Відповідальність за порушення колективного договору.

1. У громадянському суспільстві основними соціальними групами є підприємці і працівники, між якими відсутні антагоністичні протиріччя, оскільки працівники також є власниками, акціонерами. Їхні інтереси виражають представницькі органи підприємців (асоціації, спілки) і профспілки працівників. За таких умов роль держави (уряду) полягає у знаходженні засобів соціального компромісу між різними соціальними групами суспільства та у знаходженні цивілізованих способів подолання протиріч між ними.

Досягнення соціальної згоди і співпраці між роботодавцями і працівниками є однією з цілей трудового права. А щоб досягнути вказаної мети, повинно здійснюватися соціальне партнерство на державному, галузевому і виробничому рівнях, повинен здійснюватися діалог між профспілками, урядом і підприємцями. У зв'язку з цим Указом Президента України в 1993 р. була створена Національна Рада соціального партнерства у складі представників Кабінету Міністрів, об'єднань підприємців і об'єднань профспілок.

Система соціального партнерства в Україні почала складатися на початку 90-х років. Однією з форм такого партнерства є проведення переговорів і укладення колективних угод і договорів. З прийняттям 1 липня 1993 р. Закону України “Про колективні договори та угоди” такі переговори почали проводитися не тільки на рівні окремих підприємств, але також і на трьох інших рівнях: державному, галузевому і регіональному; нарівні з колективними договорами почали укладатися колективні угоди. У вказаному законі визначений порядок урегулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом і профспілкою. Цей закон вирішив питання узгодження інтересів працівників з власником або уповноваженим ним органом, питання участі трудових колективів у встановленні умов праці та здійсненні контролю за дотриманням законодавства про працю.

Законодавство передбачає різні форми взаємодії власника (або уповноваженого ним органу) і профспілкових організацій:

1) спільне розв'язання питань на паритетних засадах (наприклад, укладення колективного договору);

2) погоджувальний порядок розв'язання питань, тобто власник (або уповноважений ним орган), розв’язуючи певні питання, повинен заздалегідь погодити з профспілковим органом (встановлення черговості надання відпусток, розв'язання питання про проведення понаднормових робіт, звільнення працівника з ініціативи адміністрації і та ін.);

3) розв'язання питань з участю профспілкового органу (профспілки залучаються до обговорення певних питань).

2. Колективні угоди і договори є локальними нормативними актами.

Колективна угода - це строкова угода, яка укладається на державному, галузевому і регіональному рівні між власниками і органами, уповноваженими представляти працюючих, про встановлення нормативних положень з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів держави, працюючих і власників, а також уповноважених ними органів.

Колективний договір є угодою між власником підприємства або

уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони з метою урегулювання:

1) виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, які вимагають додаткової регламентації з урахуванням особливостей праці на даному підприємстві, в установі, організації;

2) питань, неврегульованих чинним законодавством.

Колективний договір є різновидом колективної угоди, яка укладається на виробничому рівні. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств, незалежно від того, чи є вони членами профспілки.

Умови колективних договорів і угод є обов'язковими для сторін, які їх уклали, і для підприємств, на які вони поширюються.

Нормативна сутність колективних угод і договорів полягає в тому, що держава в певних межах надає їх сторонам право у встановленому порядку створювати локальні норми права. При цьому умови колективних договорів і угод не можуть суперечити чинному законодавству. Умови цих договорів і угод, які погіршують у порівнянні з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, їх забороняється включати до договорів та угод.

Усі працюючі, а також новоприйняті на підприємство працівники повинні бути ознайомлені з колективним договором власником або уповноваженим ним органом.

Сфери укладення колективних договорів і угод різні. Колективні договори укладаються на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Колективні договори можуть укладатися також в структурних підрозділах підприємств в межах компетенції цих підрозділів. Угоди укладаються на: а) державному, б) галузевому і в) регіональному рівнях на двосторонній основі.

Колективний договір укладається між власником (або уповноваженим ним органом) і профспілковими або іншими органами, уповноваженим на це трудовим колективом. А якщо такі органи відсутні, то трудовий договір укладається зі спеціально обраними та уповноваженими трудовим колективом представниками працюючих.

Сторони угод залежать від рівня цих угод. На державному рівні сторонами в генеральній угоді виступають: а) професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, і б) власники, які об'єдналися з цією ж метою, або уповноважені ними органи, на підприємствах яких зайнята більшість найманих працівників держави.

На галузевому рівні сторонами угоди є: а) власники, об'єднання або уповноважені ними органи і б) профспілки, об'єднання профспілок або інших представницьких організацій працюючих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди і реалізації її норм на більшості підприємств, які входять у сферу їх дії.

На регіональному рівні угода укладається між: а) місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і б) об'єднаннями профспілок або іншими уповноваженими трудовими колективами органами.

Право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод від імені найманих працівників надається професійним спілкам, об'єднанням профспілок (в особі їх виборних органів) або іншим представницьким організаціям працюючих, наділених трудовими колективами відповідними повноваженнями. При наявності на підприємстві, на державному, галузевому, територіальному рівнях декількох профспілок, їх об'єднань або інших органів, уповноважених трудовими колективами на представництво, вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору або угоди.

Закон забороняє ведення переговорів і укладення колективних договорів і угод від імені працівників політичними партіями, а також організаціями або органами, які створені або фінансуються власниками (уповноваженими ними органами).

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Він укладається на основі генеральної, галузевих і регіональних угод. У ньому деталізується і конкретизується чинне законодавство про працю з урахуванням специфіки даного підприємства, вирішуються питання, не врегульовані чинним законодавством і та ін. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, в тому числі щодо:

- зміни в організації виробництва і праці;

- забезпечення продуктивної зайнятості;

- нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (премій і та ін.);

- встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

- участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачене статутом);

- режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

- умов і охорони праці;

- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

- гарантій діяльності профспілкової або інших представницьких організацій працюючих і та ін.

У зв'язку з тим, що законодавство встановлює тільки мінімальні гарантії для найманих працівників на всій території держави, колективний договір може передбачати додаткові у порівнянні з чинним законодавством і угодами гарантії і соціально-побутові пільги.

Угодами на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, у тому числі відносно гарантій праці та забезпечення продуктивної зайнятості, мінімальних соціальних гарантій оплати праці й прибутків усіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя; розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів, соціального страхування, трудових відносин, режиму роботи і відпочинку, умов охорони праці та навколишнього природного середовища, задоволення духовних потреб населення і та ін.

Угодами на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема і щодо нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі мінімальних гарантій заробітної плати, мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці та зайнятості, трудових відносин, умов та охорони праці, житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку. Галузеві угоди не можуть погіршувати положення працюючих у порівнянні з генеральною угодою.

Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають більш високі в порівнянні з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

3. Укладенню колективних договорів і угод передують колективні переговори. Будь-хто зі сторін не раніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії колективного договору або угоди письмово повідомляє іншу сторону про початок переговорів. Інша сторона протягом 7 днів повинна почати переговори. Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або внесення змін до колективного договору або угоди визначається сторонами і оформляється відповідним протоколом.

Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору або угоди утворюється робоча комісія з представників сторін. Склад цієї комісії визначається сторонами. Сторони можуть переривати переговори з метою проведення консультацій, експертиз, отримання необхідних даних для вироблення відповідних рішень і пошуку компромісів.

Робоча група готує проект колективного договору, угоди з урахуванням пропозицій, які поступили від працівників, трудових колективів галузей, регіонів, громадських організацій, і ухвалює рішення, яке оформляється відповідним протоколом.

Для урегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів сторони використовують примирні процедури.

Якщо в ході переговорів сторони не дійшли згоди з причин, які не залежать від них, то складається протокол розбіжностей, в який вносяться остаточно сформульовані пропозиції сторін про заходи, необхідні для усунення цих причин, а також про строки поновлення переговорів. Протягом 3-х днів після складання протоколу розбіжностей сторони проводять консультації, формують зі свого складу примирну комісію, а при недосягненні згоди звертаються до посередника, обраного сторонами. Примирна комісія або посередник в строк до 7 днів розглядає протокол розбіжностей і виносить рекомендації за суттю спору.

При недосягненні згоди між сторонами відносно внесення рекомендації допускається організація і проведення страйків у порядку, який не суперечить законодавству України. Для підтримки своїх вимог при проведенні переговорів з розробки, укладення або зміни колективного договору чи угоди профспілки (інші уповноважені працівниками органи) можуть провести у встановленому порядку збори, мітинги, пікетування, демонстрації.

Проект колективного договору обговорюється в трудовому колективі і виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. У випадку, якщо ці збори (конференція) відхилять проект колективного договору або окремі його положення, сторони поновлюють переговори для пошуку необхідного рішення. Строк цих переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект загалом виноситься на розгляд зборів (конференції) трудового колективу.

Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами (конференцією) трудового колективу він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше ніж через 5 днів з моменту його схвалення. Угода (генеральна, галузева, регіональна) підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше ніж через 10 днів після завершення колективних переговорів (на відміну від колективних договорів, колективні угоди не виносяться на схвалення трудовими колективами).

Колективний договір і угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, вказаного в цих документах. Після закінчення строку дії колективний договір продовжує діяти доти, доки сторони не укладуть новий або не переглянуть діючий, якщо інше не передбачене договором.

Галузеві й регіональні угоди підлягають підвідомчій реєстрації Міністерством праці України, а колективні договори реєструються місцевими органами державної виконавчої влади.

4. Контроль за виконанням колективного договору і угоди проводиться сторонами, які безпосередньо уклали їх, або уповноваженими ними представниками. При здійсненні контролю сторони зобов'язані надавати необхідну для цього наявну інформацію.

Сторони, які підписали колективний договір і угоду, щорічно в передбачені в них строки звітують про їх виконання. За порушення, які допускаються при укладенні та виконанні колективних договорів і угод, настає адміністративна та дисциплінарна відповідальність (аж до звільнення з посади).

На осіб, які представляють сторони, які ухиляються від участі в переговорах з укладення, зміни або доповнення колективного договору (угоди) або які умисно порушують 7-денний строк початку переговорів після отримання письмового повідомлення іншої сторони про початок переговорів, або не забезпечують роботу відповідної комісії у визначені сторонами строки, накладається адміністративне стягнення - штраф у розмірі до 10 неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян. Ненадання інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням договорів і угод, тягне адміністративну відповідальність у вигляді штрафу в розмірі до 5 неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян.

На вказаних осіб, з вини яких порушено або не виконано зобов'язання за колективним договором і угодою, накладається штраф у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян.

Указані справи про адміністративні правопорушення розглядаються судом.

На вимогу профспілки або іншого уповноваженого трудовим колективом органу власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вжити заходи, передбачені законодавством, до керівника, з вини якого порушуються або не виконуються зобов'язання за колективним договором або угодою. Зокрема, відповідно до ст. 45 КЗпП України на вимогу профспілкового органу, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний розірвати трудовий договір з керівником або звільнити його з посади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує зобов'язання за колективним договором.

Питання для самоконтролю:

1) Яку мету переслідує соціальне партнерство?

2) В чому відмінність колективної угоди від колективного договору?

3) Яку задачу виконують колективні угоди, укладені на державному рівні?

4) Що складає зміст колективного договору?

5) Що передує укладенню колективного договору?

6) В якому випадку складається протокол розбіжностей?

7) Чи підлягають реєстрації колективні угоди і колективні договори?

8) Які види юридичної відповідальності можуть застосовуватися до осіб, що припустилися порушення при укладенні колективного договору?

Дата добавления: 2014-10-31