Пріоритети сталого розвитку у соціальній, екологічній та економічній сферах

Підсумовуючи все вищезазначене, можна сказати, що сталий розвиток передбачає досягнення такого стану, коли наявний рівень використання ресурсів буде повністю задовольняти потреби теперішнього суспільства і, одночасно, не буде позбавляти суспільство майбутнього можливостей їх використання.

Ще одним негативним аспектом процесу розвитку є зникнення за рахунок нього природного розмаїття. А зникнення окремих видів рослин та тварин може істотно обмежити вибір для наступних поколінь. Тому сталий розвиток вимагає збереження якомога більшої їх кількості.

Що стосується невідновлювальних ресурсів, то їхнє використання зменшує запаси, що будуть знаходитися в розпорядженні майбутніх поколінь. Але це не означає, що не варто користуватися цими ресурсами. У загальному темпи виснаження повинні враховувати дефіцитність ресурсів, наявність технологій, що сприяють їхньому раціональному використанню, і можливість застосування замінників. Так, наприклад, не можна знижувати родючість землі за межі, де її відновлення стане абсолютно нерентабельним. Освоєння мінеральної сировини і палива повинно бути комплексним та проходити в рамках ресурсозбереження з таким розрахунком, щоб не вичерпати їх цілком до появи замінників. Відповідно до вимог концепції сталого розвитку темпи використання невідновлювальних ресурсів повинні стати максимально гнучкими в залежності від конкретних умов.

Зрозуміло, що економічне зростання і розвиток призводять до змін у природних екосистемах. Змінюється будь-яка екосистема, де б вона не знаходилася. Якщо говорити про відновлювані ресурси, то вони не будуть виснажені, якщо коефіцієнт використання не перевищує можливості їхнього відновлення та природного приросту. Але так як більшість відновлювальних ресурсів - це частина складної і взаємозалежної екосистеми, то максимальний рівень видобутку ресурсів повинен враховувати наслідки для цієї екосистеми, щоб не підірвати її спроможність до відтворення.

Концепція сталого розвитку системно об’єднала три головні компоненти сталого розвитку суспільства: економічну, природоохоронну та соціальну. Економічний підхід полягає в оптимальному використанні обмежених ресурсів та застосуванні енерго- та матеріалозберігаючих технологій для формування сукупного доходу, який би забезпечував збереження (не зменшення) сукупного капіталу, з використанням якого цей сукупний дохід створюється

Економічними пріоритетами сталого розвитку є такі:

– дотримання принципів рівності та справедливості з урахуванням соціальних та екологічних пріоритетів;

– високий рівень науково-технічного та інноваційного розвитку економіки;

– підтримання стабільного виробництва і високого рівня споживання.

Соціальна орієнтація сталого розвитку ґрунтується на повазі до усіх прав людини та основних свобод, зокрема до прав на розвиток, відкритості, ефективної участі громадськості у всіх сферах соціальної взаємодії.

До соціальних імперативів сталого розвитку суспільства віднесемо такі:

– підвищення рівня життя населення шляхом викорінення бідності та хвороб;

– турбота про дітей і літніх людей;

– високий рівень якості дошкільної та шкільної загальної освіти, виховання дітей і підлітків;

– боротьба за мир, запобігання новій світовій війні і глобальним конфліктам;

– активне сприяння миротворчій та природоохоронній діяльності держави.

Екологічна складова сталого розвитку спрямована на забезпечення цілісності біологічних та фізичних природних систем, їхньої життєздатності, від якої залежить глобальна стабільність всієї біосфери. Особливого значення набуває здатність таких систем самовідновлюватися та адаптуватися до різноманітних змін замість збереження у певному статичному стані або деградації та втрати біологічного різноманіття.

В екологічному контексті імперативи сталого розвитку такі:

– забезпечення коеволюції суспільства і природи, націленість всіх трансформацій на формування ноосфери (ноосферогенез);

– збереження реальних можливостей для нинішнього та майбутніх поколінь задовольняти свої основні життєві потреби;

– розвиток безвідходного виробництва;

– поступовий перехід від енергетики, основаної на спалюванні органічного палива, до альтернативної енергетики, що використовує альтернативні джерела енергії;

– удосконалення адміністративних, економічних і правових методів захисту природи;

– систематична еколого-виховна робота серед населення, зокрема серед молоді;

– розроблення і неухильне дотримання вимог еколого-морального кодексу.

Використана література: [1, 2, 3, 4, 5, 6, 12, 28, 35].

Дата добавления: 2014-10-31