Людина з точки зору законів еволюції

Розглядаючи питання взаємовідносин людини і природи недостатньо лише констатувати кількісну експансію людської цивілізації та масштаби антропогенних впливів. Потрібно зрозуміти чому людство опинилося в такій ситуації, до чого вона може призвести і який може бути вихід з такого становища. Тому ми і розглянемо таке питання як людина з точки зору соціальної екології.

Походження. За традиційними уявленнями сучасна людина походить від африканської гілки прогресивного неандертальця як підвид виду Homo sapiens. Встановлено, що все людство має єдину генотипічну приналежність, що походить умовно від генотипів однієї жінки і одного чоловіка. Американські, японські та англійські генетики, які довели це, назвали відповідно «Х-Євою» та «Y-Адамом». Ймовірно, що їх зустріч відбулася десь у Східній Африці біля 150 тисяч років тому.

Перед цим попередники людини пройшли еволюцію від однієї з прогресивних форм вищих вузьконосих мавп, що мешкали на деревах (дріопітек; 22 – 12 млн. р. тому), до найдревнішої людини – архантропа, людини прямо ходячої (1,5 – 0,3 млн. р. тому). Між цими сходинками еволюційного процесу був ряд проміжних форм, представлених зокрема родом австралопітеків (5-1 млн. р. тому). Походження і еволюція людини нерозривні з еволюцією живої природи, які і визначили екологічні зміни на Землі.

Еволюція людини мала ряд особливостей, важливих для розуміння біології та екології людини:

1. У мавпоподібних предків людини не було глибокої морфологічної, фізіологічної та екологічної спеціалізації. Незначна спеціалізація свідчила про підвищену адаптивність в еволюційному плані, потенційну можливість до розгалуження еволюції, пристосувальну поведінку і зайняття різних екологічних ніш.

2. Еволюція людини не тільки підтверджує правило прискорення еволюції, але й безпрецедентна за швидкістю для великих ссавців, особливо на останніх етапах антропогенезу. Людина – один з наймолодших видів крупних тварин на Землі.

3. Розвиток у предків людини вищих форм поведінки, надінстинктивної сфери та інтелекту. Це було обумовлено високою адаптивністю, різноманітністю видів діяльності та відсутністю завершеного набору консервативних інстинктів.

3. Останні етапи антропогенезу характеризуються появою культури. Культура – сукупність засобів створення матеріальних цінностей, мовної і знакової передачі інформації та навчання. Культура стає домінуючим фактором еволюції людини, що послаблює вплив факторів природного добору. Завдяки навчанню – передачі навичок, вмінь і знань від одного покоління до іншого – виникає культурна спадщина, традиції. Культура, культурна спадщина стає головною причиною виникнення суспільства і цивілізації.

4. Засвоєння культурної інформації у суспільстві відбувається значно скоріше, ніж передача спадкової генетичної інформації. Тому темпи суспільного прогресу і розвитку матеріальної культури не тільки випереджають біологічну еволюцію людини, але й уповільнюють її.

Головні фактори антропогенезу, що вплинули на екологію людини:

1. Походження людини від істот, що вели деревний спосіб життя. Це визначило такі біологічні особливості предків людини:

§ вертикальне положення тіла;

§ редукція домінанти нюхового відчуття;

§ збільшення гостроти кольорового зору;

§ зменшення кількості одночасно народжених дітей;

§ розвиток руки.

2. Розвиток і закріплення здатності убивати собі подібних і до канібалізму.

Біля 10 млн. років тому назад клімат тропічного поясу в Африці помітно змінився, в результаті чого ліс почав перетворюватися на савану. Це і обумовило перехід наших предків до наземного способу життя і появи прямоходіння. Звільнення передніх кінцівок призвело до розвитку інструментальної діяльності і використання знарядь праці. Зміна екотопів та характеру живлення (перехід від суто рослинної їжі до змішаної) вимагало збільшення кормової території і підвищення енерговитрат під час добування їжі. А це, в свою чергу, вимагало збільшення калорійності і засвоєння їжі. Крім пасовищного господарства та збиральництва, характерними стають для людини полювання та поїдання тварин. З’явилися перші кам’яні знаряддя праці. Збільшення споживання тваринної їжі обумовило зміну травлення, обміну речовин, збільшення розмірів тіла і посилення агресивності. Це у свою чергу призвело до розвитку і закріплення здатності убивати собі подібних і до канібалізму. Разом із створенням і застосуванням більш досконала знарядь праці почалось освоєння вогню, кісток і шкір тварин.

Втрата волосяного покриву супроводжувалася удосконаленням терморегуляції і розвитком потовиділення. Поряд з високими енерговитратами і зміною складу їжі це призвело до посилення потреби у воді, до зближення кормових територій до водойм.

3. Зміна соціальної організації. Це було обумовлено освоєнням нових екотопів і збільшенням кормових територій. Важливе місце в антропогенезі зайняло перетворення репродуктивної функції і статевих відносин. На певному етапі була втрачена така властивість розмноження як сезонність. Поряд з цим скоротився статевий цикл і самка перетворилася на жінку. Вже стає властивим одноплідний виводок, збільшується тривалість вагітності і час вигодовування дитинча, а також загальна тривалість турботи про потомство. Виникають передумови для створення родини.

4. Виникнення мови. Інструментальна діяльність, розширення емоційної сфери і надінстинктивних мотивів поведінки призвели до швидкого розвитку головного мозку, розвитку інтелекту, пам’яті, асоціативного мислення. На цій основі і виникає членороздільна мова. Це створило якісно нове інформаційне середовище, суттєво збільшило обсяг інформації, що переробляється мозком, і тим самим стимулювало ще більш прискорений його розвиток. Мова і здатність до створення символів, малюнків, скульптур, тобто до мистецтва і знакового кодування інформації, стали базою для розвитку культурної спадщини.

5. Виникнення расового та етнічного поліморфізму, зародження націй. Цьому сприяло розселення людей на Землі. Недостатня кількість їжі та загострення конкуренції прискорили розселення предків людини. Спочатку вони розселилися із Африки у Південну Азію. 300 тис. років тому архантропи з’явилися у Північній Африці і Південній Європі. У період між 100 і 40 тис. років тому давні люди розселилися у помірному поясі, потім у північних частинах Євразії, біля 50 тис. років тому опинилися у Австралії, а 30 тис. років тому заселили Американський континент. Висока генетична адаптивність ранніх представників Homo sapiens доповнювалася можливістю до адаптивної поведінки. Навички оптимізації природного середовища, вогонь, одежа, житло, виготовлення і використання все більш досконалих знарядь праці сприяли освоєнню різних природних зон і різних стереотипів використання природних ресурсів. Етноси, що виникали, стали еколого-географічними життєвими формами існування виду Homo sapiens.

Історія людського суспільства довгий час вивчалася поза природою, хоча і була вимушена постійно звертатися до екологічних факторів історичних формацій і подій. До цих пір існує думка про те, що залежність людини від природи тим менша, чим вище її культурний рівень і технічне озброєння. Це утопія, адже у сучасних умовах залежність людини від природних факторів набагато виросла, бо вплив людини на природу змінює саму природу, а значить і умови життя людей.

Сучасна екологія отримала право розглядати історію розвитку суспільства і природи у взаємному зв’язку.

Дата добавления: 2014-11-09