Стан розвитку української літератури і публіцистики в останній третині ХІХ ст

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

Запитання до самоконтролю

1. Схарактеризуйте стан розвитку української літератури і публіцистики в останній третині ХІХ ст.

2. Як модернізм позначився на характері української публіцистики і журналістики того часу?

3. Назвіть основні теми і проблеми публіцистичних статей І.Нечуя-Левицького і М.Драгоманова.

4. Простежте основні етапи розгортання літературної дискусії між Б.Грінченком і М.Драгомановим та визначте її вплив на формування специфіки журналістської творчості.

5. Схарактеризуйте становище тогочасної української преси. Як цензура впливала на тематику і проблематику української публіцистики?

Література початку ХХ ст. відносно короткий за часовими рамками період, проте позначений досить інтенсивними пошуками нових методів художнього зображення, новими темами, стилями, жанрами.

На цей період припадає інтенсивний визвольний рух, який відбився у літературі: письменники прагнуть передати настрій визвольної боротьби, зображують національне зростання свідомості людини. Тема України стає однією із головних тем у творчості митців (Володимир Самійленко, Олександр Олесь, Леся Українка, Іван Франко, Христя Алечевська тощо).

Творчість письменників позначена новими якостями. У цей час виступають письменники двох поколінь: продовжували писати І.Франко, І.Карпенко-Карий, М.Старицький тощо, у літературу прийшло молоде покоління: Осип Маковей, Володимир Винниченко, Степан Васильченко тощо.

Модернізм (від франц.- новітній, сучасний) - універсальна назва художніх пошуків у всесвітньому мистецтві XX ст. Модернізм охоплює широкий спектр мистецьких напрямів і течій, що ґрунтуються на тих способах художнього моделювання дійсності, де вагому роль відіграють умовність і ускладнена метафоричність. На противагу традиційному реалістичному підходу до відображення життя, який передбачає всебічне пояснення поведінки персонажів соціальними, побутовими, національними умовами, модернізм широко використовує прийоми міфотворчості, надає важливого значення символові, алегорії. Залежно від авторської позиції, домінуючих прийомів відтворення (зображення), характерних жанрових форм, специфічної образності в межах модернізму оформилися такі літературні напрями і течії, як імпресіонізм, експресіонізм, символізм, новоромантизм.

На початку ХХ ст. формується група українських модерністів, осередком якого стало львівське видавництво „Молода муза” (Остап Луцький, Петро Карманський, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, Сидір Твердохліб). Видавали 1906 – 1907 рр. Журнал „Світ”.

На Сході осередком модернізму став журнал „Українська хата”, де друкувалися публіцистичні та критичні статті письменників.

Новаторство письменників цього періоду: орієнтування на європейські зразки, звернення до психологічного світу людини і через це впливали на читачів.

ПРОЗА. Тематика прози: Селянська тема збагатилася багатьма мотивами. Розвиток капіталізму, переїзд на чужину безземельних селян у пошуках роботи (еміграція), пробудження національної свідомості селянина внаслідок зростання визвольного руху, гнівний осуд самодержавства, у колі уваги письменників опиняються чиновники, поліцейські, крамарі, інтелігенти, імперіалістична війна тощо.

Помітна тенденція до психологізації прози. Проза стала звертати увагу на психологічний світ людини, зміну її настроїв, переживань, роздумів, письменники стали показувати події за допомогою відображення їх через людську свідомість. Це зумовлює ліризацію і драматизацію прози.

Ці процеси зумовлюють пошуки нових форм зображення, лексики, образності тощо.

ПОЕЗІЯ. Характеризується інтенсивним розвитком різноманітних ліричних та ліро-епічних жанрів. Піднесення визвольного руху приносить нове звучання до поетичних творів. Поезія сповнена пафосності, образності, символізації. Важливе значення надається мотиву ролі художнього слова в поезії. Михайль Семенко, Леся Українка продовжує писати, Олександр Олесь, Володимир Самійленко, Микола Вороний тощо.

ДРАМАТУРГІЯ. У цей час продовжували виступати з п’єсами І.Франко, І.Карпенко-Карий, Марко Кропивницький, Леся Українка.

Виступили із своїми творами молоді драматурги Гнат Хоткевич, Спиридон Черкасенко, Василь Пачовський тощо. Тогочасна дійсність визначила проблематику п’єс: імперіалістична війна, розвиток капіталізму, зростання національної свідомості тощо.

Література активно взаємодіє із образотворчим мистецтвом, музикою, графікою тощо.

Українська література кінця XIX - початку XX століття логічно продовжила і розвинула художні традиції, започатковані митцями попередньої літературної епохи. Водночас, саме цей період мистецького розвитку позначений сміливими пошуками в напрямі естетизації, психологізації літературно-художньої продукції, активними спробами молодих митців увести свою національну літературу у слов'янський, а далі - в загальноєвропейський культурний контекст.

Кардинальні зміни, що намітилися у творчій практиці, були зумовлені дією кількох факторів. Культурно-мистецька, громадська, освітня діяльність найвизначніших представників українства ІІ половини XIX ст. (М.Драгоманов, І.Франко, Б.Грінченко тощо) ініціювала особливий інтеграційний рух у бік загальноєвропейських культурних тенденцій, наслідком якого стало якісне переосмислення та переорієнтація способів художнього мислення та практики. Так, виношувана в лоні народництва ідея національного самоозначення на межі XIX – XX століть кристалізувала генеральну мистецьку настанову цього часу відкривати в художніх образах образ українськоїнаціональної духовності. У зв'язку зі зміною об'єкту зображення (духовність і закономірності її існування замість соціальної дійсності) та його мети (національність замість ліберального українофільства) література, як і ціле мистецтво кінця XIX - початку XX століття, поступово відмовляється від утилітарної спрощеності позитивістського потрактування і життя, і мистецтва, шукаючи ідейного опертя в ідеалістичній філософії. Саме ця остання утверджувала образ митця-провидця, який силою свого таланту у звичній реальності пробуджує вічну енергетику буття, незмінні ідеальні якості. Спостерігаючи знайомий світ крізь призму своєї душі, митець звертається до мови символів.

Література, яка вбачала своє завдання не в конкретно-історичному копіюванні видимої дійсності, а у спохопленні універсальних сутностей буття, потребувала, водночас формуючи його, нового читача, який би був здатен ламати реалістично-позитивістські шаблони художнього мислення і впливати на формування нових мистецьких підходів. На думку М.Коцюбинського, новаторська українська література могла сподіватися такого читача в обличчі нечисленної національно свідомої інтелігенції, що на межі віків формується як соціальний тип.

Таким чином, українська література кінця XIX - початку XX століття розглядається як закономірне породження попередніх етапів літературного розвитку, а разом із тим - як свіжа, принципово новаторська мистецька хвиля, що великою мірою визначила його подальші перспективи.

Від кінця XVШ ст. Європа пережила глобальний і складний процес модернізації (трансформації) всіх цивілізаційних ланок. Процес індустріалізації суспільства, розвиток великих міст, вибух наукового й позитивного знання, криза релігійно-церковної свідомості європейців, народження нових вартостей та ідеалів уморально-духовній сфері - усе це склало основу свідомості й культури кінця ХІХ ст. Колосальне виробництво, формування нових класів стимулювало великі соціальні зрушення, відчутно підірвало патріархальні морально-духовні уявлення національних спільнот. Це призвело до зародження в європейському суспільстві нового світовідчуття: непевності в подальшій долі цивілізації, відчуття себе "на зламі ", песимізму, розчарування, глибинного індивідуалізму. Доба самовпевненості та нестримного пориву вперед дуже швидко породила відчуття перенасиченості й внутрішньої порожнечі. Тому на кінець XIX ст. європейство опинилося в атмосфері Декадансу.

Декаданс не с окремою стильовою течією. Швидше, це світоглядна настанова, що посіла місце між реалізмом та модернізмом. Декаданс охоплював явища, властиві епосі саморухтації певної культурної епохи (у нашому випадку - позитивізму, а в мистецтві - реалізму). Декадентське мистецтво було просякнуте фаталізмом, зневірою в істинних силах людини, відчуттям душевної спустошеності, втоми, бажанням забуття чи втечі від реального життя. Декадентські настрої активно культивувалися у творчості А.Рембо, П.Верлена (Франція), М.Метерлінка (Бельгія), О.Вайльда (Англія), О.Блока (Росія), М.Вороного, Б.Лепкого (Україна).

Епоха декадансу витворила ту основу, коли в суспільстві утвердилося відчуття потреби тотального заперечення попереднього шляху розвитку. Настрій розчарування, передчуття містичного кінця породили бажання якісно модернізувати всі ланки суспільного розвитку, змінити систему та спосіб мислення. Форми духовної активності, вироблені людством у попередню епоху (соціальний оптимізм, віра в демократичні ідеали, реалізм і позитивізм мислення, міметичне (реалістично-відображальне) мистецтво) виявилися недієвими на даному етапі, оскільки незадовільно пояснювали та інтерпретували світ. Тому нагальною потребою стало вироблення абсолютно нових моделей та форм духовної активності.

У ІІ половині XIX ст. сформувався й активно діяв у всіх галузях громадського життя народницький ідеологічно-культурницький рух. Саме в його річищі до часу зберігалися духовні потенції українства, виношувалися ідеї освіти та виховання рідною мовою, що мало неабияке значення в умовах імперського колоніального утиску. Проголошуючи село й селянство головними репрезентантами українського народу, народники у своїй діяльності повністю орієнтувалися на специфічний культурно-інтелектуальний рівень селян, їхні потреби та реальні запити. Тому література, що формувалася в середовищі митців-народників, писалася за принципом загальнодоступності змісту та форми, піднімала наболілі проблеми праці, злиденного життя, відображала, пропагувала й закріплювала у свідомості читачів морально-етичний досвід народу. Філософською підставою народництва був позитивізм.

Позитивізм якнайкраще наснажував творчу настанову просто писати про зримі, видимі речі, суспільні події та стосунки, знання про які були б корисні, ужиткові для більшої частини селян.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. поняття народу зазнало істотної трансформації. У суспільстві все активніше утверджується думка про те, що селянство, попри свою численність, не може представляти цілу Україну, оскільки тут окреслилася її культурно-інтелектуальна еліта - інтелігенція. На цьому тлі просвітницько-реалістична модель художньої творчості вичерпує себе. Натомість формується концепція національної літератури, поетика, тематика, проблематика якої обернена до духостановчих категорій національного буття.

Отже, у теорії та практиці українського письменства зламу віків відбулися кардинальні зміни. З одного боку, вони були пов'язані із загальноєвропейською кризою раціоналістичної свідомості й стосувалися появи декадентських течій в Україні, там, де раніше одноосібно панувало народницьке мистецтво. З іншого, - з'ява й поширення в українському культурному середовищі нових європейських філософських та мистецьких тенденцій відкрили можливість осмислити ті боки національного буття, що були зігноровані чи спримітизовані утилітарною настановою мистецтва. Глобальні мистецькі зрушення поглибили процес національного самоусвідомлення в Україні й несли на собі відбиток посутніх проблем українського національного життя. Переважну більшість цих зрушень увібрав у себе модернізм.

Дата добавления: 2014-11-09