Взаємовідношення конспекту (плану) і промови

Оволодіння мистецтвом усної мови пов’язане з делікатним питанням про те, як користуватися “папірцем”. Говорити, а не читати – в цьому велика перевага що підкупає. Навіть “запозичені” у когось думки, якщо вони викладені своїми словами, зворушують слухачів. У статті “Наша університетська наука” Д. Писарєв зазначав: “Коли людина висловлює перед вами свою думку або думку чужу, але цілком засвоєну нею і, значить, таку, що розвивається з голови її, а не із зошита, тоді вона неодмінно жвавішає і неодмінно передає вам частину цього пожвавлення: тоді чужа думка приймає на себе відбиток її особистості і набуває хоч частинку тієї живучості, яку вона мала в первісному своєму джерелі. Там, де цього не має, де той, хто читає, абсолютно байдужий до того, що він читає, там читання найцікавішого твору перетворюється в заколисуюче дзюркотання”[30].

Аудиторія недолюблює “папірці” в руках оратора. Її розхолоджує вже перше шурхотіння паперів, яке долинає з кафедри, коли лектор виймає їх із свого солідного портфеля. Але слухачі “не помічають” папірців, якщо лектор говорить не “доповіддю”, а своїми словами, які він знайшов, готуючись до виступу, і продовжує писати в його процесі. Тому в принципі не біда, коли лектор заглядає у свої записи, у свої слова, заздалегідь продумані й відредаговані.

Професор В. Ключевський називав свої лекції просто “читанням”. Він і справді їх читав, повільно, тихо, спокійно. І в той же час залишався “володарем гнучкого і покірного слова” за визначенням А. Коні.

Нудний не “папірець”, а промова, виголошувана “за папірцем”.

І навпаки, будь-який конспект мовби оживає на наших очах, коли оратор по-справжньому талановитий.

Багато хто з уславлених ораторів не виходив на трибуну без плану або конспекту лекцій. Греки говорили, що промови Демосфена відгонюють олією нічної лампади, при світлі якої він готував їх для виголошення.

Писати промову всю і в усіх деталях не завжди обов’язково. Досить буває підготувати план, тези. Але й ця робота глибоко творча. Готуватися до лекції – значить вичерпно усвідомити предмет в усіх деталях. “Мені самому стає яснішою думка, коли пишу”[31], - говорив О. Герцен. Поет О. Полежаєв признався: “Коли пишу, тоді і мислю, коли я мислю, то пишу…”[32]. Мислення дисциплінується письмом, бо залишається найістотніше, найголовніше. І це головне передається “головними” словами.

Щоб уявити собі механіку своєї майбутньої промови, виступаючий повинен відповісти на багато питань:

· що з записаного в конспекті відтворюється в промові буквально (слова, словосполучення, речення, тези, абзаци);

· яка буде за мовним складом її форма;

· в яких співвідношеннях представлені в конспекті і промові розмовний стиль (лексика, фразеологія, синтаксис), книжний (письмові мовні форми);

· які слова нестимуть на собі найбільше смислове навантаження (слова – тези, слова – символи).

Звичайно план промови складається нейтральним стилем. Той, хто його складає, обмірковує, що і про що він скаже. Мовна творчість у видатних ораторів відбувається в основному в аудиторії перед слухачами, і тому в плані промови майже не буває різко експресивних розмовних або книжкових слів.

Про те, що головне завдання, яке стоїть перед оратором, - обміркування, усвідомлення головної думки, ідеї свого виступу, а не опрацювання самого стилю, свідчать так звані модальні знаки (позначки) плану, які передають ставлення промовця до своїх слів. Тут ми бачимо підкреслення: хвилястими лініями, прямими одинарними, подвійними і навіть потрійними лініями, використання знаків питання, дужок простих і фігурних, позначок NB (добре зауваж!) і т.п. Всі ці знаки націлюють, орієнтують оратора на майбутню мовну творчість. Самий же акт мовної творчості почнеться тоді, коли оратор вступить у складний контакт (психологічний, логічний і мовний) з аудиторією.

Дата добавления: 2014-11-26