Роль прагматичних зв’язків у діалозі

Умови успішності мовленнєвих актів і їхнє порушення на рівні прагматичних зв'язків реплік у діалозі досліджує О.В. Падучева. Прагматичні зв'язки - це такі, в які істотним чином включається мовленнєвий акт, з його умовами успішності, його учасниками, презумпціями (пресупозиціями) цих учасників, із природними законами сполучуваності мовленнєвих актів один з одним та ін.

Розглянемо чотири види прагматичних зв'язків у діалозі.

Перший тип прагматичних зв'язків - це зв'язки між мовленнєвими актами, до складу яких входять співвідносні репліки, тобто природні зв'язки, у силу яких, наприклад, за питанням повинна піти відповідь. Ці зв'язки можна назвати узгодженням реплік за ілокутивною функцією. Іллокутивна функція висловлення - це вираження того чи іншого комунікативного наміру мовця -такого, як прохання, наказ, порада, повідомлення, твердження, вираження подяки, питання і т.д. Закони узгодження відповідних мовленнєвих актів за ілокутивною силою до кінця не описані, але деякі закономірності очевидні:

1. Природною реакцією на твердження буде підтвердження (і, можливо,
розвиток ідеї") чи заперечення:

- Цікавий був фільм.

- Мабуть, так.

2. Питання передбачає відповідь:

- Хочеш чаю?

- Так.

3. Спонукання - згода або відмова:

- Приходь сьогодні на вечірку.

- Вибач, не можу.

4. Для мовленнєвих актів, що Дж. Серль відносить до категорії
експресивів, тобто для подяк, заяв, поздоровлень та ін., доречні відповідні
реакції теж чітко регламентовані:

-Дякую!

- Будь ласка!

Крім того, природною реакцією на кожне з цих висловлень буде перепитування або питання-уточнення. Наприклад: Чацкий. А Гийоме, француз, подбитьій ветерком, он не женат еще? Софья. На ком?

Важко сказати, якою має бути нормативна реакція на лайку:

- Йолоп! - процідив крізь зуби Олег.

- Що ти сказав?

- Я сказав, що ти йолоп.

У наступному прикладі узгодження реплік за іллокутивною силою полягає в тому, що перша репліка містить обвинувачення, а друга - спробу виправдатися:

- Кто зто тебе позволил тратить общие деньги на личные нужды? — спросил Калачев.

- Я больше не буду. ("Зигзаг удачи")

Картина співвідношень між відповідними актами значно затемнюється через численність у мовленні непрямих мовленнєвих актів: Графиня внучка. Вернулись холостые?

Чацкий. На ком жениться мне? (= 'Не на ком жениться, поэтому я холост');

(А. Грибоедов. Горе от ума)

-І все? (= 'Обмаль')

-Хіба мало? (='По-моєму, досить')

Формально тут обидві репліки - інтеррогативи; а за справжнім комунікативним наміром у першому прикладі друга репліка є не питанням, а негативною відповіддю; а в другому діалозі жодна з реплік не є питанням.

Проекція власного смислу речення на контекст його мовленнєвого акту (іллокутивна функція якого може виявлятися тільки за узгодженням з попереднім мовленнєвим актом) дозволяє виявити в ньому додаткові імплікації:

Леді Чілтерн. Роберт не здатний на необачний вчинок.

Лорд Горінг. Будь-хто здатний на необачний вчинок.

(О. Уайльд. Ідеальний чоловік)

Друга репліка осмислюється як заперечення до твердження, що міститься в першій: зрозуміло, що імплікація будь-хто здатний Роберт здатний припустима завжди, але актуальність цієї імплікації породжується контекстом, у якому доречним буде заперечення.

Узгодження іллокутивних функцій висловлень у діалозі добре ілюструється на прикладах його порушення, що створює аномалію:

- Здорово, кума!

- На ринке бьта.

- Аль тьі глуха?

- Купила петуха.

Другий клас прагматичних зв'язків у діалозі: репліка у відповідь звернена на умову успішності, вдалості мовленнєвого акту (А2 зрозумів А1, одержав адекватну, з його погляду, реакцію на своє висловлення). Реакція слухача може полягати в тому, що він заперечує виконання цієї умови або ставить її під сумнів, вимагає від мовця підтвердження, що вона виконується, та ін. Наведемо приклади, що стосуються основних видів мовленнєвих актів і їхніх умов успішності.

1. Мовленнєвий акт питання. Його умова щирості - 'М хоче мати інформацію'. Приклади діалогів, де слухач замість відповіді вимагає підтвердження, що цю умову виконано, або просто заперечує той факт, що її виконано:

Фамусов. Что за история? Софья. Вам рассказать?

Інша умова успішності питання - 'М не знає відповіді'. Приклади реплік, звернених на цю умову:

- Ти поїдеш?

- Що за питання! ('А як же! Чого тут питати! Що ти питаєш! Ти ж сам знаєш і т.і. ')

Якщо слухач відповідає мовцю, що той сам повинен знати відповідь на своє питання, це рівносильно заяві про недоречність його питання:

- А навіщо вам бите скло?

- Ти, Семіцвітов, просто-таки дурень.

("Стережися автомобіля!") Приклад репліки, зверненої на умову 'М довіряє С: Юлия. Да ведь не верю я вам...

Дергачев. Не верите. А сами спрашиваете! ("Последняя жертва") Репліка, що виражає недовіру, може йти за будь-яким мовленнєвим актом:

- Славний ти в нас воїн, Скарпхединн.

- Не знаю цього, - сказав Скарпхединн і посміхнувся.

Умова, що стосується слухача, - 'С знає відповідь'. Приклади діалогів, де репліка у відповідь звернена на цю умову, а саме, констатує, що її не виконано: Дон Гуан. Когда ж опять увидимся? Донна Анна. Не знаю.

(А.С. Пушкин. Каменньїй гость.)

Інша умова, що стосується слухача, - 'С захоче повідомити відповідь', 'С вважає питання М законним, правомірним': Фамусов. Не хочешь ли жениться? Чацкий. А вам на что?

2. Мовленнєвий акт твердження. Його умова щирості - 'М вважає (переконаний), що р', де р - деяке судження. Інша умова успішності твердження - 'М має підстави вважати, що р'. Приклади реплік, звернених на ці умови:

Моцарт. А гений и злодейство - две вещи несовместніїе...

Сальери. Т думаешь?

Формули-кліше для вираження сумніву щодо вірогідності відомостей: Вперше чую, звідки ти взяв? Хто тобі сказав? Про це б знали. Частий спосіб вираження сумніву у вірогідності відомостей мовця - репліки, що починаються з чому:

—Я вважаю це ненормальним. - Чому ж це?

3. Мовленнєвий акт спонукання має попередню умову 'С в змозі зробити

дію.ГГ:

- Випий вина, - бадьоро запропонував Березневий Заєць.

- Я щось його не бачу, - сказала Аліса.

- Ще б пак! Його тут і немає! - відповів Березневий Заєць.

- Навіщо ж ви мені його пропонуєте? -розсердилася Аліса. - Це не дуже й чемно. (Л. Керол. Аліса в країні чудес.) Інша умова - 'С має право вимагати чи просити':

- Не задерживайте нас!

- А ыі кто такая?

("Зигзаг удачи")

Прагматичною реакцією на будь-який мовленнєвий акт може бути відмова слухача продовжувати розмову ("адресат захищається від агресії"):

- Ви застрахували своє життя?

- Слухай. Навіщо лякаєш? ("Стережися автомобіля!")

Третій вид прагматичної діалогічної реакції - це репліка, звернена на презумпцію (пресупозицію) попереднього висловлення; а саме: слухач виражає свою незгоду з презумпцією мовця. У монологічному тексті висловлення, що суперечить презумпції попереднього тексту, порушує його зв'язність. Тим часом у діалозі слухач може виразити свою незгоду з пресупозиціями мовця. Це буде законна реакція, що не порушує зв'язності діалогічного тексту, але зв'язність тут знов-таки прагматична, оскільки слухач повинний: 1) виділити з висловлення деякий семантичний компонент; 2) оцінити його як презумпцію мовця; 3) виразити свою незгоду з цією презумпцією. Відомий приклад діалогу, що зводиться до з'ясування презумпцій, - діалог Аліси і Березневого Зайця:

- Випий ще чаю, — сказав Березневий Заєць, нахиляючись до Аліси.

- Ще? - перепитала Аліса з образою. - Я ще нічого не пила.

Часто відповідна репліка слухача націлена на презумпцію мовця про існування й одиничність об'єкта в загальному полі зору мовця і слухача; тобто мовець не може ототожнити референта за наданою йому дескрипцією (чи робить вид, що не може):

- А Горобця навіщо приписали?

- Якого горобця, - запитав Собакевич. (Гоголь. Мертві душі) Дескрипція може однозначно ідентифікувати об'єкт, але, якщо слухач не згодний з концептом (поняттям), приписуваним об'єкту з її допомогою, це теж служить підставою для репліки, зверненої на презумпцію:

- Не стоит так сердиться из-за старой погремушки.

- Она не старая.

(Л. Кзрролл. Алиса в Зазеркалье)

Реакції, звернені на презумпції, як і реакції на умови успішності мовленнєвого акту, - все це непрямі реакції на висловлення: мовець, котрий одержав таку реакцію, взагалі кажучи, зазнав невдачі.

Фактично адресат має свободу вибору прореагувати на намір мовця, як він його розуміє, ігноруючи невідповідні до нього презумпції, або ж "причепитися" до нього. У відомій розмові Аліси з Шаптай-Болтаєм у відповідь на його питання: "Скільки, ти сказала, тобі років?" - Аліса відповідає: "Сім років і шість місяців". Коли ж Шалтай-Болтай лає Алісу, що та відповіла неправильно, оскільки Аліса не збагнула в питанні підступу - помилкової презумпції про те, що вона вже казала Шалтаю про свій вік, -Аліса повідомляє: "Я думала, ви маєте на увазі "Скільки мені років?".

І ще один вид прагматичної зв'язності - зв'язність, заснована на виявлених мовцем імплікатурах дискурсу. Приклад імплікатури, що привів П. Грайс:

А (стоя у машиньї): Уменя кончился бензин.

Б: Бензоколонка за поворотом.

Даючи свою відповідь, Б зобов'язаний мати на увазі, що в даній бензоколонці в даний момент можна купити бензин, чи, принаймні, не виключати такої можливості, у противному випадку В, даючи свою відповідь, порушував би постулат релевантності. Зв'язність діалогу досягається імплікатурою 'Бензоколонка працює', а сама ця імплікатура виникає як наслідок припущення його зв'язності.

Отже, з'ясовуються наступні аспекти зв'язності діалогу, що природньо вважати прагматичними: 1) узгодження реплік за ілокутивною силою; 2) зв'язок реплік з умовами успішності попереднього мовленнєвого акту, минаючи зміст висловлення; 3) спрямованість репліки на презумпцію попереднього висловлення; 4) зв'язок реплік, установлюваний на основі звертання до імплікатур дискурсу. Цим, вочевидь, не вичерпується розмаїття прагматичного зв'язку в діалогічному тексті, для вивчення якого може бути використаний апарат теорії мовленнєвих актів.

Література:

Дата добавления: 2014-11-09