Основи правового регулювання ринку фінансових послуг в Україні

Лекція 8.

Тема 10. Державне регулювання та саморегулювання ринку фінансових послуг. 2 год.

1. Основи правового регулювання ринку фінансових послуг в Україні

2. Саморегулівні організації на фінансовому ринку

3. Міжнародні стандарти регулювання фінансового ринку

Основною метою регулювання ринку фінансових послуг є забезпечення стабільного та динамічного розвитку вітчизняного фінансового сектору та його ефективного впливу на розвиток усієї економічної системи.

До головних напрямів реалізації цієї мети належать:

— проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

— захист інтересів споживачів фінансових послуг;

— створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

— створення умов для ефективної мобілізації та розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

— забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

— додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

— запобігання монополізації та створення умов для розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

— сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності на ринку фінансових послуг в Україні здійснюють:

1) щодо ринку банківських послуг — Національний банк України;

2) щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

3) щодо інших ринків фінансових послуг — Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сфері ринків фінансових послуг.

Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сфері ринків фінансових послуг мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг, і зобов'язані своєчасно повідомляти один одному про будь-які спостереження та висновки, необхідні для виконання покладених на них обов'язків.

Державне регулювання ринку банківських послуг здійснює Національний банк України, який є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. та іншими законами України.

Основною функцією Національного банку України відповідно до Конституції України є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

З метою виконання своєї головної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень — цінової стабільності.

Іншими функціями Національного банку України згідно зі ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" є такі:

1) визначає та проводить грошово-кредитну політику відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) і ще багато функцій, які є зазначені в Законі.

Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України.

Державне регулювання ринку цінних паперів та похідних цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Державне регулювання ринку цінних паперів — здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних і запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:

— реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;

— створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

— одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

— забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

— гарантування прав власності на цінні папери;

— захисту прав учасників фондового ринку;

— інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;

— дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;

— запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

— забезпечення контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів.

Основними завданнями Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:

— формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

— координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;

— здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, додержання законодавства у цій сфері;

— захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

— сприяння розвитку ринку цінних паперів;

— узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснює Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сфері ринків фінансових послуг.

Дана комісія є уповноваженим органом — спеціальним органом виконавчої влади, на який покладено функції регулювання ринків фінансових послуг, і може встановлювати додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законодавством. Комісія працює за колегіальним принципом на основі Положення, затвердженого Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

До головних завдань діяльності Комісії належать:

— розробка стратегії розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні;

— здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства у цій сфері;

— захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування в межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання та припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

— узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;

— розроблення та затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;

— координація діяльності з іншими державними органами;

— запровадження міжнародно-визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг і фінансових установ.

З погляду предмета регулювання, вітчизняні закони, які регулюють відносини на ринку фінансових послуг, поділяються на три групи:

– які здійснюють комплексне регулювання ринку фінансових послуг: «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України;

– які стосуються регулювання діяльності професійних учасників, що надають окремі види фінансових послуг: «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про страхування», «Про кредитні спілки», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про організацію формування та обігу кредитних історій», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», «Про фінансовий лізинг», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»;

– які спрямовані на формування адекватного правового середовища, безпосередньо пов’язані з регулюванням відносин на ринку фінансових послуг: «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про режим іноземного інвестування», «Про інвестиційну діяльність», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Наведений перелік не є вичерпним, проте перераховані закони, по суті, визначають формулювання норм спеціального законодавства, яке регламентує форми і порядок надання фінансових послуг.

Велике значення для регулювання ринку фінансових послуг має питання ліцензування певних видів діяльності, оскільки надання того чи іншого виду професійних послуг на цьому ринку належить до ліцензованих видів діяльності. При цьому слід звернути увагу на те, що, з одного боку, Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» виключає зі сфери свого застосування окремі види діяльності, безпосередньо пов’язані з наданням фінансових послуг.

Аналіз законодавства України, яке регулює процес надання фінансових послуг, дає можливість сформулювати його основні ознаки:

1. Множинний характер – існує близько 25 основних законів, перелік яких доповнюють безліч підзаконних нормативно-правових актів.

2. Різноплановість – закони регулюють діяльність різних учасників ринку фінансових послуг.

3. Міжгалузевий статус – законодавство в сфері регулювання ринку фінансових послуг містить норми різних галузей права.

4. Відсутність єдиного кодифікованого нормативно-правового акта.

5. Безсистемність – ця ознака буде деталізована пізніше.

Особливістю законодавства про фінансові послуги є його множинність та різноплановість. Отже, окремими сегментами цієї законодавчої групи є законодавство страхове, банківське, валютне, кредитне та ін.

У Великій Британії питання надання комплексу фінансових послуг у всіх сегментах ринку регламентуються єдиним законодавчим актом – Законом про фінансові послуги і ринки. Як вже наголошувалося, цей акт практично повністю охоплює весь спектр правовідносин, які опосередковують рух грошового капіталу. Його положення застосовуються до банків, будівельних товариств, страхових компаній, товариств взаємного кредитування, інвестиційних і пенсійних посередників, фондових брокерів, операторів ринку похідних фінансових інструментів.

Ухвалення на рівні закону правових актів, що регулюють максимально широкий спектр видів діяльності на фінансовому ринку, є вираженою тенденцією в розвитку законодавства сучасного періоду і обумовлено універсалізацією діяльності фінансових інститутів, що надають професійні послуги на цьому ринку. У законодавстві зарубіжних країн такий підхід втілюється в ухваленні «універсальних» законів, тобто законів, що охоплюють практично весь спектр послуг на фінансовому ринку.

Законодавство України про фінансові послуги, використовуючи досвід країн Західної Європи, включає Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», який, як зазначено у самому Законі, встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Проте такі положення Закону мають швидше декларативний характер і не можуть бути підставою для визнання його «універсальним регулятором ринку фінансових

послуг».

Дата добавления: 2014-11-09